Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.10.2020 року у справі №754/16470/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 754/16470/19

провадження № 61-14242св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Контрон-Україна",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником - адвокатом Власовим Михайлом Геннадійовичем, на постанову Київського апеляційного суду

від 16 вересня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Контрон-Україна" про визнання дій неправомірними, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначала, що з вересня 2013 року вона працювала у

ТОВ "Контрон-Україна" на посаді менеджера з зовнішньоекономічної діяльності.

Вказувала, що її робота полягала в електронному листуванні з іноземними партнерами та вчасним оформленням документів для подачі митній службі України.

За погодженим внутрішнім розпорядком відповідача працівники приходили безпосередньо до офісу за потребою, виконуючи посадові обов'язки поза офісом.

У серпні 2019 року вона усно повідомила відповідача про свою вагітність, що в подальшому підтвердила довідкою клініки "Гармонія здоров'я"

від 9 вересня 2019 року.

4 вересня 2019 року позивач отримала на електронну адресу повідомлення

від ТОВ "Контрон-Україна" про зміну принципу роботи компанії та скорочення її посади. У зв'язку із специфікою роботи компанії вона виконувала свої обов'язки шляхом відпрацювання завдань керівництва в електронному вигляді та результати надсилала на електронну адресу товариства.

Зазначала, що остання заробітна плата за липень 2019 року у розмірі

33 223,94 грн перерахована їй 16 серпня 2019 року. Відповідач повідомив про нарахування заробітної плати за вересень 2019 року, проте

на 8 жовтня 2019 року її не виплатив.

3 жовтня 2019 року ОСОБА_1 стало відомо про реорганізацію товариства та плани керівництва про скорочення посади менеджера з зовнішньоекономічної діяльності, після чого вона повідомила відповідача про перебування на лікарняному з 4 вересня 2019 року до 14 вересня 2019 року. 6 листопада

2019 року їй надійшло повідомлення про безготівкове зарахування компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

ОСОБА_1 вказує, що відповідач не видав їй трудову книжку та копію наказу про звільнення, не обґрунтував розрахунку перерахованої суми і дати здійснення перерахунку, проігнорував вагітність працівника під час її звільнення.

Уточнивши позовні вимоги, просила визнати протиправними дії відповідача щодо порядку надання відпустки та звільнення її з посади менеджера з зовнішньоекономічної діяльності; поновити її на роботі в ТОВ "Контрон-Україна" на посаді менеджера з зовнішньоекономічної діяльності; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов'язати відповідача виплатити їй заборгованість із заробітної плати, яка виникла на дату видачі наказу про звільнення.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року, ухваленим у складі судді Таран Н. Г., позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера з зовнішньоекономічної діяльності в ТОВ "Контрон-Україна" з 7 листопада 2019 року. Стягнено з ТОВ "Контрон-Україна" на користь

ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за серпень, вересень, жовтень,

1-6 листопада 2019 року у загальній сумі 181 888,40 грн. Стягнено

з ТОВ "Контрон-Україна" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 7 листопада 2019 року до 27 квітня 2020 року у сумі

191 224,90 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.

Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення відповідача відбулось із порушенням трудового законодавства, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, визнання незаконним звільнення, поновлення її на роботі у ТОВ "Контрон-Україна" вважав обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи позов у частині стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції вважав доведеними обставини невиплати позивачу заробітної плати за серпень, вересень, жовтень, та з 1 до 6 листопада 2019 року на загальну суму 181 888,44 грн.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 7 листопада

2019 року до 27 квітня 2020 року у сумі 191 224,90 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року задоволено частково апеляційну скаргу ТОВ "Контрон-Україна", скасовано рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року в частині стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення витрат на правову допомогу та судового збору і ухвалено в цій частині нове рішення. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ТОВ "Контрон-Україна" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнено

з ТОВ "Контрон-Україна" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 6 500 грн. Компенсовано ТОВ "Контрон-Україна" за рахунок держави 5 596,69 грн судового збору. У іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо існування правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, зазначивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, суд апеляційної інстанції виходив з недоведення позивачем факту існування такої заборгованості.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд зазначив про ненадання ОСОБА_1 для його визначення доказів про розмір заробітної плати за останні два місяці перед звільненням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власов М. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року і залишити в силі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував частину 2 статті 235 КЗпП України без урахування висновку про її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду

від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц (провадження № 61-3123зпв18), та помилково вважав можливим зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу.

На думку заявника, апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду

від 16 вересня 2020 року у справі № 461/7028/16-ц (провадження № 61-47593св18) про застосування статті 235 КЗпП України, за яким при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про поновлення заявника на роботі, безпідставно не стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції в порушення частини третьої

статті 367 ЦПК України прийняв пояснення ТОВ "Контрон-Україна" від 15 вересня 2020 року, які ОСОБА_1 отримала 18 вересня 2020 року, тобто після прийняття апеляційним судом постанови від 16 вересня 2020 року. Прийнявши вказані пояснення, апеляційний суд порушив принцип змагальності сторін, оскільки ОСОБА_1 була позбавлена можливості надати заперечення на вказані пояснення до ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Також заявник вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про недоведення позивачем розміру заробітної плати за останні два місяці, оскільки подана нею виписка з її карткового рахунка в АТ КБ "ПриватБанк" містить інформацію про заробітну плату, виплачену у червні та липні 2019 року (два останніх місяці роботи ОСОБА_1). Протягом розгляду справи відповідач не заперечував розмір заробітної плати, зазначений позивачем, за червень і

липень 2019 року.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи касаційної скарги про:

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 461/7028/16-ц

(пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України);

- порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме розгляд справи за відсутності ОСОБА_1, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 6 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2020 року представник ТОВ "Контрон-Україна" - адвокат Бондарчук І. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому вказувала на безпідставність її доводів та правильність висновку суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що з вересня 2013 року ОСОБА_1 працювала

у ТОВ "Контрон-Україна" на посаді менеджера з зовнішньоекономічної діяльності.

ОСОБА_1 18 вересня 2019 року надіслала директору ТОВ "Контрон-Україна" заяву, в якій повідомила про свою вагітність; на підтвердження такої обставини надала довідку клініки "Гармонія здоров'я" № 09/9 від 9 вересня 2019 року.

Наказом ТОВ "Контрон-Україна" № 4 від 1 листопада 2019 року ОСОБА_1 звільнена з роботи у зв'язку з відсутність на робочому місці у період

з 1 жовтня 2019 року до 25 жовтня 2019 року у робочі дні. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вказаний наказ позивач отримала 14 листопада 2019 року.

З виписки з рахунку ТОВ "Контрон-Україна" в АТ КБ "Приват Банк" суди встановили, що 4 листопада 2019 року позивачу виплачено лікарняний за вересень 2019 року у розмірі 8 351,31 грн; 5 листопада 2019 року - заробітну плату за серпень 2019 року у розмірі 4 783,99 грн та 6 листопада 2019 року - компенсацію за невикористану відпустку за період з 1 січня до 1 жовтня 2019 року у розмірі 34
990,03 грн.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах вимог і доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді менеджера з зовнішньоекономічної діяльності в ТОВ "Контрон-Україна", зазначивши про те, що її звільнення з цієї посади відбулось із порушенням норм трудового законодавства.

Постанова апеляційної інстанції в цій частині в касаційному порядку не оскаржується, тому касаційним судом не переглядається.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями

статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини 1 статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі 461/7028/16-ц (провадження № 61-27593св18).

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не надала суду доказів розміру заробітної плати до звільнення, а саме довідку про заробітну плату, довідку Пенсійного фонду України про доходи чи відомості персоніфікованого обліку, тощо, на підставі яких можна було б встановити розмір нарахованої заробітної плати за останні два місяця перед звільненням протягом яких позивач працювала.

Звертаючись із вказаним позовом, ОСОБА_1 надала виписку з її карткового рахунка в АТ КБ "ПриватБанк", в якій зафіксовано виплату позивачу

ТОВ "Контрон-Україна" заробітної плати та її розмір.

Вирішуючи справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав вказану виписку належним доказом розміру заробітної плати за останні два місяці роботи (червень та липень 2019 року) та врахував, що відповідач не заперечував розмір заробітної плати, зазначеному у вказаній виписці, та доказів на спростування такого розміру суду не надав.

При цьому, врахувавши складені ТОВ "Контрон-Україна" акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що останніми двома місяцями роботи ОСОБА_1 у товаристві є саме червень та липень 2019 року.

Формально пославшись на ненадання позивачем довідки про заробітну плату або довідки Пенсійного фонду України про доходи чи відомості персоніфікованого обліку, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки виписці з карткового рахунку позивача в АТ КБ "ПриватБанк", не навів мотивів на спростування висновку суду першої інстанції про можливість встановлення розміру заробітної плати позивача за останні два місяці за відомостями, що містить вказана виписка, та не врахував ненадання ТОВ "Контрон-Україна" доказів на спростування вказаного розміру заробітної плати.

Згідно з частинами 1 , 2 та 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Не врахувавши висновок Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України, викладений у постанові від 10 жовтня 2019 року

у справі № 761/7028/16-ц (провадження № 61-27593св18), суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо розміру заробітної плати позивача за останні два місяці її роботи у ТОВ "Контрон-Україна". Тому висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість вимог позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з одночасним залишенням без змін рішення суду першої інстанцій про поновлення ОСОБА_1 на роботі, є передчасним, а ухвалене ним у цій частині судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами 3 , 4 статті411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частинами 3 , 4 статті411 ЦПК України; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин прийнята судом апеляційної інстанції постанова в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може вважатися законною і обґрунтованою, тому відповідно до статті 411 ЦПК Українипідлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами, надати оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням статті 367 ЦПК України і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Враховуючи висновок Верховного Суду про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат також підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права (розгляд справи за відсутності ОСОБА_1, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання) відхиляються касаційним судом, оскільки вказані обставини спростовуються матеріалами справи.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про невідповідність висновку суду апеляційної інстанції висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц (провадження № 61-3123зпв18).

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року

у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".

З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Висновки Верховного Суду, вкладені у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц (провадження № 61-3123зпв18), на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.

Враховуючи, що касаційна скарга не містить доводів про незаконність та необґрунтованість судового рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, колегія суддів, з урахуванням частини 1 статті 400 ЦПК України, дійшла висновку про відсутність підстав для перегляду оскаржуваного судового рішення у цій частині.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником - адвокатом Власовим Михайлом Геннадійовичем, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контрон-Україна" та в частині розподілу судових витрат

скасувати, справу у цих частинах направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук