Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 612/403/17

провадження № 61-12636св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Уплатнівська сільська рада Близнюківського району Харківської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - керівник Лозівської місцевої прокуратури Харківської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_2 , на постанову апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року, прийняту колегією у складі суддів: Карімової Л. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Уплатнівської сільської ради Близнюківського району Харківської області про визнання права власності на нежитлове приміщення за набувальною давністю.

В обґрунтування позову послався на те, що згідно з накладною від 15 січня 2005 року № 14 придбав у сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря» (далі - СВК «Зоря») нежитлове приміщення № 1 (колишня пекарня), яке розташоване по АДРЕСА_2 , сплативши за це майно 29 875 гривень.

У подальшому СВК «Зоря» визнано банкрутом і його діяльність припинена.

У 2017 році ОСОБА_1 звернувся додержавного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області із заявою про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення № 1 (колишня пекарня), проте отримав відмову у зв`язку з відсутністю документів, які достовірно підтверджують набуття речових прав на об`єкт нерухомого майна.

Позивач зазначає, що з 15 січня 2005 року та по теперішній час безперервно, відкрито та добросовісно володіє спірним нежитловим приміщенням, тому наявні правові підстави для визнання за ним права власності на це приміщення за набувальною давністю.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 30 серпня 2017 року, ухваленим у складі судді Лобановської С. М., позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення магазину № 1 (колишня пекарня ) по АДРЕСА_2 за набувальною давністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з січня 2005 року безперервно, відкрито та добросовісно володіє спірним нежитловим приміщенням і будь-які спори щодо права власності на це майно відсутні.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, в апеляційному порядку його оскаржив керівник Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, діючи в інтересах держави в особі Уплатнівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року, з урахуванням додаткової постанови цього суду від 21 березня 2018 року, рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 30 серпня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області судовий збір у розмірі 1 536 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставин, які є підставою для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, у цій справі не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 30 серпня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що з 2005 року безперервно, відкрито та добросовісно володіє нежитловим приміщенням магазину № 1 (колишня пекарня), яке розташоване по АДРЕСА_2 , у той час як його попередній власник СВК «Зоря» припинило діяльність у зв`язку з банкрутством.

Вказав, що звертався з позовом про визнання права власності на приміщення магазину на підставі правочину купівлі-продажу, оформленого накладною від 15 січня 2005 року № 14, проте йому відмовлено з посиланням на те, що такий правочин не є укладеним і не створює прав та обов`язків для сторін.

На думку заявника, іншим чином, ніж шляхом визнання права власності на майно за набувальною давністю, захистити свої права на приміщення магазину № 1 (колишня пекарня) по АДРЕСА_2 він не має можливості.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на балансі СВК «Зоря» перебувало нежитлове приміщення № 1 (колишня пекарня) по АДРЕСА_2 .

15 січня 2005 року ОСОБА_1 сплатив СВК «Зоря», від імені якого діяв ОСОБА_1 , 29 875 гривень за набуття цього приміщення у власність, на підтвердження чого йому видано накладну № 14 та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 4.

6 грудня 2013 року державну реєстрацію СВК «Зоря» припинено у зв`язку з визнанням його банкрутом.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області із заявою про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення № 1 ( колишня пекарня) по АДРЕСА_2 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Лозівської міської ради Харківської області від 7 лютого 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у реєстрації права власності з тих підстав, що з наданих заявником документів неможливо встановити набуття ним речових прав на об`єкт нерухомого майна.

Рішенням Уплатнівської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 12 грудня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у надані дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 0,2 га по АДРЕСА_2 для подальшого її отримання у постійне користування, оскільки він не є власником відповідного нерухомого майна (магазину), розташованого на ній.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, встановлювалося, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Стаття 344 ЦК України встановлює правові підстави набуття права власності за набувальною давністю.

Згідно з цією статтею особа, яка добросовісно заволоділа чужим нерухомим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років, набуває право власності на дане майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння, характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне), обставини, за яких виникло володіння спірним майном, та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння, а також юридичний статус спірного майна.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння майном повинно бути добросовісним, тобто особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником;

- володіння повинно бути відкритим, тобто особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні;

- володіння повинно бути безперервним, тобто воно не повинно перериватися протягом всього строку набувальної давності.

За набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у січні 2005 року ОСОБА_1 сплатив СВК «Зоря» 29 875 гривень з метою придбання у власність приміщення № 1 ( колишня пекарня) по АДРЕСА_2 , проте правочин сторони не оформили належним чином і на підтвердження його вчинення позивачу видано лише накладну та квитанцію до прибуткового касового ордеру.

Також судом встановлено відсутність відомостей щодо відмови титульного власника даного нежитлового приміщення, на балансі якого воно перебувало, - СВК «Зоря», від права власності на це майно.

Встановивши такі обставини, апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин статтю 344 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки за набувальною давністю не може визнаватися право власності на майно, власник якого відомий і не відмовлявся від своїх прав на це майно.

Посилання заявника на те, що він з 2005 року безперервно, відкрито та добросовісно володіє нежитловим приміщенням по АДРЕСА_2 , у той час як його попередній власник припинив діяльність у зв`язку з банкрутством, не спростовують правильність висновків апеляційного суду.

Заявник та СВК «Зоря» не оформили у відповідності до вимог законодавства перехід права власності на нежитлове приміщення і кооператив від своїх прав на це нерухоме майно не відмовлявся, тобто ОСОБА_1 протягом усього періоду володіння знав, хто є власником майна, і про відсутність у нього правових підстав для набуття права власності, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин статті 344 ЦК України.

Посилання заявника на те, що він звертався з позовом про визнання права власності на приміщення магазину на підставі правочину купівлі-продажу, оформленого накладною від 15 січня 2005 року № 14, проте йому відмовлено з посиланням на те, що такий правочин не є укладеним і не створює прав та обов`язків для сторін, не мають правового значення та додатково підтверджують обізнаність позивача про відсутність у нього дійсних прав на нерухоме майно.

Твердження касаційної скарги про те, що іншим чином, ніж шляхом визнання права власності на майно за набувальною давністю, заявник захистити свої права на приміщення магазину не має можливості, касаційний суд відхиляє, так як для застосування статті 344 ЦК України вимагається наявність сукупності певних умов, яких у цій справі не встановлено. Неналежне оформлення ОСОБА_1 правочину купівлі-продажу із дійсним власником не може бути підставою для застосування зазначеної статті, оскільки за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України») Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції,встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 і 401 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, та статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов