Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 27.09.2018 року у справі №450/624/15-ц Ухвала КЦС ВП від 27.09.2018 року у справі №450/62...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 450/624/15-ц

провадження № 61-41096 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - ОСОБА_2;

відповідач -ОСОБА_3;

представники відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року у складі судді Мусієвського В. Є. та постанову апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 рокуу складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 18 липня 1998 року по 2012 рік вона заходилась у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3. За час шлюбу ними було набуто майно -будинок по АДРЕСА_1, земельну ділянку для обслуговування будинку, приватне підприємство "Асторія" (далі - ПП "Асторія"), автомобіль "NISSAN TIIDA
1.6", 2008 року випуску. Згоди про поділ зазначеного майна вони не дійшли.

Зазначала, що 03 липня 2008 року відповідач подарував їй половину будинку по АДРЕСА_1.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просила суд поділити майно, яке належить їй та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності наступним чином: виділити їй 1/4 частину будинку по АДРЕСА_1, яка зареєстрована за ОСОБА_3, та 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування будинку, кадастровий номер 01:08:458:00317; 1/2 частину статутного капіталу ПП "Асторія", який станом на 28 листопада 2011 року становив 180 250 грн; 1/2 частину майна ПП "Асторія", яке складається з нежитлових приміщень по АДРЕСА_2; 1/2 частину вартості автомобіля NISSAN TIIDA 1.6", 2008 року випуску; виділити ОСОБА_3 1/4 частину будинку по АДРЕСА_1, яка зареєстрована за ОСОБА_3, та 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування будинку, кадастровий номер 01:08:458:00317; 1/2 частину статутного капіталу ПП "Асторія", який станом на 28 листопада 2011 року становив 180 250 грн; 1/2 частину майна ПП "Асторія", яке складається з нежитлових приміщень по АДРЕСА_2; 1/2 частину вартості автомобіля "NISSAN TIIDA
1.6", 2008 року випуску.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 59 533,50 грн грошової компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу марки "NISSAN TIIDA 1.6", 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_3. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 не є майном, набутим у шлюбі, та не підлягає поділу, оскільки вказаний будинок побудований до укладення шлюбу з позивачем. При цьому суд посилався на матеріали витребуваної інвентаризаційної справи № 5/41, в якій наявні відомості, що спірний будинок побудовано у 1997 році, а тому право власності на вказаний будинок виникло у відповідача у 1997 році, а не з моменту державної реєстрації у 2005 році, яка є лише засвідченням вже набутого права відповідача на спірний будинок. Також судом враховано, 03 липня 2008 року відповідач передав у дар позивачу 1/2 частину спірного житлового будинку.

Посилаючись на те, що за нормою статті 120 ЗК України набуття права власності на земельну ділянку є похідним від права власності на житловий будинок, для будівництва та обслуговування якого земельну ділянку було надано, та судом було встановлено, що таке майно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість поділу і земельної ділянки для обслуговування 1/2 житлового будинку по АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині виплати 1/2 частини розміру статутного капіталу та вартості майна ПП "Асторія", суд посилався на вимоги статей 55, 112 ГК України, 115,116,147 ЦК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) та виходив з того, що у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні юридичної особи - суб'єкта господарювання, це майно належить цьому суб'єкту господарювання на праві власності. Той з подружжя, хто є засновником цього суб'єкта господарювання набуває корпоративні права, що включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону. Інший з подружжя набуває право вимоги виплати йому частини доходів цього суб'єкта господарювання за умови доведення ним обставин, які підтверджують внесення вкладу до статутного фонду за рахунок спільного майна подружжя, за взаємною згодою подружжя та в інтересах сім'ї. При цьому, поділ між подружжям статутного фонду підприємства та визнання за іншим з подружжя, який не є і не був учасником цього підприємства, права на певну частку у статутному фонді підприємства не передбачене чинним законодавством. Суд зазначав, що ПП "Асторія" було зареєстроване 23 жовтня 2000 року, засновником підприємства є ОСОБА_3. За договором купівлі-продажу будівель шляхом викупу від 26 липня 2001 року № 474, укладеного між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ПП "Асторія", підприємству передано у власність нежитлові будівлі, розташовані по АДРЕСА_2,при цьому стороною позивача не було надано доказів на підтвердження факту внесення коштів ОСОБА_1 до статутного фонду ПП "Асторія" за рахунок спільного майна подружжя, що виключає можливість для задоволення позову у цій частині.

Також судом першої інстанції встановлено, що 02 червня 2008 року було придбано автомобіль "NISSAN TIIDA 1.6", 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_4, який на час вирішення спору було відчужено. Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи 31 травня 2016 року № 4569 ринкова вартість вказаного автомобіля становила 119 067,00 грн. Згоди відповідачу на відчуження вказаного автомобіля позивач не надавала. Суд вважав доведеним факт придбання відповідачем автомобіля під час перебування у шлюбі за спільні з позивачем кошти, а тому ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірного автомобіля.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції і вказав, що сторони визнавали, що спірний будинок розпочатий будівництвом до 1993 року та в матеріалах інвентаризаційної справи на цей будинок наявні відомості щодо року його побудови, а саме 1997 рік, тобто, до укладення шлюбу між сторонами. Апеляційний суд вважав вірним висновок суду першої інстанції про те, що 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 не є майном, набутим у шлюбі, та не підлягає поділу, а державна реєстрація спірного будинку у 2005 року є лише засвідченням факту права власності відповідача на спірний будинок, яке виникло у нього у 1997 році. Також суд звернув увагу на те, що відносно незакінченого будівництвом будинку мати ОСОБА_3 склала заповіт на його користь, а 03 липня 2008 року відповідач передав у дар позивачу 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1.

Також апеляційний суд виходив з того, що згідно державного акту на право власності на спірну земельну ділянку від 10 квітня 2008 року ця земельна ділянка набута ОСОБА_3 у власність у порядку приватизації, а тому не є спільною сумісною власністю подружжя (сторін) і не може бути предметом поділу, як майно подружжя.

Крім того, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_2 є власністю ПП "Асторія" і поділу, як майно подружжя, не підлягають. Позивачем не надано доказів на підтвердження внесення нею коштів до статутного фонду ПП "Асторія" за рахунок спільного майна подружжя.

В частині поділу автомобіля рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення у цій частині, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 450/624/15-ц із Пустомитівського районного суду Львівської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині незадоволених позовних вимог. Зазначала, що позиція судів щодо виникнення у відповідача права власності на спірний житловий будинок у 1997 році не відповідає нормам чинного законодавства, а саме статті 331 ЦК України. Крім того, відповідачем не доведено факту завершення будівництва спірного житлового будинку у 1997 році; зазначала, що будівництво вказаного будинку тривало до 2005 року, усі ремонтно-будівельні роботи подружжям виконувались спільно, з використанням спільно зароблених коштів та спільних зусиль. Вказувала, що мала значні доходи від підприємницької діяльності, які використовувались для проведення ремонтно-будівельних робіт.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що незакінчений будівництвом спірний будинок успадкований відповідачем після смерті його матері, вважала необгрунтованими, оскільки спірна земельна ділянка набута відповідачем у власність у порядку приватизації, а житловий будинок - шляхом здачі його в експлуатацію, а не через спадкування після смерті матері відповідача. Також зазначала, що у зв'язку з поділом 1/2 частини спірного житлового будинку, земельна ділянка для обслуговування вказаного будинку підлягає поділу у рівних частинах між сторонами, проте, судами у порушення положень статей 377 ЦК України та статті 120 ЗК України прийнято незаконне судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ земельної ділянки. Вказувала, що редакція статті 57 СК України, якою передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, у тому числі, житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України, набула чинності лише 13 червня 2012 року, а тому майно, набуте у власність одним із подружжям у порядку приватизації до 13 червня 2012 року, має визнаватися спільною сумісною власністю подружжя.

Зазначала, що нею надані належні докази зайняття підприємницькою діяльністю та отримання за результатами цієї діяльності значних доходів, які використовувались виключно в інтересах сім'ї, а також докази збільшення статутного капіталу ПП "Асторія" у цей період, на що суди не звернути уваги, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині виплати на її користь 1/2 частини розміру статутного капіталу та вартості майна ПП "Асторія".

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 липня 1998 року, який розірвано рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 березня 2012 року (а. с. 5 т. 1).

Згідно до договору дарування від 03 липня 2008 року відповідач передав у дар позивачу 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 94 т. 1).

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого від 10 квітня 2008 року на підставі рішення Солонківської сільської ради від 20 березня 2007 року № 152, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер 01:08:458:00317 (а. с. 10 т. 1).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, 23 жовтня 2000 року було зареєстровано ПП "Асторія", засновником якого є ОСОБА_3.

Згідно до договору № 474 купівлі-продажу будівель шляхом викупу від 25 липня 2001 року, укладеному між управлінням ресурсів Львівської міської ради та ПП "Асторія", останнє придбало нежитлові будівлі, розташовані по АДРЕСА_2 (а. с. 69-70 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають не в повній мірі.

Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Судами установлено, що з 18 липня 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 березня 2012 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо поділу 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, суди виходили з того, що вказане майно не підлягає поділу, оскільки спірний будинок побудований до укладення шлюбу з позивачем і в матеріалах інвентаризаційної справи на цей будинок наявні відомості щодо його побудови у 1997 році, а тому право власності на вказаний будинок виникло у відповідача у 1997 році.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що будинок по АДРЕСА_1 не є майном, набутим у шлюбі, у зв'язку з чим 1/2 його частина поділу не підлягає, а державна реєстрація права власності на спірний будинок за відповідачем у 2005 року є лише офіційним підтвердженням факту набуття такого права відповідачем, яке виникло у нього у 1997 році.

Судами також враховано, що згідно до договору дарування від 03 липня 2008 року відповідач передав у дар позивачу 1/2 частину спірного будинку по АДРЕСА_1.

Оскільки за нормою статті 120 ЗК України набуття права власності на земельну ділянку є похідним від права власності на житловий будинок, для будівництва та обслуговування якого земельну ділянку було надано, у зв'язку із встановленням судами факту того, що спірний будинок не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, правильними є висновки судів щодо неможливості поділу земельної ділянки для обслуговування 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1.

Проте апеляційний суд не врахував таке.

Відповідно до частини 1 статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини 1 статті 69, частини 1 статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

При ухваленні рішення суди дійшли взаємовиключних правових висновків.

Так, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині виплати 1/2 частини статутного капіталу та майна ПП "Асторія", суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження факту внесення коштів ОСОБА_1 до статутного фонду ПП "Асторія" за рахунок спільного майна подружжя, що виключає можливість вважати цю обставину доведеною.

При цьому такі висновки суду суперечать попередньо викладеним висновкам про те, що у разі встановлення, що майно набуте за час шлюбу, за чинним сімейним законодавством презюмується його належність подружжю. Той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.

Системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дає змогу дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (частина 2 статті 364 ЦК України). При цьому відповідно до частини 3 статті 71 СК України, речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Крім того, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Отже, застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Факт придбання спірного майна приватним підприємцем для його використання у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об'єктом права особистої приватної власності одного з подружжя.

Якщо один з подружжя є учасником підприємства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15.

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи-підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Таким чином, статутний капітал приватного підприємства, сформований за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.

Частка у статутному капіталі пропорційна частці у майні підприємства.

Судами встановлено, що нерухоме майно (нежитлові будівлі) набуте ПП "Асторія", засновником якого є відповідач, в період шлюбу та використовується ним для здійснення підприємницької діяльності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині поділу частки у статутному капіталі і майні підприємства, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що оскільки нежитлові приміщення були придбані ПП "Асторія", то є власністю підприємства, а тому поділу, як майно подружжя, не підлягають.

Вирішуючи спір у частині поділу частки відповідача у статутному капіталі та майні ПП "Асторія", апеляційний суд не врахував доводів позивача щодо відсутності доказів на підтвердження формування статутного капіталу ПП "Асторія" саме відповідачем та не перевірив доводів ОСОБА_1 про те, що 02 червня 2008 року вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець та отримувала доходи, які вкладала у сімейний бюджет та використовувала в інтересах сім'ї, не перевірив доводів позивача щодо збільшення статутного капіталу ПП "Асторія" у період її підприємницької діяльності та не надав належної оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження цих доводів.

Отже, на викладене вище апеляційний суд уваги не звернув та у порушення вимог статей 264, 367, 382 ЦПК України зазначені вище вимоги закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим в оскарженій частині, тому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду слід врахувати вищенаведене, належним чином дослідити зібрані у справі докази, а також перевірити доводи ОСОБА_1 щодо розміру її частки у статутному капіталі ПП "Асторія".

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ статутного капіталу та майна приватного підприємства "Асторія", справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У іншій частині постанову апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст