Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №569/15311/21
Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №569/15311/21

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 569/15311/21

провадження № 61-11750 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Левчука О. В.

від 20 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О. від 04 жовтня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило суд стягнути солідарно з відповідачів на користь товариства заборгованість, яка станом на 09 липня 2021 року становить 437 423,47 грн, з яких: 3 % річних в сумі

91 701,95 грн та інфляційні втрати в сумі 345 721,52 грн й вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 17 грудня 2012 року укладено договір відступлення права вимоги, за яким товариство набуло право грошової вимоги відносно боржників ПАТ «АК промислово-інвестиційний банк», у тому числі до відповідачів, за договором про іпотечний кредит від 22 червня

2005 року № 725/05. Отже, товариство є новим кредитором відповідачів.

Зазначало, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 24 липня 2017 року у справі № 569/19213/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користьТОВ «Кредитні ініціативи»заборгованість за іпотечним договором від 22 червня 2005 року

№ 725/05 станом на 09 лютого 2017 року у розмірі 1 342 607,79 грн,

яка складається з наступного: заборгованість за процентами в розмірі 789 606,26 грн, пеня за останній календарний рік в розмірі 553 001,53 грн та понесені судові витрати по справі в розмірі 32 539,48 грн.

Умовами кредитного договору було передбачено відповідальність позичальника у виді сплати процентів як за правомірне користування кредитними коштами, так і за неправомірне користування цими коштами, так як ці проценти охоплюються диспозицією частини другої статті 625 ЦК України.

Товариство, вказувало, що на суму заборгованості в розмірі 1 342 607,79 грн, яка визначена рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 24 липня 2017 року у справі № 569/19213/14-ц, яке несвоєчасно виконано, відповідно до статті 625 ЦК України були нараховані 3 проценти річних та інфляційні втрати за період з лютого 2017 по травень 2019 року, загальний розмір яких станом на 09 липня 2021 року становить 437 423,47 грн, з яких:

3 проценти річних в сумі 91 701,95 грн та інфляційні втрати в сумі 345 721,52 грн.

Ураховуючи вищевикладене, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило судйого позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня

2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду

від 04 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що товариством на підтвердження своїх вимог до відповідачів не було надано суду первинних бухгалтерських документів щодо погашення кредиту (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки та ін.). Враховуючи наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та неподання позивачем належних та допустимих доказів щодо погашення кредиту, суд позбавлений можливості вважати, що розмір заборгованості відповідачів перед позивачем, а також суми 3 проценти річних та інфляційних втрат, зазначені в розрахунку є правильними. При цьому, доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, з врахування погашення кредиту,є обов`язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір, адже розрахунок фактично є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і за відсутності первинних бухгалтерських документів не може слугувати правовою підставою для стягнення заявлених сум.

Крім того, суди зазначили, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, посилаючись на правові висновкиВерховного СудуУкраїни у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс 17, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727 цс19).

Крім того, суд першої інстанції вказав, що враховуючи необґрунтованість позовних вимог, позовна давність в цьому випадку не застосовується, оскільки в заявлених позовних вимогах судом відмовляється по суті і сплив позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі, не впливає на суть винесеного рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулосядо Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвало Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 12 грудня 2022 року касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» залишено без руху, запропоновано заявникові надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ТОВ «Кредитні ініціативи» надіслало матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме надало докази сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2022 року клопотання ТОВ «Кредитні ініціативи» про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено

й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 569/15311/21 із Рівненського міського суду Рівненської областіта надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2023року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Кредитні ініціативи» мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права (частину другу статті 625 ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17.

При цьому, зазначає, що суди помилково застосували правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 01 березня 2017 року

у справі № 6-284 цс 17, та постанові Великої Палати Верховного Суду

від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727 цс 19) щодо неможливості нарахування індексу інфляції згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, так як вказані висновки стосуються випадків коли грошове зобов`язання виражено в гривнях із визначенням еквіваленту в іноземній валюті. У цій справі грошове зобов`язання виражено в гривнях без визначення еквіваленту в іноземній валюті, тому нарахування інфляційних втрат за частиною другою статті 625 ЦПК України є правомірним.

Крім того, судами не враховані правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, про те, що суд самостійно зобов`язаний визначити суми нарахування, які підлягають стягненню (постанова Верховного Суду від 22 червня 2022 року, справа № 296/7213/15, провадження

№ 61-10125 св 21). А відповідачі не спростували розмір заборгованості.

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 червня 2005 року між ПАТ «АК промислово-інвестиційний банк» та

ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 725/05, на підставі якого відповідачу було надано кредит в розмірі 39 500 доларів США, з урахуванням договору про внесення змін від 07 липня 2006 року № 659/06 до вказаного договору від 22 червня 2005 року, зі сплатою 13 процентів річних за користування кредитом зі строком остаточного повернення не пізніше

11 червня 2015 року.

На забезпечення виконання зобов`язання за цим договором відповідно до пунктів 4 та 4.1. передана двокімнатна квартира

АДРЕСА_1 загальною площею 63,8 кв. м та нежитлове приміщення першого поверху в АДРЕСА_2 , загальною площею 213,5 кв. м (а. с. 6-14).

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 22 червня 2005 року між ПАТ «АК промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 727/05, за яким останній несе солідарну відповідальність у випадку неналежного виконання умов договору про іпотечний кредит від 22 червня 2005 року № 725/05 (а. с. 33-34).

17 грудня 2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі договору про відступлення права вимоги набуло право грошової вимоги відносно боржників ПАТ «АК промислово-інвестиційний банк», у тому числі й до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за договором про іпотечний кредит від 22 червня 2005 № 725/05 (а. с. 43-55).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 липня

2017 року у справі № 569/19213/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 22 червня 2005 року

№ 725/05 станом на 09 лютого 2017 року в розмірі 1 342 607,79 грн, яка складається з наступного: заборгованість за процентами в розмірі

789 606,26 грн та пеня за останній календарний рік в розмірі 553 001,53 грн й понесені судові витрати по справі в розмірі 32 539,48 грн (а. с. 37-40).

Зазначеним рішенням суду встановлено, що внаслідок укладення 17 грудня 2012 року договору відступлення права вимоги відбулася заміна кредитора: зокрема, ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 22 червня 2005 року № 725/05. Визначено, що у зв`язку з невиконанням рішення суду про стягнення заборгованості, рішенням апеляційного суду Рівненської області від 30 липня 2014 року позовом

ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено в частині звернення стягнення на нежитлове приміщення першого поверху, що складає ідеальну частку будівлі

у АДРЕСА_2 . У частині звернення стягнення на квартиру відмовлено відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до розрахунку товариства у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за іпотечним договором від 22 червня 2005 року

№ 725/05 та невиконанням рішення суду за період з 10 лютого 2017 року

по 09 липня 2021 року,загальний розмір якої станом на 09 липня 2021 року становить 437 423,47 грн, з яких: 3 проценти річних в сумі 91 701,95 грн та інфляційні втрати в сумі 345 721,52 грн (а. с. 41-42).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ТОВ «Кредитні ініціативи» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України.

Згідно зі статтями 610 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною другою статті 1050 ЦК України вказано, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Згідно з статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 09 липня 2021 року загальний розмір заборгованості відповідача становить 437 423, 47 грн, з яких: 3 проценти річних в сумі 91 701,95 грн за період з 10 лютого 2017 року

по 21 травня 2021 року та інфляційні втрати в сумі 345 721,52 грн за період

з лютого 2017 року по травень 2019 року.

Судами встановлено, що 3 проценти річних та інфляційні втрати були нараховані на суму заборгованості в розмірі 1 342 607,79 грн, яка визначена рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 липня

2017 року у справі № 569/19213/14-ц.

Крім того, як вже зазначалося, що внаслідок укладення 17 грудня 2012 року договору відступлення права вимоги відбулася заміна кредитора: зокрема,

ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 22 червня 2005 року № 725/05. Визначено, що у зв`язку з невиконанням рішення суду про стягнення заборгованості, рішенням апеляційного суду Рівненської області від 30 липня 2014 року за позовом

ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено в частині звернення стягнення на нежитлове приміщення першого поверху, що складає ідеальну частку будівлі

у АДРЕСА_2 . У частині звернення стягнення на квартиру відмовлено відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Отже, на момент звернення позивача з цим позовом було ухвалено судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, як стверджується розрахунком заборгованості, долученим позивачем до позовної заяви, у травні 2019 року заборгованість в розмірі

1 342 607,79 грн, визначена рішенням суду від 24 липня 2017 року, була погашена у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень частини першої-четвертої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом, товариство обґрунтовувало свої вимоги наявністю заборгованості за іпотечним договором, що не заперечували відповідачі у справі. Позивач зазначав, що умовами кредитного договору було передбачено відповідальність позичальника у виді сплати процентів як за правомірне користування кредитними коштами, так і за неправомірне користування цими коштами, так як ці проценти охоплюються диспозицією частини другої статті 625 ЦК України.

Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (у цій справі - іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду

у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У справі, яка переглядається відповідачі не заперечували проти розміру заборгованості, не спростовували його. Маючи сумніви у визначенні дійсного розміру заборгованості за іпотечним договором, суди не визначили його відповідно до умов кредитного договору.

Також до подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15, провадження № 61-10125 св 21.

Зазначаючи, що товариством на підтвердження своїх вимог до відповідачів не було надано суду первинних бухгалтерських документів щодо погашення кредиту (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки та ін.), суди не звернули увагу на те, що розмір кредитної заборгованості вже був встановлений рішення суду, яке набрало законної сили і саме на цю суму позивачем нараховані суми, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Щодо інфляційних втрат

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Суди дійшли висновку, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, посилаючись на правові висновки у подібних правовідносинах Верховного Суду України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284 цс 17 та Великої Палати Верховного Суду у постанові

від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Проте такі висновки судів є помилковими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17, провадження № 14-495 цс 19, дійшла висновку про те, що оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України. Відтак, з дати ухвалення рішення суду валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 липня 2017 року у справі № 569/19213/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 22 червня 2005 року № 725/05 станом на 09 лютого 2017 року

в розмірі 1 342 607,79 грн (а. с. 37-40). Отже, прив`язки до еквіваленту долара США рішення суду не містить і позивач про це не просив.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то судам при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини та надати оцінку доводам щодо пропуску позовної давності та за який період.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець