Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2020 року у справі №185/3687/18

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 185/3687/18

провадження № 61-12846св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Павлоградська районна державна адміністрація, Друга павлоградська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Павлоградська районна державна адміністрація, Друга павлоградська державна нотаріальна контора, про витребування майна

за касаційною скаргою ОСОБА_1, інтереси якої представляє адвокат Остапуля Наталія Петрівна, на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2020 року у складі судді Головіна В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила:

1) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право особистої приватної власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок, будинок), видане 23 грудня 1992 року Павлоградською районною державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_3;

2) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок, видане ОСОБА_4 25 грудня 1992 року Другою павлоградською державною нотаріальною конторою, зареєстроване в реєстрі за номером 4959;

3) визнати недійсним договір дарування від 13 січня 1993 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідчений Другою павлоградською державною нотаріальною конторою, зареєстрований в реєстрі за номером 46;

4) витребувати у ОСОБА_2 на її користь вказаний будинок;

5) визнати за нею право власності на цей житловий будинок;

6) визнати незаконним та скасувати рішення Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року № 248-19/VII "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2";

7) визнати незаконним та скасувати рішення Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 21 вересня 2018 року № 326-10/VII "Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 в АДРЕСА_2";

8) скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на будинок і закрити відповідний розділ (реєстраційний номер майна 23782567) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

9) скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку на АДРЕСА_2, кадастровий номер 1223584500:03:003:0354, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), і закрити відповідний розділ (номер запису про право власності ~organization0~) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що 22 липня 1970 року вона працювала в Дніпропетровському філіалі інституту "Укргорстройпроект". 27 березня 1971 року рішенням правління колгоспу XXII Партз'їзду їй була виділена присадибна земельна ділянка розміром 0,15 га, на якій на засіданні виконкому Межиріцької сільської Ради депутатів трудящих від 07 квітня 1971 року наданий дозвіл на будівництво житлового будинку, а 18 травня 1971 року Проектно-конструкторське архітектурно-планувальне бюро районної державної адміністрації видало свідоцтво на забудову НОМЕР_2 земельної ділянки площею 0,15 га на АДРЕСА_3,25 травня 1971 року видано схематичний план забудови. 07 січня 1987 позивач отримала генеральний план (схема) на будівлі, поверховий план та експлікацію внутрішніх площ до плану будинку на АДРЕСА_4, а 08 січня 1987 року - зведений акт вартості будівель та споруд.

Рішенням виконкому Павлоградської районної Ради народних депутатів від 16 лютого 1987 року № 31 за нею визнано право власності на житловий будинок на АДРЕСА_4.

20 лютого 1987 року виконавчий комітет Межиріцької сільської ради Дніпропетровської області видав їй свідоцтво про право особистої власності на вказаний житловий будинок, зареєстроване БТІ 20 лютого 1987 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_5, після їх смерті вона спірним будинком не користувалася, дозволивши безоплатно проживати в ньому ОСОБА_2.

У листопаді 2017 року їй стало відомо, що відповідач готує документи на продаж спірного будинку та стверджує, що є власницею цього майна.

Наполягаючи, що саме вона є власником спірного будинку, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 16 січня 2020 року позов задовольнив частково. Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право особистої приватної власності на спірний житловий будинок, видане на ім'я ОСОБА_3 Павлоградською районною державною адміністрацією 23 грудня 1992 року.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за законом на цей будинок. Визнав недійсним договір дарування вказаного будинку від 13 січня 1993 року, укладений між ОСОБА_4 (даритель) і ОСОБА_2 (обдарована). Витребував у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірний житловий будинок. Визнав за

ОСОБА_1 право власності на цей будинок. Скасував державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нього і закрив відповідний розділ (реєстраційний номер майна 23782567) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Вирішив питання про розподіл судових витрат. В решті позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що свідоцтво про право особистої власності на спірний житловий будинок було видане позивачу 20 лютого 1987 року, а тому видане Павлоградською районною державною адміністрацією свідоцтво про право особистої приватної власності від 23 грудня 1992 року на ім'я ОСОБА_3, видане Другою Павлоградською державною нотаріальною конторою свідоцтво про право на спадщину від 25 грудня 1992 року ОСОБА_4, а також договір дарування від 13 січня 1993 року слід визнати недійсними та скасувати, спірний будинок витребувати у відповідача на користь позивача та визнати за позивачем право власності на це майно, скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірний будинок.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 14 липня 2020 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2020 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позивач першочергово просила суд визнати недійсним свідоцтво про право особистої приватної власності на спірний будинок, видане 23 грудня 1992 року на ім'я ОСОБА_3, однак Павлоградська районна державна адміністрація Дніпропетровської області як орган, який видав оскаржуване свідоцтво, не була залучена до участі у справі як співвідповідач, що на стадії апеляційного провадження є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 25 серпня 2020 року, ОСОБА_1, інтереси якої представляє адвокат Остапуля Н. П., просить рішення Павлоградського міськрайонного суду від 16 січня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними та скасування свідоцтва про право особистої приватної власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1, виданого на ім'я ОСОБА_3; про визнання недійсними та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок, виданого ОСОБА_4 25 грудня 1992 року Другою павлоградською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 4959; про визнання недійсними та

скасування договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідченого 13 січня 1993 року Другою павлоградською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 46; про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок - скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасувати, залишити в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду від 16 січня 2020 року в частині, що не скасована касаційним судом.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 та від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що у цій справі вимоги позивача підлягають захисту шляхом розгляду лише вимоги про витребування спірного будинку у відповідача, оскільки витребування майна з чужого володіння не потребує оскарження всього ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право, воно обмежене лише добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно не може бути у нього витребувано.

Апеляційний суд, вказуючи на те, що до участі в розгляді справи не залучено орган виконавчої влади, який видав на ім'я батька позивача свідоцтво про право власності на спірний будинок, не врахував, що вимога позивача про визнання недійсним свідоцтва про право особистої приватної власності на спірний житловий будинок від 23 грудня 1992 року не є ефективним захистом її права позивача, тому немає значення, залучений співвідповідачем цей орган чи ні. Суд апеляційної інстанції не навів передбачених законодавством підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про витребування спірного будинку.

28 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що спірний будинок будував її батько разом з матір'ю, однак їй не відомі обставини видачі правовстановлюючих документів на цей будинок на ім'я батька, а також обставини отримання матір'ю свідоцтва про право на спадщину. Проте позивач знала про них, оскільки вони разом фактично відмовилися від спадщини після смерті батька на користь матері. Позивач не надавала їй дозволу на проживання у спірному будинку, вона вселилася до нього з дозволу матері, коли постало питання догляду за нею, позивач за матір'ю не доглядала. 13 січня 1993 року мати подарувала їй спірний

будинок, у якому з того часу вона і проживає як власник. Ще за життя матері позивач сварилася з нею за те, що мати подарувала будинок їй. Позивач пропустила позовну давність для звернення із цим позовом, який сплив 14 січня 1994 року, про застосування наслідків спливу позовної давності вона заявляла відповідне клопотання у своєму відзиві. Перебіг позовної давності починається не тільки з дня, коли особа дізналася, а й із дня, коли повинна була дізнатися про порушення свого права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

08 вересня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 20 лютого 1987 року НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Межиріцької сільської ради Дніпропетровської області на підставі рішення виконкому районної Ради народних депутатів від 16 лютого 1987 року № 31, право власності на житловий будинок АДРЕСА_4 належить позивачу.

На свідоцтві є реєстраційний напис від 20 лютого 1987 року за № 1-266/266 про реєстрацію Павлоградським бюро технічної інвентаризації цього будинку за ОСОБА_1.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками сторін у справі. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4

23 грудня 1992 року Павлоградська районна державна адміністрація на підставі рішення виконкому Павлоградської районної Ради народних депутатів від 16 лютого 1987 року № 31 видала на ім'я ОСОБА_3 свідоцтво про право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1, зареєстроване Павлоградським БТІ 23 грудня 1993 року.

25 грудня 1992 року Друга павлоградська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_3 на житловий будинок на АДРЕСА_3, зареєстроване в реєстрі за № 4959, яке зареєстровано в БТІ 05 січня 1993 року.

13 січня 1993 року ОСОБА_4 за договором дарування, посвідченим Другою павлоградською державною нотаріальною конторою, зареєстрованим у реєстрі за № 46, подарувала спірний будинок ОСОБА_2, право власності на який за нею зареєстровано в КП Павлоградське БТІ 18 січня 1993 року.

Будинок АДРЕСА_4, який зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності № НОМЕР_1, виданого 20 лютого 1987 року виконкомом Межиріцької сільської ради, та будинок АДРЕСА_2, який зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого 13 січня 1993 року Другою павлоградською державною нотаріальною конторою за № 46, - це один і той самий будинок (відповідь КП "Павлоградське бюро технічної інвентаризації" від 11 жовтня 2018 року № 131).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 квітня 2019 року за відповідачем на підставі рішення Межиріцької сільської ради від 21 вересня 2018 року № 326-10/VII зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер undefined, розташовану на АДРЕСА_2.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті

ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд вказав на те, що Павлоградська районна державна адміністрація Дніпропетровської області як орган, який видав оскаржуване позивачем свідоцтво, не була залучена до участі у цій справі як співвідповідач, що на стадії апеляційного провадження є підставою для відмови в позові.

Частиною 1 статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просила захистити порушене відповідачем її право власності на спірне майно.

Отже, спір у цій справі виник між особою, яка вважає себе власником майна та

вимагає повернути його, тим самим позбавивши відповідача прав на це саме майно.

Враховуючи зміст і характер правовідносин, які виникли між учасниками цієї справи, а також обставини, що встановлені судами попередніх інстанцій, спір у ОСОБА_1 виник саме із ОСОБА_2, тому позов пред'явлений до належного відповідача.

З урахуванням наведеного висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад осіб, що мають брати участь у справі, не відповідає нормам процесуального права.

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частиною 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 405/6337/17 (провадження 61-13393св20) для вирішення питання щодо визнання особи відповідачем у справі необхідно встановити наявність у неї обов'язку відповідати за цим позовом. При цьому, щоб визнати особу відповідачем слід встановити дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено саме на цю особу.

Ураховуючи необхідність врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 405/6337/17 (провадження 61-13393св20), колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 та від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, колегія суддів до уваги не бере з огляду на те, що після встановлення порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права рішення суду першої інстанції на предмет законності та обґрунтованості не переглядалося.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1, інтереси якої представляє адвокат Остапуля Наталія Петрівна, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є.

В. Коротенко