ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 341/680/13

провадження № 61-10240 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», державний нотаріус Галицької районної державної нотаріальної контори Кіщук Людмила Іванівна,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Малєєва А. Ю., Васильковського В. М., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», державний нотаріус Галицької РДНК Кіщук Л. І., в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив провести поділ спільного майна подружжя, виділивши йому як співвласнику нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , більшу частину з урахуванням суми сплачених кредитних коштів, визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 30,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 13 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 15 листопада 1995 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 У 1998 році у шлюбі народився син ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично на даний час проживає з ним. У березні 2009 року рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області шлюб розірвано.

Під час шлюбу ними набуто за договором купівлі-продажу нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 325 м2, яке слід віднести до спільного майна подружжя.

У 2007 році проведено реконструкцію вказаного приміщення, а саме здійснено добудову, в результаті чого площа приміщення збільшилась. У 2007 році реконструйоване приміщення введено в експлуатацію та 23 липня 2007 року за ОСОБА_2 рішенням Галицької міської ради визнано право власності на вказане приміщення.

02 жовтня 2007 року в інтересах сім`ї ним укладено з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» генеральну кредитну угоду, в межах якої укладено два кредитні договори та отримано кредити в розмірі 46 100 євро та 674 000 грн.

Дані кредитні кошти використані на придбання для дружини автомобіля марки «Mercedes-Benz» моделі «SLK 320» та здійснено реконструкцію (добудову) спірного нежитлового приміщення.

Позивач уважає, що дане зобов`язання слід віднести до спільного зобов`язання подружжя, після розірвання шлюбу він самостійно погашає кредит, а тому вважає, що при поділі майна, зокрема спірного нежитлового приміщення, його частку слід збільшити з урахуванням сплачених ним сум за кредитним договором.

Вказував на те, що після розірвання шлюбу між ним та відповідачкою досягнуто згоди щодо користування спірним приміщенням. Позивачем використовувався перший поверх для здійснення підприємницької діяльності, пов`язаної з торгівлею будівельними матеріалами, а відповідачкою використовувався другий поверх для здійснення підприємницької діяльності, а саме влаштовано кафе.

У січні 2013 року ОСОБА_2 уклала з ПП Куляк договір оренди частини спірного приміщення (першого поверху), яким він користувався протягом тривалого часу, чим унеможливила користування спільним майном.

Наприкінці 2013 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 у серпні 2013 року відчужила ОСОБА_3 частину спірного приміщення площею 30,3 м2 без його згоди, а тому вважає, що договір купівлі-продажу слід визнати недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя у приватну власність 4/5 ідеальних частки нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 349,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль марки «Мерседес Бенц» моделі «230 Е» державний номерний знак НОМЕР_1 .

Виділено ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя у приватну власність 1/5 ідеальну частку нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 349,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль марки «Мерседес Бенц» моделі «320» державний номерний знак НОМЕР_2 .

У задоволенні позову ОСОБА_1 у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 30,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 13 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що купівля нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також його реконструкція були вчинені під час перебування сторін у шлюбі, тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Суд відніс до спільного зобов`язання подружжя обов`язок погашення кредитів за кредитними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ВАТ «Райфайзенбанк Аваль», оскільки кредитні кошти отримані в інтересах подружжя та згоду на їх отримання ОСОБА_1 надавала ОСОБА_2 .

Суд відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 30,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 13 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки вартість відчуженого приміщення врахована при поділі решти майна, і дане приміщення відчужено як окремий об`єкт.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

В апеляційному порядку справа розглядалася неодноразово.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ПАТ «Райффайзен банк Аваль», державний нотаріус Галицької РДНК Кіщук Л. І., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, поділ спільного майна подружжя.

Апеляційний суд врахував вказівки суду касаційної інстанції та виходив із того, що спірне нерухоме майно використовується ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, а судом безпідставно присуджено позивачу частку у праві власності на це майно. Такі висновки є обов`язковими для суду при новому розгляді справи, тому підстав для поділу спірного нежитлового приміщення немає.

Щодо кредитних зобов`язань суд зазначив, що кредитний договір не створює для відповідача ніяких зобов`язань, оскільки кредит взятий позивачем уже після завершення реконструкції спірного нежитлового приміщення, а те, що ОСОБА_2 надавала згоду на укладення кредитних договорів і виступила іпотекодавцем у забезпечення виконання зобов`язань позивача по кредитному договору, не означає, що кредитні кошти витрачені в інтересах сім`ї.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане судове рішення, яка у подальшому була доповнена.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року дану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вважає спірне нежитлове приміщення спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набуте під час шлюбу за спільні кошти, яке підлягає поділу.

Зазначає, що зобов`язання за кредитними договорами також є спільними, оскільки кредитні кошти використовувалися на придбання дружині автомобіля та реконструкцію спірного нежитлового приміщення. Вказує, що частину платежів на повернення кредиту здійснювала дружина, що свідчить про визнання нею спільного зобов`язання.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на дану касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому відповідач просить суд відхилити касаційну скаргу, а рішення апеляційного суду залишити без змін.

Зазначає, що вона є єдиним власником спірного нежитлового приміщення, що підтверджується договором іпотеки.

Стверджує, що реконструкція нежитлового приміщення була закінчена у квітні 2007 року, а позивач уклав кредитний договір у жовтні 2007 року, що виключає витрату цих коштів на реконструкцію.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15 листопада 1995 року зареєстрували шлюб.

16 червня 1999 року ОСОБА_2 придбала за договором купівлі-продажу у Галицького райспоживтовариства приміщення магазину «Господарські товари» загальною площею 325 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2007 році здійснено реконструкцію зазначеного приміщення (акт державної приймальної комісії від 19 квітня 2007 року) і рішенням виконавчого комітету Галицької міської ради Івано-Франківської області від 23 липня 2008 року визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення - торговий магазин загальною площею 379, 6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .На підставі даного рішення на ім`я ОСОБА_2 13 червня 2012 року видано свідоцтво про право власності.

02 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали генеральну кредитну угоду, відповідно до якої позичальник отримав 46 100 євро та 347 000 грн кредиту. Позичальник погасив кредит після розірвання шлюбу.

08 жовтня 2007 року у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали договір іпотеки, предметом якого є приміщення магазину «Господарські товари» площею 334,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

18 березня 2009 року рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

28 березня 2012 року рішенням виконавчого комітету Галицької міської ради Івано-Франківської області поділено нежитлове приміщення на два окремі об`єкти, а саме нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 349,3 м2 та нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 30,3 м2.

06 серпня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтва про право власності на згадані приміщення.

13 серпня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 30,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ціна нежитлового приміщення відповідно до договору становить 88 143 грн. Згоди на відчуження цього приміщення позивач не надавав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до якої воно має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 60 СК України набуте під час шлюбу, належить чоловікові та жінці на праві спільної сумісної власності.

Тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 405/2391/15, Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Апеляційний суд зазначив, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження своєї участі у набутті спірного майна, а відповідно до правовстановлюючих та платіжних документів кошти за майно сплатила відповідач, тому підстав для задоволення позовних вимог про поділ нежитлового приміщення немає.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є необґрунтованим, оскільки спірне майно набуте під час шлюбу. Саме відповідачу належить довести, що на вказане майно не поширюється правовий режим спільного сумісного майна. Посилання суду на правовстановлюючі та платіжні документи є недостатнім, оскільки не дають підстав для висновку, що ці кошти є особистими коштами відповідача.

Апеляційний суд, посилаючись на врахування вказівок суду касаційної інстанції в ухвалах від 22 квітня 2015 року та 18 травня 2016 року, зробив хибний висновок, що використання відповідачем майна у підприємницькій діяльності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про поділ майна, адже касаційний суд зазначав, що використання одним із подружжя спірного майна для підприємницької діяльності може бути враховане при обранні способу поділу цього майна.

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майно це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55ц13, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї.

Доводи позивача щодо витрачення кредитних коштів на реконструкцію нежитлового приміщення та придбання автомобіля для дружини були спростовані встановленими апеляційним судом обставинами, а саме, що кредитний договір укладений після реконструкції нежитлового приміщення, а доказів на підтвердження факту придбання автомобіля за кредитні кошти суду не надано.

Встановлені судами обставини дають підстави для висновку, що нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 349,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також приміщення нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 30,3 м2 за цією ж адресою є спільною сумісною власністю подружжя.

13 серпня 2012 року ОСОБА_2 без згоди позивача продала ОСОБА_3 нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 30,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12, а також постанові Великої Палати Верховного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого співвласника на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

У зв`язку з тим, що нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» площею 30,3 м2, яке є спільним сумісним майном подружжя, було продане ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 , слід дійти висновку, що позовна вимога позивача до сторін договору купівлі-продажу від 13 серпня 2012 рокупро визнання його недійсним підлягає задоволенню.

Інше майно не є об`єктом поділу та предметом позову у даній справі, а нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 349,3 м2 та магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 30,3 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягають поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2016 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя за кожним право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 349,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 30,3 м2, що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 13 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя за кожним право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 30,3 м2, що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про врахування при поділі майна суми сплачених ним кредитних коштів відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

М. М. Русинчук