Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 591/1407/20

провадження № 61-6728св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Мельниченко Ірина Зінов`ївна, на постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення, без надання іншого житлового приміщення.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що є сином відповідача. Згідно договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2001 року він є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира була придбана до його повноліття, у зв`язку з чим при укладенні вказаного вище договору в його інтересах діяв ОСОБА_2 .

Разом з тим, з 1999 року позивач постійно мешкав зі своєю матір`ю та з бабусею по материній лінії, батьки розлучились.

Позивач також зазначає, що до повноліття він не мав можливості сам мешкати у вказаній квартирі, у вказаному житловому приміщенні постійно проживав відповідач ОСОБА_2 .

В січні 2020 року позивач виявив бажання самостійно мешкати в спірній квартирі та на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю, у зв`язку із чим він звернувся до відповідача з проханням звільнити квартиру.

При цьому, позивач послався на те, що відповідач має інше житло, де він і зареєстрований тривалий час.

Проте, відповідач відмовився звільнити належну позивачеві квартиру.

Крім того, під час проживання в даній квартирі відповідачем не сплачувались комунальні платежі, що призвело до утворення заборгованості в сумі 38 184,16 грн. На даний час вказану суму за виконавчими провадженнями сплачує позивач. Крім додаткових витрат, пов`язаних із сплатою боргу відповідача, позивач обмежений державним виконавцем у праві виїзду за кордон до повного погашення суми заборгованості.

З урахуванням викладених обставин позивач просив суд виселити ОСОБА_2 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві приватної власності, без надання іншого житлового приміщення.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 грудня 2021 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07 лютого 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 15 червня 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 грудня 2021 року задоволено.

Скасовано заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 грудня 2021 року та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обставин, які б вказували на згоду позивача, як власника житлового приміщення, на проживання в ньому відповідача, а також погодження сторонами умов та строку такого проживання в судовому засіданні встановлено не було. Крім того, спірне житло не є єдиним житлом відповідача у розумінні статті 8 Конвенції, оскільки він є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , в якій і зареєстроване його місце постійного проживання, отже втручання у його право на спірне житло є пропорційним із законною метою позивача користування своєю власністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виселяючи відповідача із спірної квартири, позивач фактично ставить питання і про виселення неповнолітніх дітей відповідача. При цьому, позивачем не залучено до участі у справі орган опіки та піклування.

Також апеляційний суд зазначив, що виселення відповідача та двох його малолітніх дітей не може бути співмірними та переслідувати легітимну мету власника квартири і буде втручанням у право на житло в розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи особи, яка подала касаційну скарги

03 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мельниченко І. З., засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року.

В касаційній скарзі представник позивача просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силірішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 січня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом ухвалена постанова з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 травня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано 16 серпня 2005 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 31 березня 2015 року, актовий запис № 872.

ОСОБА_1 є власником 1-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 29.59 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2001 року. Вказана квартира була придбана до повноліття позивача, у зв`язку з чим при укладенні вказаного договору в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяв батько ОСОБА_2 .

Згідно довідки міського єдиного інформаційно-розрахункового центру № 348/13012020-30121899 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований лише позивач ОСОБА_1 . Інші зареєстровані відсутні.

З довідки відділу реєстрації місця проживання управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради від 10 березня 2020 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 з 05 вересня 1991 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач має двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З довідки Державного реєстру речових справ на нерухоме майно вбачається, що відповідач є власником нерухомого майна та на праві спільної сумісної власності володіє часткою квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що виникло на підставі свідоцтва про право власності від 31 травня 2005 року.

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 направлено вимогу про виселення, в якій позивач пропонував відповідачу самостійно залишити квартиру по причині незаконного в ній перебування.

З копії постанови Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми від 06 листопада 2017 року вбачається, що відносно боржника ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 54878008 за судовим наказом № 591/3364/17, виданим 26 серпня 2017 року, про стягнення з нього на користь ТОВ «Сумитеплоенерго» боргу за надані послуги у розмірі 18 418,52 грн та судового збору у розмірі 800,00 грн.

З копії постанови Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми від 12 квітня 2017 року вбачається, що відносно боржника ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 53739648 за судовим наказом № 591/4687/16, виданий 12 листопада 2016 року, про стягнення з нього на користь ТОВ «Сумитеплоенерго» 19 765, 64 грн заборгованості та судового збору 689,00 грн.

З довідки Сумського відділу поліції ГУНП в Сумській області від 31 січня 2020 року вбачається, що у період з 20 січня 2020 року до 30 січня 2020 року розглянуто звернення ОСОБА_1 , в якому останній просив провести профілактичну бесіду з батьком ОСОБА_2 , який відмовляється покидати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій відповідач не зареєстрований та відмовляється сплачувати платежі за комунальні послуги.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За змістом статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Разом із тим, за змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).

Позивач у своєму позові просив суд виселити ОСОБА_2 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві приватної власності, без надання іншого житлового приміщення.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

У частині третій статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Пункт 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Матеріалами справи встановлено, що на момент набуття позивачем права власності на спірну квартиру останній в силу малолітнього віку не мав можливості висловити свою згоду на проживання відповідача, який на той момент виступав як законний представник позивача, у зазначеному житловому приміщенні. Таким чином відповідач на власний розсуд прийняв рішення проживати у зазначеній квартирі.

Обставин, які б вказували на згоду позивача як власника житлового приміщення на проживання відповідача в ньому, а також погодження сторонами умов та терміну такого проживання, не встановлено.

Крім того, судами встановлено, що спірна квартира не є єдиним житлом ОСОБА_2 , який має право на інше житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

З огляду на наведене, з урахуванням тієї обставини, що сторони на цей час не є членами однієї сім`ї, між ними існує конфліктна ситуація, спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_1 та не є єдиним житлом ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення.

Верховний Суд, оцінюючи виселення ОСОБА_2 на предмет пропорційності, встановивши, що порушені права позивача - власника житла, гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вважає, що у цьому випадку за обставин цієї справи виселення відповідача зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

При цьому, висновки апеляційного суду про те, що даний спір безпосередньо стосується прав малолітніх дітей відповідача на користування житлом, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження проживання вказаних дітей у спірній квартирі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Позивачем заявлена одна позовна вимога немайнового характеру.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 102,00 грн.

Таким чином, сума судового збору, яка підлягала сплаті при звернення до суду першої інстанції з позовною заявою дорівнювала 840,80 грн (2 102 х 0,4).

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Розмір судового збору, який підлягав сплаті при подачі касаційної скарги становив 1 681,60 грн (200% від 840,80 грн).

За подачу касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 2 147,20 грн.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує постанову суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмір 1 681,60 грн, сплачений ним за подання касаційної скарги.

При цьому слід вказати, що на підставі пункту 1 частини першої статті 7 Закону «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник- адвокат Мельниченко Ірина Зінов`ївна, задовольнити.

Постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року скасувати.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 січня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 681,60 грн судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов