Історія справи

Постанова

Іменем України

12 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 534/279/18

провадження № 61-47800св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: СімоненкоВ. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Горішньоплавнівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Горішньоплавнівської міської ради на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 серпня 2018 року в складі судді Крикливого В. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року в складі суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі, скасування наказів підприємства, стягнення середньої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що починаючи з 1986 року вона працює на Комунальному підприємстві «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Горішньоплавнівської міської ради (далі - КП «ВУВКГ»), за час роботи здобула відзнаку ветеран праці, має й інші заохочення, в тому числі за раціоналізаторські пропозиції. Крім того, має інвалідність 3-ої групи, яку отримала під час виконання трудових обов'язків на цьому підприємстві в 1991 році.

Наказом № 7 від 13 лютого 2018 року «Про припинення трудового договору» її було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП за скороченням штату. Вважає своє звільнення незаконним так, як його проведено без погодження з профспілковим комітетом, членом якого вона є, та за умов, що вона має переважне право на залишення на роботі.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Скасовано наказ КП «ВУВКГ» № 7 від 13 лютого 2018 року «Про припинення трудового договору (контракту)» як незаконний. Поновлено ОСОБА_4 на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби з 13 лютого 2018 року. Стягнуто з КП «ВУВКГ» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 лютого 2018 року по 15 серпня 2018 року в сумі 47318,61 грн та 5000 грн моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу КП «ВУВКГ» залишено без задоволення, а рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 серпня 2018 року - без змін.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача проведено з істотним порушення норм законодавства про працю. Зокрема суд виходив з того, згідно з наказом № 608 від 29 серпня 2017 року до штатного розкладу підприємства з 06 листопада 2017 року внесено зміни, а саме, в аварійно-диспетчерській службі виключено 3 штатні одиниці посади «змінного інженера» та включено до штатного розкладу 4 штатні одиниці посади «майстра зміни», тобто в аварійно-диспетчерській службі, де працювала позивач на посаді змінного інженера, скорочення чисельності працівників фактично не відбувалося, а навпаки кількість штатних одиниць було збільшено. Крім цього, при звільненні позивача відповідачем були порушені вимоги статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, а також Вільною профспілкою України, членом якої є позивач з 10 листопада 2017 року, питання про отримання попередньої згоди профспілки щодо розірвання з позивачем трудового договору не розглядалося.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, а саме щодо визнання незаконними наказу № 857 від 28 листопада 2017 року «Про зміну в штатному розкладі» та наказу № 805 від 06 листопада 2017 року «Про особовий склад» в частині тимчасового переведення виконувати обов'язки змінного майстра АДС оператора диспетчерської служби ОСОБА_5 з 06 листопада 2017 року, суди виходили з того, що питання внесення змін до штатного розкладу, переводу працівників на іншу посаду є компетенцією власника або уповноваженого ним органу, суди не повинні входити в обговорення питання доцільності проведення такої перестановки (перегрупування).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі КП «ВУВКГ» просить скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки судами належним чином не встановлено фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору. Зокрема заявник зазначає, що суд не наділений повноваженнями щодо визначення рівня продуктивності праці та кваліфікації працівників, з моменту попередження й до часу звільнення позивачці були запропоновані всі наявні на підприємстві вакантні посади, а той факт чи дійсно позивачка була членом профспілкової організації судами не перевірено.

Доводи інших учасників справи.

ОСОБА_4 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вважає, що рішення ухвалені на підставі повно встановлених фактичних обставин та з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час розгляду справи суди установили, що з 9 грудня 1986 року ОСОБА_4 прийнята на посаду начальника цеха водопостачання Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, а з 1 квітня 2008 року займала посаду змінного інженера аварійно-диспетчерської служби.

Наказом № 608 від 29 серпня 2017 року «Про зміни до штатного розкладу» для покращення мотивації праці працівників згідно з пунктом 3 цього наказу виключено з 6 листопада 2017 року в «аварійно-диспетчерській службі» за посадою «змінний інженер» - 3 штатних одиниці, пунктом 6 цього наказу зобов'язано інспектора з кадрів ознайомити осіб, які займають посади, визначені пунктом 3, із змінами, що мають бути, не менше, ніж за 2 місяці, та запропонувати для працевлаштування знову створені посади.

Наступним наказом № 857 від 28 листопада 2017 року «Про зміни до штатного розкладу» у зв'язку зі змінами в організації управління виробництвом на підприємстві, для оптимізації чисельності працівників лінійного персоналу та зменшення витрат на його утримання, адміністрацією підприємства внесено зміни до штатного розкладу, тобто в межах одного календарного місяця, з 1 лютого 2018 року виключено одну посаду змінного інженера аварійно-диспетчерської служби. Цим же наказом визначено, що скороченню підлягає посада, яку займає саме ОСОБА_4

З цим наказом ОСОБА_4 була ознайомлена 29 листопада 2017 року особисто та зробила на ньому відмітку про те, що з наказом вона не згодна.

На переліку вакансій для ознайомлення ОСОБА_4 відсутній її підпис про ознайомлення з ним або відмітка про те, чи погодилася вона чи відмовилася від запропонованих вакансій.

Суди також установили, що ОСОБА_4 має безперервний стаж на підприємстві, починаючи з 9 грудня 1986 року по 13 лютого 2018 року, тобто понад 31 рік, має вищу освіту, заохочення за раціоналізаторські пропозиції, та є інвалідом третьої групи внаслідок виробничої травми на цьому підприємстві, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААА № 018863 від 6 червня 2013 року.

Крім цього, судами установлено, що з 10 листопада 2017 року ОСОБА_4 є членом Полтавського обласного об'єднання Конфедерації Вільних профспілок України і вказана інформація була доведена головою профкому до відома директора КП «ВУВКГ» ОСОБА_6, однак останній не звертався до профспілки про отримання згоди на звільнення позивача з роботи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, перегляд здійснюється лише в цій частині.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до роз'яснень, наданих у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

У справі, що переглядається, судами установлено, що відповідач не виконав обов'язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення, а також не врахував наявність у позивача переважного права на залишення на роботі.

Доводи касаційної скарги щодо дотримання відповідачем положень статті 49-2 КЗпП України, є необґрунтованими, оскільки зводяться до переоцінки доказів.

Крім того, судами встановлено, що позивач є членом Полтавського обласного об'єднання Конфедерації Вільних профспілок України, однак відповідач не звертався до цієї профспілкової організації з письмовим поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_4 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Так, відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 частини першої статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Установивши, що звільнення позивача із займаної посади було проведено за відсутності згоди профспілки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача є незаконним, оскільки відбулося з порушенням вимог частини другої статей 43, 252 КЗпП України та частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Горішньоплавнівської міської ради на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 серпня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року залишити без задоволення.

рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 серпня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді В. М. Сімоненко

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв