Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.01.2023 року у справі №591/3717/21
Постанова КЦС ВП від 12.01.2023 року у справі №591/3717/21
Постанова КЦС ВП від 12.01.2023 року у справі №591/3717/21

Постанова

Іменем України

12 січня2023 року

м. Київ

справа № 591/3717/21

провадження № 61-734св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Сумський міський відділ Управління Державної міграційної служби України в Сумській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_4 , на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 серпня 2021 року в складі судді Ніколаєнко О. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Ткачук С. С., Собини О. І. , Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Сумський міський відділ Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . В квартирі також зареєстровані чоловік позивачки - ОСОБА_3 , колишня невістка ОСОБА_2 .

З 2015 року ОСОБА_2 в будинку не проживає, фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , будь-якого наміру повернутись в будинок відповідач не висловлювала, за комунальні послуги не сплачує, в утриманні житлового будинку участі не приймає.

Реєстрація відповідача у будинку, який належить ОСОБА_1 на праві власності, створює перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй майном.

Просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 30 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року,позов задоволено в повному обсязі.

Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витраті розмірі 3 908,00 грн, у тому числі 3 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 908,00 грн витрати по сплаті судового збору.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є власником будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб

№ 657/2121 від 26 травня 2021 в будинку АДРЕСА_1 також зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Відповідач фактично не проживає у житловому будинку, за комунальні послуги не сплачує, участі в утриманні будинку не приймає, перешкод у користуванні будинком позивачем не чиняться. Реєстрація відповідача у вказаному будинку, який належить позивачу на праві власності, створює перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому майном. Оскільки відповідач не проживає у вказаному житловому будинку з 2015 року, право позивача підлягає захисту.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 23 жовтня 2021 у задоволені заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 30 серпня 2021 року відмовлено у повному обсязі у зв`язку із необґрунтованістю.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що реєстрація відповідача у будинку створює перешкоди у користуванні та розпорядженні для позивача належним їй майном, яка відповідно до статті 391 ЦК України, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійснення ним права користування та розпорядження своїм майном. Реєстрація місця постійного проживання відповідача у будинку проведена ще в період її перебування у зареєстрованому шлюбі з сином власника будинку, тобто як члена сім`ї його власника, але фактично з моменту проведення такої реєстрації ОСОБА_2 не проживала в будинку і цей факт нею підтверджено в судовому засіданні. На даний час вона перестала бути членом сім`ї власника будинку, тому право позивача порушене і підлягає захисту, оскільки виходячи з балансу інтересів у даній справі не вирішується питання припинення права користування житловим приміщенням, де відповідачка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , а отже у даній справі не вирішується питання втручання у право відповідачки користування житловим приміщенням за місцем її постійного фактичного місця проживання, бо як запевнила ОСОБА_2 , вона у в будинку ніколи не проживала і приходила до свекрухи тільки у гості.

Оскільки шлюбні відносини між відповідачем та сином позивача припиненні після розлучення у зв`язку із отримання останнім 06 червня 2018 року свідоцтва про розірвання шлюбу на підставі судового рішення від 09 серпня 1996 року, і з цього часу підстави за яких відбувалась реєстрації її місця постійного проживання в будинку припинилася, а позивач з даним позовом звернулась до суду 31 травня 2021 року, позовна давність встановлена статтею 257 ЦПК України ще не сплинула.

10 червня 2021 року відкрито місцевим судом провадження у справі і призначено до судового розгляду на 05 липня 2021 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, судова повістка про виклик до суду направлена за місцем фактичного проживання відповідача, але повернулось через відсутність адресата. Розгляд справи відкладено на 10 серпня 2021 року на 15 год.30 хв., який знову не відбувся і судове засіданні перенесено на 30 серпня 2021 року о 14 год.30 хв., про що була направлена судова повістка відповідачу за місце реєстрації, але повернулось без вручення. Однак відповідач ухилялася від отримання судових повісток і тільки 10 вересня 2021 року отримала заочне рішення, після чого подано заяву про його перегляд. Ці обставини вказують на недобросовісність процесуальної поведінки відповідача.

Аргументи учасників справи

08 січня 2022 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 816,00 грн (1 362,00 грн + 454,00 грн) та 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд та 2 816,00 грн пов`язаних з касаційним оскарженням (1 816,00 грн судового збору та 1 000,00 грн за складання касаційної скарги), а всього - 6 632,00 грн.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідачка отримала заочне рішення

10 вересня 2021 року на поштовому відділенні 40000 за повідомленням від Зарічного райсуду м. Суми на адресу фактичного її проживання по АДРЕСА_2 . Тоді відповідачка вперше і дізналась про існування та розгляд справи про визнання її такою, що втратила право користування житлом, адже раніше повідомлень і кореспонденції з суду на цю адресу не надходило. Ознайомившись з матеріалами справи стає зрозумілим, що вся кореспонденція і повідомлення з Зарічного райсуду м. Суми надходили на адресу реєстрації відповідачки, а саме: АДРЕСА_3 .

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів для підтвердження факту того, що відповідачка чинить позивачці перешкоди у праві володіння, користування та розпорядження спірним майном. Оскільки фактично у спірному будинку мешкає лише позивачка, то відповідачка об`єктивно не може вчиняти будь-які дії, направлені на перешкоджання їй, як власнику будинку, використовувати майно за призначенням, тому причини непроживання відповідачки у житловому будинку понад один рік залишаються поважними. Сам факт її не проживання у квартирі не є підставою для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Домовленість між відповідачкою і позивачкою була в тому, щоб для оформлення субсидії виключити дохід відповідачки і її попросили перереєструватись за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ). Тобто, позивачка, знаючи про всі домовленості і обставини справи, порушуючи свою обіцянку, звернулась в суд щоб визнати її такою, що втратила право користування житлом.

14 грудня 2021 року відповідачкою подано клопотання про застосування позовної давності, який розпочався в 2015 року і закінчився в 2018 році. Клопотання про поновлення позовної давності та поважність причин такого пропуску з позовної заяви та доданих до неї документів не вбачається, а отже у позові слід відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності без поважних на те причин. Позивачка стверджує, що її право було порушено в 2015 році і не зрозуміло до чого тут факт отримання свідоцтва сином позивачки в 2018 році, якщо шлюб взагалі розірвано за рішенням суду ще в 1996 році. Тому за відсутності клопотання про поновлення позовної давності колегія вийшла за межі своїх повноважень і сама вигадала початок її перебігу.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що відповідач в своїй апеляційній та касаційній скарзі стверджує, що зняття її з реєстрації фактично робить останню «безхатченком», хоча всі ці роки благополучно володіє та користується зовсім іншим житлом, посилаючись при цьому на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, щодо «подібних правовідносин». Аналіз зазначеного судового рішення свідчить на користь правової позиції ОСОБА_1 в даній справі, оскільки до відповідача не можна застосувати навіть приблизно формулу «тривалий час проживала у квартирі, сплачувала витрати на її утримання, ремонт майна та інші обов`язкові платежі, тобто має тривалий зв`язок із спірною квартирою як із житлам». Такий тривалий зв`язок ОСОБА_2 зі спірною квартирою відсутній взагалі.

Аналізуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, на яку відповідач посилається, можна прийти до висновку, що там йдеться зовсім не про «аналогічні правовідносини» - спір про виселення, а не визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Щодо застосування позовної давності, скаржник посилається на постанову Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 61-2913цс15, що є помилковим, оскільки в цій справі зовсім інші обставини справи. Одночасно з цим є правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 27 січня

2021 року справа № 205/4349/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, відповідно до якої до такого роду правовідносин позовна давність не застосовується, оскільки особа звернулась до суду саме з негаторним позовом стосовно триваючого порушення її прав як власника майна.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 серпня 2021 року відмовлено.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі

№ 569/4373/16, у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі

№ 754/613/18, у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-2913цс15).

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої, частини третьої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA,

№ 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК Українипорушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19) зроблено висновок, що «відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення її під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про її доставлення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» не є доказом належного інформування позичальника про час і місце розгляду справи (близький за змістом висновок викладений у пункті 31 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 127/2871/16-ц, у пунктах 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 752/11896/17 від 12 грудня 2018 року). Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд не виконав належно зазначений процесуальний обов`язок з інформування позичальника».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження

№ 61-13667сво21) зазначено, що «у ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України). Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що: правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення; оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 10 червня 2021 року судом першої інстанції відкрито провадження у справі і призначено до судового розгляду на 05 липня 2021 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Судова повістка про виклик до суду направлена за місцем фактичного проживання відповідача по АДРЕСА_2 , яке зазначено у позові, але повернулось через «відсутність адресата» (а. с. 39).

Розгляд справи відкладено на 10 серпня 2021 року. Судова повістка про розгляд справи направлена ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем її проживання по АДРЕСА_3 . Конверт з судовою повісткою повернувся на адресу суду без вручення із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 44),

Судове засідання відкладено на 30 серпня 2021 року, про що направлена судова повістка відповідачу за зареєстрованим місцем її проживання по АДРЕСА_3 . Конверт з судовою повісткою повернувся на адресу суду 28 вересня 2021 року без вручення із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 87).

За повідомленим суду позивачем місцем фактичного проживання відповідача по АДРЕСА_2 судова повістка про виклик на 30 серпня 2021 року не направлялась.

За таких обставин матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена судом першої інстанції про розгляд справи

30 серпня 2021 року, коли суд першої інстанції постановив оскаржене заочне рішення без участі відповідача.

В заяві про перегляд заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми від

30 серпня 2021 року ОСОБА_2 посилалася на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, зокрема, неповідомлення її про судові засідання у справі (а. с. 95-96).

В ухвалі Зарічного районного суду м. Суми від 23 жовтня 2021 року зазначено, що «відповідачу направлялися рекомендовані поштові повідомлення за адресою її реєстрації та фактичного проживання, однак кореспонденція не була вручена у зв`язку з відсутністю адресата за місцем реєстрації. Враховуючи пункт 4 частини 8 статті 128 ЦПК України відповідачка вважається повідомленою належним чином у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за місцем знаходження» (а. с. 121).

В апеляційній скарзі на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від

30 серпня 2021 року ОСОБА_2 також посилалася на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, зокрема, неповідомлення її про судові засідання у справі за місцем її фактичного проживання, про яку вона вперше дізналась 10 вересня 2021 року, отримавши заочне рішення суду першої інстанції (а. с. 130-134).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що судова повістка про виклик в судові засіданні призначені на 10 і 30 серпня 2021 року направлялися судом

ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання, однак відповідач ухилялася від отримання судових повісток, що вказує на недобросовісність процесуальної поведінки відповідача.

Проте апеляційний суд не врахував, що:

повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи та не свідчить про відмову сторони від одержання повістки;

за повідомленим суду позивачем місцем фактичного проживання відповідача по АДРЕСА_2 судові повістки про виклик на 10 і 30 серпня

2021 року не направлялась;

пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Тому апеляційний суд зробив необґрунтований висновок про ухилення відповідача від отримання судових повісток та її недобросовісну процесуальну поведінку і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі

№ 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400 402 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 14 грудня 2021 рокускасувати.

Справу № 591/3717/21 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Сумського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук