Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.11.2018 року у справі №753/20532/14

Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа № 753/20532/14-ц

провадження № 61-46033св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Лізинг інформаційних технологій»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» на постанову Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Волошиної В. М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року приватне акціонерне товариство «Лізинг інформаційних технологій» (далі - ПАТ «Лізинг інформаційних технологій») звернулось до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що в період з січня 2011 року по березень 2014 року сторони уклали договори безпроцентної позики, відповідно до яких позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу на загальну суму 1 837 700,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути отримані, на підставі вищезазначених договорів, грошові кошти у строк, який зазначений в договорах.

АТ «Лізинг інформаційних технологій», з урахуванням уточнення позовних вимог, просило стягнути з ОСОБА_1 :

заборгованість за позикою у розмірі 1 837 700 грн;

1 183 058,42 грн інфляційних втрат;

138 285,66 грн 3 % річних

судовий збір.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2015 року позов ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Лізинг інформаційних технологій», заборгованість в розмірі 1 837 700,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення мотивоване тим, що в період з січня 2011 року по березень 2014 року сторони уклали договори безпроцентної позики, відповідно до яких позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу на загальну суму 1 837 700,00 грн, а відповідач зобов`язувався повернути отримані, на підставі вищезазначених договорів, грошові кошти у строк, який зазначений в пунктах 4.1 договорів. При перерахуванні коштів в платіжних дорученнях в призначенні для перерахування підставою були зазначені наступні договори: № 1 від 18 січня 2011 року, № 5 від 06 квітня 2011 року, № 8 від 05 липня 2011 року, № 11 від 05 серпня 2011 року, № 12 від 01 вересня 2011 року, № 14 від 04 жовтня 2011 року, № 17 від 04 листопада 2011 року, № 22 від 06 грудня 2011 року, № 23 від 12 грудня 2011 року, № 26 від 06 січня 2012 року, № 2 від 02 лютого 2012 року, № 6 від 06 березня 2012 року, № 8 від 02 квітня 2012 року, № 10 від 04 травня 2012 року, № 13 від 26 червня 2012 року, № 14 від 02 липня 2012 року, № 18 від 03 серпня 2012 року, № 22 від 11 жовтня 2012 року, № 24 від 02 листопада 2012 року, № 27 від 12 грудня 2012 року, № 1 від 03 січня 2013 року, № 6 від 01 лютого 2013 року, № 11 від 01 квітня 2013 року, № 18 від 25 червня 2013 року, № 20 від 16 липня 2013 року, № 23 від 09 серпня 2013 року, № 26 від 03 вересня 2013 року, № 31 від 01 листопада 2013 року, № 36 від 02 грудня 2013 року, № 4 від 13 січня 2014 року, № 5 від 03 лютого 2014 року, № 10 від 13 березня 2014 року.

Грошові кошти були перераховані у безготівковій формі на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується довідкою від ПрАТ «Лізинг ІТ» про надання поворотної фінансової допомоги ОСОБА_1 від 07 листопада 2014 року, виписками по особовим рахункам позивача № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 в ПАТ «Міський комерційний банк», виписками по особовому рахунку позивача № НОМЕР_3 в АТ «УкрСиббанк», платіжними дорученнями АТ «УкрСиббанк», про надання поворотної фінансової допомоги згідно вищезазначених договорів. У зазначений в договорах строк відповідачем кошти не були повернуті.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2015 року відмовлено.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 березня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» про ухвалення додаткового рішення з підстав того, що судом не були прийняті уточнення позовних вимог, а первісні позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2015 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції справу було розглянуто за відсутності відповідача та ухвалено заочне рішення. Обставини щодо відсутності заборгованості судом першої інстанції, в тому числі ті про які зазначав ОСОБА_1 в заяві про перегляд заочного рішення, не досліджувались. До апеляційної скарги, на підтвердження обставин повернення коштів, апелянтом долучено копію акта ДПІ Оболонського району ГУ ДФС у м. Києві про проведення планової виїзної перевірки ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року. За даними, що містяться в реєстрі, ОСОБА_1 повернуто 1 157 600 грн за період з 31 грудня 2011 року по 06 липня 2012 року. Зазначений акт перевірки дотримання податкового законодавства від 09 листопада 2012 року № 928-22-3-33149830 чинний, ніким не скасований та ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» не оскаржений, тому доводи про те, що інформація, викладена у ньому не відповідає дійсності, колегією суддів не приймаються до уваги. Матеріали справи вказують на те, що ОСОБА_1 регулярно здійснювалось повернення поворотної фінансової допомоги. Вказуючи на те, що фінансові документи не збереглись, ПАТ «Лізинг інформаційних технологій», не доведено належними доказами існування заборгованості ОСОБА_1 на момент подачі позову та введено суд в оману безпідставним нарахуванням заборгованості за період з 31 грудня 2011 року по 06 липня 2012 року - проведення податкової перевірки, що підтверджує часткове погашення заборгованості. Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини часткового повернення коштів, неможливості зі сторони позивача та ненадання доказів наявності непогашеної частини заборгованості, відсутності будь-яких розрахункових документів, зважаючи на пояснення ОСОБА_1 щодо сплати боргу, фінансових документів, наданих податковою службою, та подачу позову про стягнення частини боргу, що був повернутий, колегія суддів зробила висновок про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2018 року ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» подало касаційну скаргу, в якій просило оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. При цьому, посилалося на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що доказами повернення коштів у розрахунках можуть бути лише відповідні фінансові документи, складені сторонами. Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 07 липня 2015 року у справі № 21-334а15, акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. А тому, подана відповідачем до суду копія акта податкової перевірки (а також подана у подальшому зі сторони ДПІ до суду аналогічна копія) не є належним доказом, який міг би підтвердити обставину повернення відповідачем 1 157 600,00 грн в період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року. Дослідивши акт податкової перевірки з додатками до нього, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що, оскільки цей акт податкової перевірки чинний, ніким не скасований, ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» не оскаржений, то інформація в цьому акті є вірною, чим порушив вимоги частини другої статті 78 ЦПК України, згідно якої, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У червні 2020 року ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» подало пояснення до касаційної скарги, в яких просило: врахувати висновки Верховного Суду України у постанові від 10 вересня 2013 року у справі № 21-237а13 та у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі 822/2087/17; те, що акт податкової перевірки не є первинним документом та не може бути доказом повернення позики.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, залишено без розгляду відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу тапризначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що в період з січня 2011 року по березень 2014 року ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» та ОСОБА_1 уклали договори безпроцентної позики, відповідно до яких позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу на загальну суму 1 837 700,00 грн, а відповідач зобов`язувався повернути отримані, на підставі вищезазначених договорів, грошові кошти у строк, який зазначений в пункті 4.1 договорів.

Грошові кошти були перераховані у безготівковій формі на розрахунковий рахунок відповідача та, згідно пояснень відповідача, повертались ним готівкою у касу позивача.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (частина друга статті 545 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

При скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові в задоволенні позову апеляційний суд вважав, що зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини часткового повернення коштів, неможливості зі сторони позивача та ненадання доказів наявності непогашеної частини заборгованості, відсутності будь-яких розрахункових документів, зважаючи на пояснення ОСОБА_1 щодо сплати боргу, фінансових документів, наданих податковою службою, та подачу позову про стягнення частини боргу, що був повернутий, в позові слід відмовити.

При цьому, єдиним доказом, який свідчив про необгрунтованість вимог позивача апеляційним судом зазначено додаток до акта перевірки податковою службою від 09 листопада 2012 року № 928-22-3-33149830 «Про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Лізинг інформаційних технологій», згідно якого, ОСОБА_1 повернуто 1 157 600,00 грн за період з 31 грудня 2011 року по 06 липня 2012 року і апеляційним судом зроблено висновок, що матеріали справи вказують на те, що ОСОБА_1 регулярно здійснювалось повернення поворотної фінансової допомоги і частково позику повернено.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови апеляційного суду) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови апеляційного суду) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2020 року у справі № 927/986/17 зазначено: «Що ж до посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що апеляційний господарський суд дійшов неправомірного висновку про те, що актом планової перевірки від 14.04.2016 № 63/2202/21103448/23, проведеної ГУ ДФС у Сумській області з питань дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, не підтверджується надання юридичних послуг відповідно до Договору та актів виконаних робіт до цього договору, то Касаційний господарський суд зазначає таке. Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, у перевірці дотримання податкового законодавства не перевірялося фактичне надання позивачем відповідачу юридичних послуг на суму 2570 тис. грн., з яких 1 900 000,00 грн. - за актами виконання робіт до Договору, у зв`язку з чим обґрунтованим є й висновок названої судової інстанції про те, що складений за результатами перевірки акт від 14.04.2016 № 63/2202/21103448/23 не може підтвердити факт надання позивачем юридичних послуг та визнання такого факту відповідачем».

Згідно частини шостої статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови апеляційного суду) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови апеляційного суду) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Проте суд апеляційної інстанції: не зазначив докази надані позивачем, які були відхилені апеляційним судом, та мотиви їх відхилення, зокрема, докази надані позивачем на підтвердження існування заборгованості; роблячи висновок, що додатком до акта перевірки податковою службою від 09 листопада 2012 року № 928-22-3-33149830 «Про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Лізинг інформаційних технологій» підтверджується, що ОСОБА_1 повернуто позивачеві 1 157 600,00 грн за період з 31 грудня 2011 року по 06 липня 2012 року, апеляційний суд не врахував, що позивач зазначав про заборгованість відповідача у розмірі 1 837 700,00 грн, належним чином не обґрунтував з яких підстав слід відмовити в позові щодо іншої частини заборгованості; не звернув увагу, що якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2018 року скасувати.

Передати справу № 753/20532/14-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков