Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа № 495/1933/15-ц

провадження № 61-14038св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року у складі колегії суддів: Панасенкова В. О., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ :

19 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, про стягнення боргу за договором позики із спадкоємця, посилаючись на те, що 15 жовтня 2012 року ОСОБА_5 отримав від нього в борг грошові кошти в сумі 220 тис. грн, про що власноруч написав розписку. Заставою грошової позики були земельні ділянки загальною площею 10,69 га. 15 жовтня 2012 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповів йому чотири земельні ділянки, розташовані на території Карналіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, не повернувши позичені грошові кошти. Про відкриття спадщини ніхто із спадкоємців ОСОБА_5 його не повідомив. 24 жовтня 2014 року він звернувся до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Макогончук Н. В. із заявою про прийняття спадщини, а 16 лютого 2015 року - із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Однак листом від 16 лютого 2015 року № 33/02-14 приватний нотаріус повідомила його про те, що видати йому свідоцтво не має можливості, так як є спадкоємець - малолітня донька померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка має право на обов'язкову частку. Таким чином, тільки 16 лютого 2015 року він як кредитор спадкодавця дізнався про те, що є спадкоємці, які прийняли спадщину після померлого ОСОБА_5 і до яких він може пред'явити вимоги про повернення боргу за розпискою. Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, суму боргу в розмірі 220 тис. грн за невиконання спадкодавцем ОСОБА_5 грошового зобов'язання та витрати зі сплати судового збору в сумі 2 200 грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 01 березня 2016 року у складі судді Загороднюка В. І. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пред'явив вимогу до спадкоємця, яка прийняла спадщину, з порушенням строків, установлених статтею 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для відмови в позові.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 березня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 220 тис. грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 4 620 грн, в межах вартості спадкового майна, одержаного у спадщину ОСОБА_3, у розмірі, який відповідає її частці у спадщині.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідачу було відомо про наявність у ОСОБА_5 боргу, оскільки договір позики був укладений 15 жовтня 2012 року, тобто під час її перебування у шлюбі із спадкодавцем. ОСОБА_2 не повідомила позивача про бажання звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в інтересах дитини. Сукупність фактів та послідовність поведінки ОСОБА_2 свідчить про свідоме ухилення від виконання зобов'язань за договором позики. Та обставина, що позивач ОСОБА_1 був присутній на похованні ОСОБА_5, не може свідчити про його обізнаність щодо наявності спадкоємця першої черги за законом - малолітньої дитини. Суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 доведено порушення відповідачем його права на повернення йому спадкоємцем боргу за договором позики. Позивач не пропустив річний строк пред'явлення вимоги до спадкоємця, тому його права підлягають судовому захисту.

31 травня 2016 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 березня 2016 рокузалишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що спадкоємці не зобов'язані повідомляти кредитора спадкодавця про їх намір звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Позивачу було відомо про відкриття спадщини, оскільки він був присутній на похованні ОСОБА_5 Факт перебування ОСОБА_2 у шлюбі із спадкодавцем не свідчить про її обізнаність про існування боргу. ОСОБА_1 також було відомо про те, що у ОСОБА_5 є дочка.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2016 року відкрито провадження у цій справі, а ухвалою від 30 листопада 2016 року - справу призначено до судового розгляду.

У липні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7подав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення і просив відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на те, що лише в лютому 2015 року позивач дізнався про існування спадкоємця - малолітньої дочки померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_3, яка має право на обов'язкову частку у спадщині. Відповідачу було відомо про борг спадкодавця, а тому вона зобов'язана була повідомити ОСОБА_1 про відкриття спадщини відносно спадкоємця, до якого належить пред'явити вимогу. Позивачем дотримано річний строк пред'явлення вимоги до спадкоємців, а шестимісячний строк - пропущено з поважних причин.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 березня 2018 року справу № 495/1933/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004 року).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V цього Кодексу.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Судами встановлено, що 15 жовтня 2012 року ОСОБА_5 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 220 тис. грн, про що написав розписку. Заставою грошової позики були земельні ділянки площею 10,69 га.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1

15 жовтня 2012 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким належні йому земельні ділянки загальною площею 10,69 га за АДРЕСА_1, розташовані на території Карналіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, заповів ОСОБА_1

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі, який було розірвано 01 березня 2013 року. В період шлюбу в них 27 липня 2001 року народилася дочка ОСОБА_3

24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Макогончук Н. В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого ОСОБА_5

14 лютого 2015 року ОСОБА_2, діючи від імені малолітньої дочки ОСОБА_3, звернулася до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Макогончук Н. В. із заявою про прийняття нею від імені дочки спадщини після померлого ОСОБА_5

Листами приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Макогончук Н. В. від 16 лютого 2015 року № 33/02-14 та від 31 березня 2015 року № 85/01-16 підтверджується, що 24 жовтня 2014 року була заведена спадкова справа за № 15/2014 до майна померлого ОСОБА_5 Видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 немає можливості, так як є спадкоємець - малолітня дочка ОСОБА_3, яка має право на обов'язкову частку, в тому числі на 1/2 частину земельних ділянок площею 10,69 га, що належали померлому на підставі державного акта серії НОМЕР_2.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, про визнання заповіту дійсним, визнання спадкоємцем за заповітом, визнання права власності на спадкове майно позовні вимоги задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем ОСОБА_3 за заповітом. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що складається з 1/2 земельної ділянки під № 9 та 1/2 земельної ділянки під АДРЕСА_2 земельної ділянки під АДРЕСА_3 земельної ділянки під АДРЕСА_4 що розташовані на території Карналіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, загальною площею 10,69 га, 1/2 від якої складає 5,345 га, в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_5, посвідченим 15 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Макогончук Н. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 4532.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (частина четверта статті 1268 ЦК України).

Отже, ОСОБА_3 прийняла спадщину, яка належала їй за законом як малолітній дитині померлого ОСОБА_3

Оскільки зі смертю боржника зобов'язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до спадкоємця.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18.

Відповідно до пункту 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 1281 ЦК України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги. Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту.

Таким чином, стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

Установлено, що позивач був присутній на похованні ОСОБА_5, тобто в день поховання знав про відкриття спадщини.

04 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2, що діє від імені малолітньої ОСОБА_3, з вимогою про сплату боргу ОСОБА_5 за розпискою в розмірі 220 тис. грн.

Встановивши, що ОСОБА_1 дізнався про відкриття спадщини у червні 2014 року, а вимогу до спадкоємця, яка прийняла спадщину, пред'явив у березні 2015 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недотримання позивачем передбаченого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку пред'явлення вимоги, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення місцевого суду, апеляційний суд припустився помилки у тлумаченні вищенаведеної норми матеріального права, яка пов'язує настання строку пред'явлення вимоги до спадкоємців від дня, коли кредитор дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, а не з часу його обізнаності щодо наявності спадкоємців, які прийняли спадщину.

При цьому, на відміну від пред'явлення вимоги безпосередньо до спадкоємців, кредитор, скеровуючи претензію до нотаріуса, не зобов'язаний зважати на факт прийняття спадщини, оскільки нотаріус повинен прийняти відповідну заяву незалежно від того, чи прийняв спадщину хоча б один із спадкоємців і чи встановлені спадкоємці взагалі.

Звернувшись 24 жовтня 2014 року до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого ОСОБА_5, ОСОБА_1 мав можливість, в межах строку, передбаченого частиною другою статті 1281 ЦК України, скористатися своїм правом подати вимогу кредитора.

Строки пред'явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців є обмежувальними (преклюзивними), ці строки не призупиняються, не перериваються й не поновлюються.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 413 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила 2 640 грн, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року скасувати, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 березня 2016 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 640 (дві тисячі шістсот сорок) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик