Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.08.2020 року у справі №557/94/19

Постанова

Іменем України

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 557/94/19

провадження № 61-10100св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Комунальне підприємство "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", реєстратор Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" Новак Світлана-Вікторія Миколаївна,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", реєстратора Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" Новак Світлани-Вікторії Миколаївни, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним та скасування рішення реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати недійсним та скасувати рішення реєстратора Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Рівненське МБТІ") Новак С. -В. М., індексний номер рішення 42999213, яким внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (по об'єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1) в частині: видалення - "загальна площа (кв. м): 2 035,8, житлова площа (кв. м): 1 406,4", "додавання - відсоток готовності об'єкту нерухомого майна складає 88 %", та в частині зміни з "гуртожиток, об'єкт житлової нерухомості: Так" на "незавершене будівництво, літера "А-4 ", житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості: Ні";

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації змін, згідно рішення, індексний номер якого: 42999213 (по об'єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1).

Зазначений позов мотивований тим, що 23 травня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_2 взяв у нього в позику кошти в сумі 3 160 800 грн на строк до 31 грудня 2017 року.

Вказане зобов'язання було забезпечене іпотечним договором від 23 травня 2017 року, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно - гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Загальна площа 2 035,8 кв. м, житлова площа 1 406,4 кв. м. Зазначений гуртожиток належить ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_2.

У зв'язку із невиконанням боржником умов договору позики та неповерненням коштів, 27 листопада 2018 року ним було направлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення про те, що він залишає за собою предмет іпотеки на підставі статей 37,38 Закону України "Про іпотеку".

Однак, 18 січня 2019 року йому стало відомо про те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_1 значиться не гуртожиток, а житловий будинок, відсоток готовності якого становить 88 %.

Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2018 року державним реєстратором КП "Рівненське МБТІ" Новак С. -В. М.
внесено зміни до реєстру на підставі рішення індексний номер: 42999213.

У зв'язку із проведеними змінами в Державному реєстрі (14 вересня 2018 року) він не може залишити за собою предмет іпотеки, оскільки в іпотеку передавався гуртожиток загальною площею 2 035,8 кв. м, та житловою площею 1 406,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1. Натомість, після зазначених змін, згоду на які він не давав, в Державному реєстрі значиться не гуртожиток, а незавершене будівництво, що фактично призвело до зникнення предмета іпотеки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2020 року у складі судді Пацка Д. В. позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення реєстратора КП "Рівненське МБТІ", Новак С. -В. М.", індексний номер рішення 42999213, яким внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по об'єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в частині видалення - "Загальна площа кв. м 2 035,8, житлова площа кв. м: 1 406,4", "додавання - відсоток готовності об'єкту нерухомого майна складає 88 %", в частині зміни з "гуртожиток, об'єкт житлової нерухомості: Так", на "Незавершене будівництво, літера "А-4", житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості: Ні".

Відновлено становище, яке існувало до порушення прав позивача ОСОБА_1, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації змін, згідно рішення, індексний номер 42999213, по об'єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що факт виконання договору позики від 23 травня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при розгляді справи не оспорювався, що свідчить про порушення умов договору позики, наявності заборгованості та порушення прав позивача як іпотекодержателя майна, яким було забезпечено договір позики. Правових підстав для внесення зміни реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по об'єкту нерухомості, яке було забезпечено іпотечним договором, не було, тому рішення державного реєстратора про реєстрацію змін щодо нерухомого майна забезпеченого іпотекою є незаконним і підлягає скасуванню на підставі статей 16, 393 ЦК України.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дяденчука А. І. задоволено. Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2020 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно визначився із суб'єктним складом правовідношення, розглянув спір за участю неналежних відповідачів та вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_3, за якою зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, щодо якого реєстратором було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та яка приймає участь у цій справі як третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Апеляційний суд позбавлений можливості залучити вказану особу як співвідповідача, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті, у задоволенні такого позову слід відмовити з цих підстав, що не позбавляє права позивача повторно звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, з іншим позовом, вказавши всіх належних учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд повинен був врахувати практику Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц.

Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги практику Верховного Суду, викладену у постановах від 23 травня 2018 року у справах № 263/5720/13-ц, 309/133/14-ц, 643/2362/14-ц, згідно з якою не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, а також не врахував позицію, висловлену у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц.

Ним обрано належний спосіб захисту.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

03 грудня 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шторгіна В. С. подала відзив на касаційну скаргу та клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шторгіної В. С. про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 року відмовлено.

Відзив ОСОБА_2, поданий адвокатом Шторгіною В. С. на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 року залишено без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Гощанського районного суду Рівненської області.

07 грудня 2020 року справа № 557/94/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 травня 2017 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у позику кошти в сумі 3 160
800 грн на строк до 23 грудня 2017 року.

В забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за вказаним договором позики, 23 травня 2017 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від імені та інтересах ОСОБА_3 (іпотекодавець), було укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 499, згідно з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2 035,8 кв. м, житловою площею 1 406,4 кв. м.

Згідно з пунктом 14.3. зазначеного договору предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мечкало О. В. 26 липня 2016 року за реєстровим № 1389. Чоловік іпотекодавця ОСОБА_5 згоден з укладенням даного договору, про що свідчить заява, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським О.

В. 23 травня 2017 року за реєстровим № 498. Право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу 26 липня 2016 року Мечкало О. В., реєстраційний номер об'єкта:
903008556212.

Відповідно до пункту 2.1.1. договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань за договором позики іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених в пунктах 2.1.1.-2.1.2. цього договору іпотеки; у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором, що забезпечено іпотекою за цим договором.

27 листопада 2018 року у зв'язку із неповерненням ОСОБА_2 коштів отриманих за договором позики від 23 травня 2017 року позивачем направлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмове повідомлення про намір задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або продати його.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 січня 2019 року судами встановлено, що 14 вересня 2018 року державним реєстратором КП "Рівненське МБТІ" Новак С. -В. М. на підставі рішення індексний номер: 42999213 внесено зміни до реєстру щодо об'єкта нерухомого майна реєстраційний номер: 903008556212, а саме: "гуртожиток, об'єкт житлової нерухомості: Так", змінено на "Незавершене будівництво, літера "А-4"", житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості: Ні", а також видалено "Загальна площа кв. м 2 035,8, житлова площа кв. м: 1 406,4" та додано "відсоток готовності об'єкту нерухомого майна складає 88 %".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою.

Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України "Про нотаріат".

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Частиною 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 зроблено висновок, що "[..] позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем.

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року в справі № 753/905/18 (провадження № 61-12528св19).

Отже, належним відповідачем у цій справі про визнання недійсним та скасування рішення реєстратора КП "Рівненське МБТІ" Новак С. -В. М. на спірне нерухоме майно має бути саме ОСОБА_3, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що даний спір виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо права власності на предмет іпотеки, а тому реєстратор КП "Рівненське МБТІ" Новак С. -В. М. є неналежним відповідачем.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 320/9049/18 (провадження № 61-8431св20).

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним відповідачем у цій справі є ОСОБА_3, яка є власником спірного нерухомого майна, щодо якого реєстратором було внесено зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проте приймала участь у цій справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано практикуВеликої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, згідно з якою не може бути скасоване правильну по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що "[..] позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37,54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

З огляду на те, що позивачка заявила позов також до неналежного співвідповідача - приватного нотаріуса, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо нього та про покладення на останнього судових витрат є помилковими."

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) "[..] суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду".

Також у зазначеній постанові вказано про те, що "[..] що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності".

Враховуючи те, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) була прийнята пізніше постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду прийняте з урахуванням останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги практику Верховного Суду, викладену у постановах від 23 травня 2018 року у справах № 263/5720/13-ц, 309/133/14-ц, 643/2362/14-ц, та від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц, також не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький