Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 19.05.2021 року у справі №127/2119/13 Ухвала КЦС ВП від 19.05.2021 року у справі №127/21...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.05.2021 року у справі №127/2119/13

Постанова

Іменем України

11 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 127/2119/13-ц

провадження № 61-7780св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкти оскарження: державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Медяний Віктор Григорович,

заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (змінило назву на Акціонерне товариство "Райффайзен Банк"),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Медяного Віктора Григоровича, заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив поновити йому пропущений строк для подання скарги на постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) Медяного В. Г. (далі - державний виконавець Медяний В. Г. ) від 22 травня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 53971697;

визнати неправомірними дії державного виконавця Медяного В. Г. щодо прийняття 22 травня 2017 року постанови № 53971697 про відкриття виконавчого провадження;

визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Медяного В. Г. від 22 травня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 53971697;

зобов'язати державного виконавця Медяного В. Г. або іншу особу Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) усунути порушення, допущені при відкритті державним виконавцем Медяним В. Г. виконавчого провадження від 22 травня 2017 року № 53971697, шляхом повернення виконавчого листа стягувачу з підстав пропущення строків на пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Обґрунтовуючи вимоги скарги, ОСОБА_1 посилався на те, що 22 травня 2017 року державний виконавець Медяний В. Г. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 53971697 щодо виконання виконавчого листа від 17 вересня 2013 року № 127/2119/13-ц, виданого на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2013 року про стягнення з нього на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") коштів у сумі 121 259,49 грн. Про існування виконавчого провадження № 53971697 йому стало відомо з Єдиного реєстру боржників 08 жовтня 2020 року, тому 09 жовтня 2020 року він звернувся із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Копії матеріалів виконавчого провадження він отримав 27 жовтня 2020 року, в тому числі постанову про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2017 року.

Вважає постанову про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2017 року № 53971697 незаконною, такою, що підлягає скасуванню, оскільки виконавчий лист виданий судом 17 вересня 2013 року, а пред'явлений до виконання стягувачем 17 травня 2017 року, тобто з пропуском річного строку пред'явлення до виконання.

Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання не переривався, судом не поновлювався, тому державний виконавець, отримавши поданий з пропущенням строку на пред'явлення до виконання виконавчий лист, зобов'язаний був протягом трьох днів повернути цей виконавчий лист стягувачу. Таким чином, державний виконавець безпідставно відкрив виконавче провадження. У зв'язку з цим просив скаргу задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 02 лютого 2021 року скаргу задовольнив частково. Поновив ОСОБА_1 пропущений строк для подання скарги на постанову про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2017 року №
53971697.

Визнав неправомірними дії державного виконавця Медяного В. Г. щодо відкриття виконавчого провадження № 53971697 при виконанні виконавчого листа № 127/2119/13-ц, виданого 17 вересня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" коштів у сумі 121 259,49 грн.

Визнав неправомірною та скасував постанову державного виконавця Медяного В. Г. про відкриття виконавчого провадження № 53971697 на підставі виконавчого листа № 127/2119/13-ц, виданого 17 вересня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" коштів в сумі 121 259,49 грн. В іншій частині вимог скарги відмовив.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що строк на подання скарги пропущений скаржником з вини державного виконавця, і цей строк слід поновити. Визнаючи неправомірними дії державного виконавця Медяного В. Г. щодо відкриття виконавчого провадження, визнаючи неправомірною і скасовуючи постанову про відкриття виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист був виданий 17 вересня 2013 року, а стягувач пред'явив його до примусового виконання 17 травня 2017 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ~law10~) в редакції, чинній станом на день відкриття виконавчого провадження № 53971697-22 травня 2017 року. Доказів переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання суду не надано. З матеріалів справи № 127/2119/13-ц відомо, що із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувач ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" не звертався, тому суд дійшов висновку, що при відкритті виконавчого провадження № 53971697 державний виконавець Медяний В. Г. діяв всупереч ~law11~. При цьому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог скарги щодо зобов'язання державного виконавця усунути порушення, допущені при відкритті виконавчого провадження, шляхом повернення виконавчого листа стягувачу з підстав пропущення строків пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки суд немає права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із ~law12~ можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною особою державної виконавчої служби.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Вінницький апеляційний суд постановою від 07 квітня 2021 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що вперше виконавчий лист від 17 вересня 2013 року, виданий судом у справі № 127/2119/13-ц про стягнення коштів із ОСОБА_1 на користь банку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, був пред'явлений представником банку до виконання у 2013 році до Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції. Однак 27 листопада 2014 року державний виконавець прийняв постанову № 44706505 про повернення виконавчого документа № 127/2119/13-ц на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - ~law14~), про що зроблений відповідний запис в оригіналі виконавчого документа.

АТ "Райффайзен Банк Аваль" після повернення виконавчого листа згідно з постановою державного виконавця від 27 листопада 2014 року повторно звернулося до виконавчої служби 17 травня 2017 року із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення боргу із ОСОБА_1. Пунктом п'ятим розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law15~ передбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності ~law16~, пред'являються до виконання у строки, встановлені ~law17~, що свідчить про наявність строку для стягувача пред'явити виконавчий документ до примусового виконання.

У зв'язку з цим апеляційний суд виходив з того, що Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - ~law19~) є тим безумовним чинником, що перериває строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, а з огляду на його дію в часі та набрання чинності ~law20~ подання АТ "Райффайзен Банк Аваль" 17 травня 2017 року заяви про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 127/2119/13-ц відбулося у межах строку, визначеного законом.

Також апеляційний суд визнав безпідставною вимогу ОСОБА_1 щодо зобов'язання посадових осіб Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.

Хмельницький) повернути виконавчий лист № 127/2119/13-ц за будь-яких підстав стягувачу, оскільки така вимога суперечить ~law21~, який визначає порядок провадження з примусового виконання, зокрема, рішень суду.

Вінницький апеляційний суд додатковою постановою від 07 квітня 2021 року стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" судовий збір у розмірі 2 270,00
грн.


Апеляційний суд мотивував додаткову постанову тим, що у постанові апеляційного суду від 07 квітня 2021 року не здійснено розподілу судових витрат між сторонами у справі за результатами перегляду справи за апеляційною скаргою представника АТ "Райффайзен Банк Аваль" на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року і залишити в силі ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2021 року.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 640/4782/15-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13, від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011 (17/6), від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, неправильно витлумачивши пункт п'ятий розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law22~, дійшов хибного висновку про дотримання строку пред'явлення виконавчого листа до виконання після спливу трирічного строку з дня його повернення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 червня 2021 року справа № 528/374/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2013 року у справі № 127/2119/13-ц задоволено позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18 травня 2007 року на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 62,40 кв. м, житловою площею 38,10 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 01 листопада 2005 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. за № 5327, зареєстрованого в КП "ВООБТІ" 04 листопада 2005 року за № 111 в реєстрову книгу № 665, з метою стягнення заборгованості із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором від 18 травня 2007 року № 014/035-43/50143 у розмірі 15 170,71 дол. США (еквівалентно 121 259,49 грн), з яких: 12 115,01 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 355,18 дол. США -заборгованість за процентами, 1 700,52 дол. США - пеня. Встановлено початкову ціну реалізації предмета іпотеки в розмірі 392
057,00 грн
, яка зазначена в договорі іпотеки, шляхом його продажу на прилюдних торгах. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 1 212,59 грн судового збору.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 09 серпня 2013 року, а 17 вересня 2013 року суд видав виконавчий лист про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначено, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання - один рік.

Уперше виконавчий лист від 17 вересня 2013 року № 127/2119/13-ц був пред'явлений представником банку до виконання у 2013 році до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції. Однак 27 листопада 2014 року, враховуючи чинність ~law23~, яким встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно боржників на підставі ~law24~, державний виконавець прийняв постанову № 44706505 про повернення виконавчого документа № 127/2119/13-ц стягувачу, про що зроблений відповідний запис в оригіналі виконавчого документа.

17 травня 2017 року представник ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" повторно звернулося до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа у справі № 127/2119/13-ц, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 17 вересня 2013 року, про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача коштів у розмірі 121 259,49
грн
шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У заяві зазначено, що до неї доданий оригінал виконавчого листа у справі № 127/2119/13-ц, оригінал платіжного доручення про сплату авансового внеску, копію договору іпотеки та копію доручення представника банку.

22 травня 2017 року державний виконавець Медяний В. Г. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № ~organization0~ на підставі виконавчого листа від 17 вересня 2013 року № 127/2119/13-ц, зобов'язав боржника подати декларацію про доходи та майно, попередив боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 12 125,95 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з абзацом другим частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" № 18357/91, § 40).

Відповідно до ~law25~ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у ~law26~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ~law27~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law28~, а також рішеннями, які відповідно до ~law29~ підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ~law30~ виконавець зобов'язаний вживати передбачених ~law31~ заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 , 3 статті 12 ЦПК України.

Звернувшись до суду зі скаргою на дії та постанову державного виконавця, ОСОБА_1 обґрунтовував її тим, що строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 127/2119/13-ц, виданого 17 вересня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, закінчився 28 листопада 2015 року, тому постанова державного виконавця Медяного В. Г. про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2017 року - незаконна (виконавче провадження № ~organization1~), оскільки виконавчий лист пред'явлено до виконання з пропуском строку, визначеного законом.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до ~law32~, чинного станом на час набрання законної сили рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/2119/13-ц (09 серпня 2013 року), рішення суду могло бути пред'явлене до виконання протягом року починаючи з наступного дня після набрання чинності, тобто в цьому випадку - до 10 серпня 2014 року.

Згідно з ~law33~ строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється.

Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Як встановив апеляційний суд, на виконавчому листі № 127/2119/13-ц, виданому 17 вересня 2013 року, наявна відмітка від 27 листопада 2014 року про повернення виконавчого документа № 127/2119/13-ц стягувачу, враховуючи чинність ~law34~, яким встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно боржників на підставі ~law35~ (наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення).

05 жовтня 2016 року набрав чинності ~law36~, відповідно до частини першої статті 12 якого виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності ~law37~ або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).

Згідно з пунктом 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law38~ виконавчі документи, видані до набрання чинності ~law39~, пред'являються до виконання у строки, встановлені ~law40~.

Результат аналізу пункту 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law41~ дає підстави для висновку, що цей пункт застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності ~law42~. Для пункту 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм ~law43~ до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18) та в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011 (17/6).

За схожих обставин у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 910/18165/13 (провадження № 6-698гс16) зроблено висновок, що "після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з повторним його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Таким чином, постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам закону не позбавляє стягувача права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого ~law44~. За таких обставин, суд касаційної інстанції правомірно погодився із висновками суду першої інстанції про те, що строк пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року було перервано у зв'язку з його пред'явленням до виконання 13 травня 2015 року, новий строк пред'явлення до виконання слід відраховувати з наступного дня після його повернення стягувачу. Останній отримав відмову 29 травня 2015 року, повторно подав заяву про примусове виконання рішення суду 23 листопада 2015 року, тобто з додержанням строку, встановленого ~law45~".

Згідно з ~law46~ строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред'явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Результат аналізу ~law47~ свідчить про те, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Таким чином, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого ~law48~.

Як встановив апеляційний суд, неможливість виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2013 року державний виконавець пов'язував саме із забороною, встановленою ~law49~.

Відповідно до ~law50~ протягом дії ~law51~ не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, за недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не має права відступити (відчужити) на користь (у власність) іншої особи свої права вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 цього пункту.

Мораторій, встановлений ~law52~, був чинним на час прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2017 року.

Оскільки постановою державного виконавця від 27 листопада 2014 року виконавчий документ стягувачу було повернуто на підставі ~law53~, а на час повторного звернення стягувача до органів державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження (17 травня 2017 року) строк дії встановленої ~law54~ заборони, з якою державний виконавець пов'язував неможливість виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2013 року не закінчився і не сплив трирічний строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, державний виконавець Медяний В. Г. відкрив виконавче провадження з дотриманням ~law55~.

У зв'язку з цим не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, оскільки вони в сукупності зводяться до неправильного розуміння заявником вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені апеляційним судом, постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Враховуючи те, що немає підстав для скасування постанови Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, не підлягає скасуванню і додаткова постанова Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати