Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа № 381/4482/16-ц

провадження № 61-12844св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - Фастівська міська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2016 року у складі судді Соловей Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Фастівська міська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер їхній батько ОСОБА_5. Після його смерті відкрилась спадщина на все належне йому майно. Спадкодавець заповіту не залишив. Позивачі є спадкоємцями першої черги за законом, але вони своєчасно не звернулися до нотаріальної контори для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки проживають в іншому місті, ніж спадкодавець - у м. в Біла Церква. Про смерть батька їм ніхто не повідомив, вони дізналися про це випадково і звернулися до нотаріальної контори, але нотаріус відмовив їм у видачі свідоцтва про право на спадщину внаслідок пропуску строку звернення та відсутності підтверджуючих документів про родинні відносини. У зв'язку з цим вони змушені звернутися з цим позовом до суду.

У запереченнях проти позову, поданих до суду у листопаді 2016 року, ОСОБА_3 зазначив, що вимоги позивачів про визначення їм додаткового строку для прийняття спадщини є необґрунтованими, оскільки посилання на відсутність у них відомостей про смерть батька - ОСОБА_5, та перебування ОСОБА_6 за кордоном не є достатніми та поважними причинами, які унеможливили вчинення дій щодо прийняття та оформлення спадщини.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2016 року позов задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, є рідним батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2. Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, є рідним батьком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. Визначено додатковий строк у два місяці ОСОБА_2 на подання ним заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5, починаючи з часу набрання рішенням суду законної сили. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту родинних відносин між позивачами та померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_5 - як синами та батьком, та наявності поважних причин, які перешкоджали ОСОБА_2 у встановлений шестимісячний строк звернутися із заявою до нотаріуса для прийняття спадщини через перебування його за кордоном у Республіці Польща. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення додаткового строку на прийняття спадщини, суд виходив з того, що ним не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин, які слугували перешкодою для подання заяви нотарісу.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для встановлення ОСОБА_2 додаткового строку для прийняття спадщини є правильним, тому що обставини, наведені позивачем, унеможливлювали своєчасне подання ним заяви про прийняття спадщини нотаріусу, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами та ґрунтується на положеннях матеріального закону (стаття 1272 ЦК України). В іншій частині судове рішення не оскаржувалось.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про встановлення додаткового строку на подання ним заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відомості про перебування ОСОБА_2 за кордоном, які містяться у матеріалах справи, суперечать доводам позивача про відсутність у нього об'єктивної можливості звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Так, строк подання заяви про прийняття спадщини розпочався ІНФОРМАЦІЯ_4 року та закінчився 30 вересня 2015 року, тоді як ОСОБА_1 перебував поза межами території України лише з 21 липня 2015 року.

Суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 10, 11, 58, 59, 60, 212, 213, 214 ЦПК України 2004 року не звернули увагу на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування істотних труднощів у позивача для подання заяви на прийняття спадщини як у період його перебування в Україні (з моменту відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 року до 21 липня 2015 року), так і під час його перебування за кордоном.

Ухвалені у справі судові рішення не узгоджуються з практикою розгляду судами вищих інстанцій справ зі спорів, що випливають з подібних правовідносин.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Заперечень на касаційну скаргу відповідачами не подано.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Фастівська міська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини призначено до судового розгляду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно зі статтею 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що положення частини третьої статті 1272 ЦК України про право особи, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом.

Главою 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Мін'юсту України від 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини, у тому числі на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першої заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини (пункт 2.1); якщо заява, в якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (пункт 3.5).

Відповідно до частини шостої статті 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України. Загальні правила вчинення консулами України нотаріальних дій визначено розділом III Консульського Статуту України, затвердженим Указом Президента України від 02 квітня 1994 року.

Згідно із статтею 29 Консульської конвенції між Україною і Республікою Польща від 08 вересня 1991 року (ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР від 14 липня 1993 року) консульська посадова особа має право приймати, складати, реєструвати і засвідчувати заяви громадян акредитуючої держави.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції у Київській області від 07 жовтня 2016 року серії НОМЕР_1

Після його смерті відкрилася спадщина на майно, яке належало спадкодавцю. Спадкодавець заповіту на випадок своєї смерті не залишив.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 236/2015 щодо майна померлого ОСОБА_5, справу було відкрито за заявою спадкоємиці четвертої черги ОСОБА_4, яка на день смерті ОСОБА_5 проживала з ним однією сім'ю, що встановлено рішенням Фастівського міськрайонного суду від 03 грудня 2015 року (а. с. 79-113).

22 вересня 2015 року ОСОБА_3 (рідним братом спадкодавця) до приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу Чернишової О. А. було подано заяву про прийняття спадщини (а. с. 92).

Обґрунтовуючи підстави позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач ОСОБА_3 посилався на те, що відповідачі не повідомили йому про смерть батька ІНФОРМАЦІЯ_4 року, а сам він з 20 липня 2015 року по 19 січня 2016 року перебував за кордоном.

Право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. У випадку, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про встановлення додаткового строку на подання ним заяви про прийняття спадщини після померлого батька, вважаючи, що об'єктивними поважними причинами пропуску позивачем цього строку було перебування його за межами України та помилка у прізвищі.

Однак такі висновки судів є помилковими, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні і застосуванні норм статтей 1270 і 1272 ЦК України.

Так, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували той факт, що позивач ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори з питання подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року свого батька ОСОБА_5 лише у жовтні 2016 року, тобто через рік після того, як закінчився передбачений статтею 1270 ЦК України строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Позивач не надав суду безспірних доказів поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини. Факт перебування позивача в РеспубліціПольща сам по собі не свідчить про наявність об'єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини. По-перше, перебування позивача поза межами України не охоплено шестимісячним строком, передбаченим частиною першою статті 1270 ЦК України. По-друге, перебування позивача поза межами України не позбавляло його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою (повідомленням, телеграмою) - у порядку, передбаченому п. 2.1, п. 3.5 глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Мін'юсту України від 22 лютого 2012 року № 296/5, або подати заяву про прийняття спадщини, звернувшись до консульської посадової особи консульської установи України у Республіці Польща на підставі статті 29 Консульської конвенції між Україною і Республікою Польща від 08 вересня 1991 року, статті 38 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повно і всебічно встановлені судами на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, але під час вирішення справи допущено неправильне тлумачення норм матеріального права, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, суд касаційний інстанції дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у позові з підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Крім того, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України слід стягнути 3 802,50 грн судового збору, сплаченого заявником при зверненні до суду за подання апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року в частині визначення ОСОБА_2 додаткового строку у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року його батька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 року скасувати.

У задоволенні позову в частині вимог ОСОБА_2 про визначення додаткового строку у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року його батька ОСОБА_5 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3 802,50 грн.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю.В. Черняк