Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 641/5955/17

провадження № 61-36940св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: комунальне підприємство "Завод Укрелектроремонт", Харківська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2018 року у складі колегії суддів: Овсяннікова А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 з підстав статті 71 ЖК України.

Позовна заява мотивована тим, що вона є наймачем зазначеної квартири у будинку гуртожитка, у якій, окрім неї, зареєстрована її донька ОСОБА_2 Зазначала, що відповідач виїхала за межі України, не проживає у квартирі, не сплачує за комунальні послуги та не виконує інші зобов'язання, пов'язані з утриманням житла. При цьому позивач посилалася на те, що вона є особою похилого віку, її дохід становить лише пенсія, з якого сплачує за комунальні послуги за доньку, яка не проживає у квартирі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року позов задоволено; визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт не проживання відповідача у квартирі підтвердили свідки-сусіди, а ОСОБА_2 із заявами щодо чинення їй перешкод у проживанні до правоохоронного органу не зверталася.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2018 року заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради витрати у розмірі ~money0~ на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не вказала місце вибуття відповідача, нову фактичну адресу її проживання, не надала доказів на підтвердження перетину ОСОБА_2 кордону України та не проживання у квартирі більш ніж шість місяців, відсутності її особистих речей у квартирі, довідки з медичних закладів щодо не звернення відповідача за отриманням медичної допомоги.

Пославшись на те, що акт не проживання відповідача у квартирі належно не посвідчено, показання свідків не є беззаперечними доказами такого не проживання, суд дійшов висновку, що у справі не здобуто доказів на підтвердження того, що відповідач втратила інтерес до квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з Комінтернівського районного суду м. Харкова.

Справа надійшла до Касаційного цивільного суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 надала до суду ті докази, які вона могла об'єктивно отримати щодо ОСОБА_2 Відповідач не обмежена в праві отримувати медичні послуги не за місцем проживання, акт її непроживання у квартирі складений за участю дільничного поліції та осіб, які підтвердили викладені в акті обставини. Суд апеляційної інстанції не вказав у рішенні суду норму права, яка була неправильно застосована судом першої інстанції. Ухваленням Комінтернівським районним судом м. Харкова заочного рішення від 06 грудня 2017 року права ОСОБА_2 не порушуються.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві, поданому у серпні 2018 року до Верховного Суду, Харківська міська рада просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2018 року - без змін, мотивуючи це тим, що визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою порушить її конституційне право на житло, передбачене статтею 47 Конституції України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить територіальній громаді.

У квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 з 10 грудня 1993 року, ОСОБА_2 - з 16 червня 1999 року.

На підтвердження непроживання ОСОБА_2 у квартирі з жовтня 2015 року ОСОБА_1 надала до суду акт від 17 серпня 2017 року, підписаний ОСОБА_4, ОСОБА_5 та дільничним поліції Слобідського відділу поліції управління ГУНП в Харківській області.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 4 статті 9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за умови не проживання у житловому приміщенні більше шести місяців та відсутності у неї поважних причин, з якими може бути пов'язано її не проживання.

Відповідно до частин 1 та 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 та 6 статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції у відповідності до матеріально правових (стаття 71 ЖК України) та змістовних обґрунтувань позову (не проживання, відсутність оплати послуг, відсутність інтересу до житла, майна, тощо) на підставі наявних у справі доказів та опитаних у судовому засідання свідків-сусідів було зроблено висновок про відсутність відповідачки у спірному житлом більш ніж шість місяців без поважних причин.

З судовим рішенням не погодилась Харківська міська рада, яка була долучена у справі у якості третьої особи, як власник будинку та подала апеляційну скаргу з мотивів недоведеності позивачем позовних вимог. Додаткових доказів або доказів на спростування доводів судового рішення не додано.

У відповідності до статті 367 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи в апеляційному суді) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції

Разом з тим, скасовуючи судове рішення апеляційний суд посилаючись на положення статті 71 ЖК України, виходив з того, що позивачка обґрунтовувала свій позов виїздом відповідачки на інше постійне місце проживання, проте не зазначаючи куди саме та її нову адресу (стаття 107 ЖК України). Такі висновки суду суперечать підставам позову заявленого у суді першої інстанції та його обґрунтуванню.

Крім того, критикуючи докази, на які послалась позивачка, апеляційний суд не навів доказів на спростування встановлених на їх основі фактів, обмежившись вказівкою, що ці докази не є переконливими, зокрема, пояснення свідків-сусідів, які були допитані у судовому засідання та попереджені про кримінальну відповідальність за дачу показань, що не відповідають дійсності.

За таких обставин, тягар доведення по справі було покладено лише на позивачку, яка надала суду докази, які на її думку є такими, що підтверджують її позов та є достатніми, за відсутності доказів на спростування поданих протилежною стороною.

Покладаючи на позивачку тягар доведення у тому числі обставин, які передбачені іншою нормою матеріального права (статтею 107 ЖК України), суд апеляційної інстанції порушив статтю 71 ЖК України, відповідно до якої обставини, які підлягають доведенню є зокрема: факт відсутності відповідачки у спірній квартирі, строк такої відсутності та її причини. Саме з приводу цього суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи з посилання на надані сторонами докази.

Покладання відповідальності за доведення обставин справи лише на одну сторону без об'єктивного аналізу поданих цією стороною доказів є порушення принципу рівності сторін у цивільному процесі та права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За таких обставин, судове рішення апеляційної інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Крім того, Колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі Харківської міської ради не зазначено доводів, за яких можна б було дійти до висновку про порушення ухваленим судом першої інстанції рішенням прав Харківської міської Ради на спірне житло.

Не зазначено таких доводів і в судовому рішенні апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду апеляційної інстанції, у зв'язку з неправильним застосуванням статті 71 ЖК України, необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2018 року скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. М. Сімоненко Судді:А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П.

Штелик