Історія справи

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 301/854/17

провадження № 61-36420св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - Довжанська сільська рада Іршавського району Закарпатської області,

представник позивача - Костак Василь Іванович,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Довжанської сільської ради Іршавського району Закарпатської області на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 26 березня 2018 року у складі суддів Кондопа Р. Ю., Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року Довжанська сільська рада Іршавського району Закарпатської області (далі - Довжанська сільська рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просила зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (частину дороги) площею 0,0513 га, розташовану в кінці земельної ділянки АДРЕСА_1, що належить до земель комунальної власності, підпорядкованих Довжанській сільській раді, шляхом знесення за власний рахунок огорожі та приведення ділянки в придатний для використання стан.

Позов мотивовано тим, що 17 березня 2016 року комісія сільради на місці встановила, що в кінці земельної ділянки по АДРЕСА_1, якою користується відповідач, ним самовільно зайнято земельну ділянку завширшки 4 м, а на проїзній частині дороги ним встановлені три бетонні стовпи. ОСОБА_5 було зобов'язано до 18 березня 2016 звільнити самовільно зайняту ділянку. Разом з тим, ці вимоги не виконані.

03 листопада 2016 комісія Довжанської сільської ради вдруге обстежила земельну ділянку та склала акт, яким встановлено, що відповідач самовільно змонтував огорожу на земельній ділянці, що належить до комунальної власності. ОСОБА_5 зобов'язано прибрати огорожу.

Постановою Іршавського районного суду Закарпатської області від 22 листопада 2016 року ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 139 КУпАП, та встановлено, що він самовільно встановив огорожу на проїзній частині дороги, чим створив перешкоди дорожньому руху.

28 березня 2017 року ст. держінспектором Управління контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області Батрином В. В. проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства ОСОБА_5, за результатами якої складено акт обстеження земельної ділянки, підтверджено факт самовільного захоплення ділянки, видано припис про усунення порушень, складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 125 КУпАП.

Посилаючись на те, що протиправні дії відповідачем не припинені, самовільно зайнята земельна ділянка не звільнена, позивач, на підставі статей 83, 152 ЗК України, статей 321, 391 ЦК України, діючи як власник земельної ділянки, який управі вимагати усунення будь-яких порушень цього права, просив зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (частину дороги) в судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2017 року у складі судді Золотар М. М. позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (частину дороги) площею 0,0513 га, розташовану в кінці земельної ділянки АДРЕСА_1, що належить до земель комунальної власності, підпорядкованих Довжанській сільській раді Іршавського району, шляхом знесення за власний рахунок огорожі та приведення ділянки в придатний для використання стан.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Довжанської сільської ради 1600 грн в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач самовільно встановив огорожу на проїзній частині дороги, чим створив перешкоди дорожньому руху, припис уповноваженого органу управління контролю за використанням та охороною земель та вимоги органу місцевого самоврядування, як власника земельної ділянки не виконав, порушення не усунув, самовільно зайняту земельну ділянку не звільнив, що є підставою для задоволення позову на підставі статті 212 ЗК України.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 26 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявні у справі докази, якими позивач обґрунтував свої вимоги і які поклав в основу свого рішення суд першої інстанції, не дають підстав для задоволення позову відповідно до визначеного предмету (сформульованих вимог), оскільки матеріали справи не містять даних, які б вказували на прийняття Довжанською сільрадою рішення про визначення на місцевості встановленим законодавством порядком дороги загального користування, вулиці, проїзду чи іншої лінійної інженерної споруди (комплексу споруд) із конкретно визначеними параметрами, відображення відповідного об'єкта в технічній документації щодо території населеного пункту. Докази щодо наявності дороги та її параметрів, а відтак - і щодо захоплення конкретної частини дороги позивачем не надано.

У справі відсутні докази щодо існування предмету, стосовно якого заявлений позов - самовільно захопленої земельної ділянки площею 0,0513 га із її точними параметрами як частини земної поверхні (розташування, площа, межі, конфігурація). Та обставина, що матеріалами перевірки встановлена наявність захопленої ділянки площею 0,0039 га, а позов пред'являвся щодо ділянки площею 0,0513 га, не усуває необхідності встановлення точного розташування та інших параметрів ділянки площею 0,0039 га, оскільки ані позов, ані рішення суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях і суд, діючи в межах заявлених вимог і на підставі наявних доказів, не вправі на власний розсуд визначати місцезнаходження меншої ділянки, що її слід звільнити, в межах більшої ділянки. Крім того, жодні технічні параметри огорожі, на встановлення якої посилається позивач, як перешкоди, не наводилися і не доводилися позивачем, не встановлювалися судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач та суд першої інстанції не дотрималися принципу правової визначеності, суд ухвалив необґрунтоване рішення про задоволення позову щодо предмету, доказів існування якого немає, таке рішення неможливо виконати, що виключає досягнення мети правосуддя як законного результату розгляду справи та захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, Довжанська сільськарада, не погоджуючись з рішенням апеляційного суді та посилаючись на порушення цим судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту ним постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем надано достатньо доказів на підтвердження самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки (частини дороги), в тому числі і постанова суду про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за самовільне захоплення частини дороги та встановлення на ній бетонних стовпів. Із план-схеми земельних ділянок вбачається, що самовільно зайнята відповідачем частина земельної ділянки є саме дорогою.

Заявник посилається на те, що сільська рада не приймала рішень щодо параметрів вказаної дороги та не могла надати такі відомості, оскільки ця дорога була проведена ще за радянських часів.

Щодо різниці в розмірах земельних ділянок, що були встановлені представниками сільської ради та начальником відділу контролю за використанням та охороною земель у та Берегівському, Виноградівському, Іршавському, Хустському районах та м. Берегове управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області Батрином В. В., заявник зазначив, що вказана різниця виникла у зв'язку із тим, що представники сільської ради використовували при обмірах рулетку, а під час перевірки Батрином В. В. була залучена землевпорядна організація.

Крім того, заявник послався на невідповідність дійсним обставинам справи посилання апеляційного суду на те, що після постановлення Іршавським районним судом про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 139 КУпАП, останній прибрав три бетонні стовпи, однак, залишилася огорожа, оскільки бетонна огорожа, встановлена відповідачем була знесена органами державної виконавчої служби, а відповідач знову встановив залізні стовпи та огородив територію металевою сіткою.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_5, заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

У відзиві відповідач вказав на те, що за належним йому домогосподарством рахується земельна ділянка 0,009 га та у разі задоволення позову в межах позовних вимог, заявлених у цій справі про звільнення земельної ділянки площею 0,0513 га, необхідно б було зносити і частину належного йому будинку. Позивач, подаючи суду докази самовільного зайняття земельної ділянки, площею 0,0039 га, заявляє позовні вимоги про звільнення і повернення земельної ділянки, площею 0,513 га, що за площею є значно більшою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову у цій справі є вимога Довжанської сільської ради про зобов'язання відповідача звільнити та повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0513 га, розташовану в кінці земельної ділянки АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення оргорожі на підставі положень статей 116, 152, 212 ЗК України у зв'язку із встановленням під час здійснення перевірки земельної ділянки факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,0039 га.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Пред'являючи позов, Довжанська сільська рада виходила з того, що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку загального користування (частину дороги) завширшки 4 м в кінці земельної ділянки по АДРЕСА_1, якою він користується, на проїзній частині встановив огорожу, чим створив перешкоди для руху автомобілів. Позивач, діючи на захист свого права власності на землю та з метою припинення дій, які порушують право, просив зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (частину дороги) площею 0,0513 га, шляхом знесення за власний рахунок огорожі та приведення ділянки в придатний для використання стан.

На виконання загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, рівності їх прав щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, доведення тих обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивач під час розгляду справи не обґрунтував та не довів підстав, з яких позов пред'явлено про звільнення та повернення відповідачем земельної ділянки площею саме 0,0513 га, тобто на 0,0474 га більше, ніж встановлено під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства - 0,0039 га, не доведено факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,0513 га, не конкретизовано її місцезнаходження з посиланням на лінійні параметри (площі, меж, конфігурації, розташування), не доведено факту наявності на зайнятій земельній ділянці дороги із відповідними лінійними параметрами в межах населеного пункту в розумінні статей 1, 5, 16, 18 Закону України «Про автомобільні дороги» та факту зайняття цієї дороги відповідачем.

Подані позивачем докази, покладені ним в основу позовних вимог про звільнення земельної ділянки площею 0,0513 га не можуть бути підставою для задоволення позову відповідно до визначеного ним предмету позову і сформульованих вимог, оскільки вказані докази стосуються земельної ділянки площею 0,0039 га, точне розташування, конфігурація, межі якої також не визначені. При цьому, позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що на цій земельній ділянці (0,0039 га) знаходиться визначена у встановленому законом порядку дорога загального користування, вулиця, проїзд чи інша лінійна інженерна споруда із конкретно визначеними параметрами, з відображенням відповідного об'єкта в технічній документації щодо території населеного пункту.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції на підставі належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів та змісту позовних вимог, на підтвердження яких вони подані, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено існування предмету, стосовно якого заявлений позов, зокрема факту самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0513 га із її точними параметрами як частини земної поверхні (розташування, площа, межі, конфігурація).

Апеляційний суд правильно виходив з того, що встановлення матеріалами перевірки наявності зайнятої відповідачем земельної ділянки площею 0,0039 га, з урахуванням того, що позов пред'явлено щодо ділянки площею 0,0513 га, не виключає необхідності встановлення точного розташування та інших параметрів ділянки площею 0,0039 га, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд, в силу диспозитивності цивільного процесу, діючи в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, не вправі на власний розсуд визначати місцезнаходження земельної ділянки, яка підлягає звільненню і поверненню власнику, та знаходиться в межах або у складі іншої земельної ділянки, про звільнення якої заявлено позов.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який, керуючись вищевказаними нормами матеріального права, правильно оцінив зібрані у справі докази та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в контексті визначеного позивачем предмету, доказів існування якого не надано.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду по суті вирішеного спору є необґрунтованими, є помилковими, спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, яке є достатньо повним та обґрунтованим, висновки у ньому щодо оцінки доказів та доводів сторін є належним чином мотивовані.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з оцінкою доказів, здійсненою судом та до необхідності їх переоцінки саме в такому прояві, як у доказовому сенсі їх бачить позивач.

Крім того, заявник у касаційній скарзі посилається та додає до неї докази, зокрема план розміщення земельних ділянок, які не були предметом перевірки і дослідження судами попередніх інстанцій та не можуть прийматись судом касаційної інстанції до уваги.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Довжанської сільської ради Іршавського району Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Закарпатської області від 26 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська