Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.04.2018 року у справі №2-119/11
Ухвала КЦС ВП від 16.05.2018 року у справі №2-119/11

Постанова

Іменем України

11 липня 2019 року

м. Київ

справа № 2-119/11

провадження № 61-35547св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року у складі судді Палія С. А. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Гайворонського С. П., Калараша А. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що у неї з ОСОБА_2 склалися тривалі неприязні стосунки у зв`язку з неповерненням позики. 20 червня 2010 року ОСОБА_2 затаївши на неї образу під час доїння корів на громадському вигоні при скупчені жителів села Маркевичеве Ширяївського району Одеської області розповсюдила інформацію про те, що вона начебто отруїла її корову.

Однак зазначене не відповідає дійсності. У зв`язку з надзвичайно образливою поведінкою відповідача та розповсюдженням недостовірної інформації їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, приниженні її гідності та честі.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 вибачитися перед нею при свідках за приниження її гідності та честі і розповсюдження відомостей, які не відповідають дійсності, а саме те, що вона отруїла її корову, а також стягнути з ОСОБА_2 на свою користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

У вересні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_2 посилалася на те, що вона працює в школі вчителем. ОСОБА_1 постійно здійснює на неї наклепи, погрози в здійсненні каліцтва та втраті майна. 22 лютого 2007 року під час зборів мешканців села Маркевичеве Ширяївського району Одеської області, які були ініційовані ОСОБА_1 як головою профспілки працівників школи, у присутності представників районного відділу освіти та районної державної адміністрації, остання вчинила самосуд над нею. Вказане завдало великої шкоди її здоров`ю та моральному стану.

22 червня 2010 року ОСОБА_1 увірвалася до її кабінету на роботі в школі, звинуватила її в розповсюдженні слухів про отруєння нею її корови. Погрожувала, що направить її до психіатричної лікарні. Все це чули учні, які були в кабінеті. Вийшовши з кабінету ОСОБА_1 продовжувала кричати на всю школу про те, що вона відправить її до психіатричної лікарні.

Своїми діями ОСОБА_1 завдала їй моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях та хвилюваннях, які пов`язані з пошуком реалізації свого захисту від незаконних дій останньої.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила зобов`язати ОСОБА_1 вибачитися у неї при колективі вчителів та технічних працівників школи за приниження її гідності та честі у зв`язку з погрозою доправити її до психіатричної лікарні та стягнути з ОСОБА_1 на свою користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що судом не встановлено фактів поширення недостовірної інформації та спричинення моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 лютого 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову і ухвалити в цій частині нове рішення про його задоволення. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що ОСОБА_1 протягом 10 років фактично чинить психологічне насилля над нею. Всі твердження ОСОБА_1 щодо неї є неправдивими, а її погрози про направлення до психіатричної лікарні визнані нею в залі судового засідання. Висловлювання, які були виражені в принизливій та образливій формі були поширені по відношенню до неї у присутності більш ніж двох сторонніх осіб, в тому числі представників органів місцевого самоврядування та державної влади, тому суди попередніх інстанцій безпідставно визнали такі висловлювання такими, що не принижують її честь та гідність і не є оціночними судженнями.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У червні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріальної і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час існують неприязливі стосунки.

Однак, ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_2 у своїх позовах не вимагають визнання недостовірною інформацію, на розповсюдження якої кожна з них посилається.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ширяївського районного суду Одеської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 червня 2018 року справа № 2-1911/11 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною першою статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК Українифізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Згідно зі статтею 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Як роз`яснено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома

хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє

особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

В пунктах 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України 2004 року обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також

те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної переконання інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до статті 277 ЦК України не є

предметом судового захисту оціночні судження, думки, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Лінгенс проти Австрії» суд зазначив, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Відповідно до частини другої статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 3 ЦПК України 2004 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме факт поширення ОСОБА_1 інформації, а також те, що внаслідок цього було порушено її особисті немайнові права та завданої їй моральної шкоди. Також апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_2 не заявлено вимоги про визнання розповсюдженої інформації недійсною, а такий спосіб захисту як «зобов`язання ОСОБА_1 вибачитися при колективі вчителів та технічних працівників школи» не відповідає нормам чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Судові рішення місцевого та апеляційного судів в частині відмови в задоволенні первісного позову не оскаржені, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 лютого 2017 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький В. В. Сердюк