Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 2-717/11

провадження № 61-12982св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року у складі судді Батченка О. В. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

26 жовтня 2010 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк", Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач в обґрунтування позову зазначив, що 22 серпня 2007 року між Банком і ОСОБА_1 укладений договір кредиту, за умовами якого вона отримала 200 000,00
доларів США на придбання нерухомого майна, зобов'язавшись повернути отримані кошти не пізніше 22 серпня 2027 року.

За умовами цього договору ОСОБА_1 повинна була щомісячними рівними платежами у розмірі відповідно до графіка погашати заборгованість перед Банком, у тому числі здійснювати сплату частки кредиту та проценти за його користування у розмірі 4,99 % річних плюс FIDR, а у разі прострочення зобов'язання сплатити пеню у розмірі 1,0 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочення.

В подальшому до договору неодноразово вносилися погоджені сторонами зміни щодо розміру процентної ставки.

Останній раз, 22 грудня 2009 року, додатковим договором № 2 до кредитного договору була змінена попередня процентна ставка 7,0 % річних плюс FIDR на 6,50 % річних плюс FIDR та на плаваючу процентну ставку 5,99 % річних плюс FIDR на період з 22 грудня 2009 року по 21 березня 2010 року та на період з 22 березня 2010 року до закінчення виконання зобов'язань.

Внаслідок невиконання позичальником цих зобов'язань утворилась заборгованість, розмір якої станом на 31 травня 2010 року становив 1 852 895,78 грн, яка складалася: із суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 209 975,01 доларів США, що за офіційним курсом гривні до долара США станом на 27 травня 2010 року, встановленим Національним банком України (далі - НБУ), становить 1 664 072,95

грн, суми заборгованості за процентами у розмірі 16 971,97 доларів США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ, становить 134 504,56
грн, суми пені в розмірі 54 243,27 грн та суми штрафу в розмірі 75,00 грн.

Посилаючись на наявність цієї заборгованості та солідарну відповідальність поручителя ОСОБА_2, з яким 22 серпня 2007 року окремо укладено договір поруки, зміни до якого внесено 22 травня 2009 року, позивач просив про задоволення позову та солідарне відшкодування збитків.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2011 року на підставі договору про відступлення права вимоги від 07 липня 2010 року замінено позивача на належного - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна").

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № ML-400/262/2007 в сумі 1 818
577,51 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 1 664
072,95 грн, заборгованості зі сплати процентів у розмірі 134 504,56 грн та пені в розмірі 20 000,00 грн, а також по 910,00 грн судових витрат з кожного.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 належним чином умов договору не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредитних коштів, проте позивач не надав жодного доказу щодо розміру понесених збитків у зв'язку з невиконанням відповідачами умов кредитного договору, відповідно, виходячи з принципів об'єктивності та реальності, розмір пені слід зменшити до 20 000,00 грн, а в частині стягнення 75,00 грн штрафу, нарахованого за прострочення виконання зобов'язань, слід відмовити, оскільки повторне застосування фінансової санкції до особи, яка прострочила виконання зобов'язання, є неприпустимим.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, заочне рішення суду першої інстанції - залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи заочне рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції щодо наслідків вирішення спору не спростовують, а тому не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у серпні 2017 року засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

У касаційній скарзі заявник зазначає, що позивач, звернувшись до позичальника та поручителя з досудовими вимогами від 09 січня 2009 року № 78 та № 79 відповідно щодо допущеної заборгованості зі сплати чергових платежів, скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором (стаття 1050 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України), з посиланням на пункт 1.9 кредитного договору. Зазначене свідчить, що термін виконання зобов'язань за цим договором кредитором було змінено, і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту закінчення строку, наданого боржнику для усунення порушень кредитного договору, зазначеного у вимозі, яку позичальник отримала під розписку 04 квітня 2009 року, але у тридцятиденний строк не виконала, що означає перенесення строку кредитного зобов'язання з 22 серпня 2027 року на 04 травня 2009 року (04 квітня 2009 року + 30 днів). Натомість з позовом до поручителя ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду лише 26 жовтня 2010 року, тобто через рік та п'ять місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, тоді, коли порука ОСОБА_2 вже припинилася в силу вимог частини 4 статті 559 ЦК України.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подав заяву про зупинення виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року та ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року у цивільній справі № 2-717/11 до закінчення касаційного провадження.

Від інших учасників справи не надходило заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_2

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року, витребувано матеріали справи з Центрального районного суду м.

Миколаєва та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року зупинено виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року, до закінчення касаційного провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи касаційну скаргу, що надійшла лише від відповідача ОСОБА_2, Верховний Суд здійснює перевірку оскаржуваних рішень лише щодо поручителя ОСОБА_2, в іншій частині - оскаржувані рішення не є предметом розгляду судом касаційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату розгляду справи судами, (далі - ЦПК України2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого став ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-400/262/2007, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 200 000,00 доларів США строком до 22 серпня 2027 року, зі сплатою за користування кредитом плаваючої процентної ставки, розмір якої становить 4,99 % річних + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк у 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

22 травня 2009 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору № ML-400/262/2007 від 22 серпня 2007 року, відповідно до умов якого сторони домовилися внести зміни та доповнення до кредитного договору, а саме: на період з 22 травня 2009 року по 21 жовтня 2009 року включно для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 7,0 % річних, а на період з 22 жовтня 2009 року до дати закінчення дії кредитного договору буде використовуватись плаваюча процентна ставка, розмір якої становить 5,67 % річних + FIDR.

22 грудня 2009 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладений додатковий договір № 2 до кредитного договору № ML-400/262/2007 від 22 серпня 2007 року, відповідно до умов якого сторони домовилися внести зміни та доповнення до кредитного договору, а саме: на період з 22 грудня 2009 року по 21 березня 2010 року включно для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 6,50 % річних, а на період з 22 березня 2010 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором буде використовуватись плаваюча процентна ставка, розмір якої становить 5,99 % річних + FIDR.

Для забезпечення повернення кредиту укладений договір поруки від 22 серпня 2007 року № SR-400/243/2007, згідно з яким поручитель ОСОБА_2 зобов'язаний відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 29 червня 2010 року та договору відступлення прав вимоги від 29 червня 2010 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором. Таким чином, до позивача перейшли всі права щодо виконання відповідачами умов кредитного договору.

Внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань утворилась заборгованість, розмір якої станом на 31 травня 2010 року складав 1 852 895,78 грн.

ПАТ "ОТП Банк" направлені позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 досудові вимоги від 09 січня 2009 року про погашення заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № ML-400/262/2007 протягом 30 днів з дня отримання цих вимог.

Нормативно-правове обґрунтування та висновки Верховного Суду

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, що передбачено частиною 1 статті 1049 ЦК України. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

За змістом статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина 1 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина 4 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 1.9.1 кредитного договору від 22 серпня 2007 року № ML-400/262/2007 визначено, що незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених підпунктом 2.3.7. та статтею 3 цього договору) та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору іпотеки (майнової поруки), та/чи договору поруки. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги (а. с. 15).

Датою остаточного повернення кредиту згідно з умовами кредитного договору є 22 серпня 2027 року.

Пунктом 4.1 договору поруки між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 від 22 серпня 2007 року № SR-400/243/2007 сторони обумовили, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором (а. с. 29).

Обов'язок поручителя виконати боргові зобов'язання виникає при отриманні від кредитора відповідної вимоги. Така вимога вважається отриманою поручителем, якщо кредитор надіслав її поштою за адресою, вказаною в цьому договорі (пункт 3.4. договору поруки).

Матеріали справи містять досудову вимогу ПАТ "ОТП Банк" від 09 січня 2009 року № 79 про погашення заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № ML-400/262/2007 протягом 30 календарних днів з дати її отримання, надіслану на вказану в договорі поруки адресу ОСОБА_2, та опис вкладення в цінний лист до неї (а. с. 8).

Аналогічна досудова вимога від 09 січня 2009 року № 78 адресована позичальнику ОСОБА_1, яку вона отримала особисто 08 квітня 2009 року (а. с. 6).

Порука за своєю правовою природою має додаткове (акцесорне) зобов'язання до основного (кредитного) договору та пряму залежність від його умов.

Строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване у другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19).

Отже, позивач зобов'язаний був виконати припис частини 4 статті 559 ЦК України щодо подання позову до поручителя в межах шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись із досудовими вимогами до боржника та поручителя.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання (яке відповідно до умов кредитного договору мало виконуватися згідно з графіком повернення кредиту та сплати процентів) щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, вказавши, що заборгованість за кредитним договором має бути сплачена протягом 30 календарних днів з дати їх отримання в повному обсязі, на що помилково не звернули увагу суди попередніх інстанцій при частковому задоволенні позову.

Позивач мав звернутися до поручителя з позовом у межах шести місяців після спливу 30 календарних днів від дати отримання досудової вимоги, проте позивач звернувся до суду з позовом до поручителя лише 26 жовтня 2010 року, про що свідчить відмітка штампу канцелярії Центрального районного суду м. Миколаєва (а. с. 1), тобто після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

За таких умов суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що позивач пропустив строк для звернення до суду з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову за відповідними вимогами основного зобов'язання щодо поручителя.

Посилання апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі, що сторони підписанням додаткових угод від 22 травня 2009 року та від 22 грудня 2009 року до кредитного договору (а. с. 19-28), якими змінювали розмір процентної ставки, запровадили плаваючу процентну ставку на відповідний період, змінювали строк та порядок виконання боргових зобов'язань, встановили нові графіки погашення поточної та простроченої заборгованості та встановили пільговий період, строк дії якого визначено новим рафіком платежів, чим фактично відмінили вимогу про дострокове повернення кредиту, Верховний Суд вважає помилковим, оскільки згідно з матеріалами справи ці додаткові угоди до кредитного договору не підписувались поручителем ОСОБА_2, а додатковий договір від 22 травня 2009 року № 1 до договору поруки стосувався викладення терміну "кредитний договір" у новій редакції, уточнення визначення сплати процентів за користування кредитом та доповнення пункту 2.2 договору поруки підпунктом 2.2.1 такого змісту: "в разі зміни боргових зобов'язань після укладення цього договору, такі боргові зобов'язання забезпечуються в їх повному розмірі без укладення будь-яких додаткових договорів до цього договору", при цьому сторони підтвердили, що решта положень договору поруки залишаються без змін. Отже, для поручителя передбачені додатковими договорами від 22 травня 2009 року та від 22 грудня 2009 року зміни до кредитного договору не мали наслідком зміни суті і строку забезпечених ним боргових зобов'язань, адже в договорі поруки/змінах до нього вони відображені не були.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Так як суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, що не потребує додаткового збирання доказів, однак неправильно застосували норми матеріального права, зазначене відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до поручителя.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги ОСОБА_2 та скасування судових рішень, з ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 166,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 2 040,00 грн, а всього - 3 206,00 грн.

Оскільки виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року, було зупинено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року до закінчення касаційного провадження, та у зв'язку з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову до поручителя, виконання оскаржуваних судових рішень необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2007 року № ML-400/262/2007 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В іншій частині заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 рокузалишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року, у незміненій після касаційного перегляду частині.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 166,00
грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 040,00 грн, а всього - 3 206,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко