Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.07.2018 року у справі №2-7143/11

Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа № 2-7143/2011

провадження № 61-13368св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Виконавчий комітет Ужгородської міської ради, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода»,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2017 року у складі колегії суддів Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - ВК УМР) та Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода» (далі - КП «БТІ міста Ужгорода») про визнання права власності на гараж.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням ВК УМР № 126 від 24 липня 1996 року на нього переоформлено гараж, розташований у АДРЕСА_1, який раніше належав ОСОБА_3, у якого він фактично придбав це майно. З того часу він постійно користується гаражем. Однак КП «БТІ міста Ужгорода» відмовило йому у реєстрації права власності на гараж. Тому просив визнати за ним таке право та зобов'язати КП «БТІ міста Ужгорода» зареєструвати його.

ВК УМР заперечив проти позову і просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що спірний металевий гараж є тимчасовою спорудою, а відтак відповідно до законодавства не підлягає державній реєстрації. В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази щодо порушення працівниками КП «БТІ міста Ужгорода» прав позивача. Позов пред'явлено до неналежного відповідача.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 грудня 2011 року у складі судді Данко В. Й. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж, що розташований в АДРЕСА_1, який раніше належав ОСОБА_3 Зобов'язано КП «БТІ міста Ужгорода» провести реєстрацію права власності ОСОБА_1 на цей гараж.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням ВК УМР № 126 від 24 липня 1996 року на ОСОБА_1 дозволено переоформити гараж, розташований по АДРЕСА_1, який раніше належав ОСОБА_3 При цьому у зв'язку з придбанням гаража позивач сплатив відповідні платежі, після чого впродовж 15 років постійно користувався даним майном.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 грудня 2011 року в частині зобов'язання КП «БТІ міста Ужгород» провести реєстрацію права власності на гараж, що розташований у АДРЕСА_1, який раніше належав ОСОБА_3, скасовано і в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спірний гараж є тимчасовою спорудою, не має капітального фундамента і не є нерухомістю, а тому не підлягає державній реєстрації. ОСОБА_1 правомірно набув право власності на спірний гараж на підставі, що не заборонена законом. Визнання права власності на гараж за позивачем не перешкоджає власнику земельної ділянки ОСОБА_2 у разі порушення її прав щодо користування цією ділянкою звернутися в суд з позовом про усунення перешкод у користуванні нею.

У березні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2017 року в частині залишення без змін рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 грудня 2011 року та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що спірний гараж не підлягає державній реєстрації, право власності на нього як на об'єкт нерухомості не підлягає визнанню, оскільки він не має капітального фундамента і є тимчасовою спорудою. Судами помилково визнано за позивачем право власності на спірний гараж як нерухомий об'єкт, оскільки він таким не є. У позові ОСОБА_1 не вказано, які його права були порушені діями відповідача, тому захистити права позивача неможливо.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 27 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

На час розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

06 березня 2018 року справу № 2-7143/11 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року)).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення в частині задоволення позову не відповідає.

Судами встановлено, що рішенням ВК УМР № 126 від 24 липня 1996 року ОСОБА_1 дозволено переоформити на себе гараж, розташований по АДРЕСА_1, який раніше належав ОСОБА_3 У зв'язку з придбанням гаража позивач сплатив відповідні платежі і протягом 15 років користується даним гаражем.

Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення.

Таким чином, визначальною умовою для державної реєстрації прав власності на будь-який об'єкт є визначення його статусу - чи є цей об'єкт нерухомим майном. Якщо об'єкт є рухомим майном, то він не підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною другою статті 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

З матеріалів справи вбачається, що спірний гараж є металевою збірною конструкцією, що підтверджується рішенням ВК УМР № 259 від 27 червня 1983 року.

Зазначений гараж не є нерухомістю, оскільки виготовлений з полегшених конструкцій, встановлений без закладення фундамента і може бути вільно переміщений у просторі без зміни свого призначення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання КП «БТІ в місті Ужгород» провести державну реєстрацію спірного гаража, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вказане майно не підлягає державній реєстрації відповідно до статті 182 ЦК України, оскільки є тимчасовою спорудою, не має капітального фундамента і не є нерухомістю.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення апеляційного суду в означеній частині відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Виходячи зі змісту вказаної норми, в цивільному законодавстві діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що право власності на спірний гараж належить позивачу, оскільки відповідно до положень статті 328 ЦК України він набув це право з підстав, що не заборонені законом.

Разом з тим, задоволення судами позову про визнання за позивачем права власності на спірний гараж ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При цьому за змістом статей 3, 215 ЦПК України 2004 року позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Факт придбання позивачем гаража у ОСОБА_3 і користування ним відповідачами не оспорюється.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу сторони у справі на власний розсуд розпоряджаються наданими їм законом правами та обов'язками щодо предмета спору (стаття 11 ЦПК України 2004 року), а суд на засадах змагальності сторін може лише сприяти здійсненню таких прав та виконанню обов'язків, ураховуючи при цьому принципи справедливості та рівності учасників процесу перед законом та судом.

Згідно з частиною першої та другої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на гараж, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ні у позовній заяві, ні під час розгляду справи позивач не зазначав підставою свого позову не визнання або оспорювання відповідачами його права власності на гараж. Таких обставин судами не встановлено. Відповідачі не заперечували щодо наявності у позивача права власності на спірне рухоме майно. За таких обставин підтвердження у судовому порядку вказаного права не відповідає вимогам законодавства, а встановлені статтею 392 ЦК України правові підстави для задоволення позову в означеній частині відсутні.

Враховуючи викладене, рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання за позивачем права власності на гараж не може вважатися законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування вищенаведених норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення місцевого суду та рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на гараж підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в означеній частині.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 грудня 2011 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на гараж скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода» про визнання права власності на гараж відмовити.

В решті рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С.О.Погрібний Г. І. Усик