Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 161/19023/17

провадження № 61-16823св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2019 року у складі судді Черняка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Данилюка В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. Надалі позовні вимоги уточнила та збільшила їх розмір.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на таке. У період з вересня 1993 року до березня 2015 року вона з відповідачем проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. У них був спільний побут, господарство та бюджет. У 1995 та 2002 роках у них народилися спільні діти. 11 серпня 2003 року вони з відповідачем за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 . Отже, позивачу належить 1/2 частки вказаної квартири, оскільки гроші на придбання квартири позичалися у її родичів. Також нею особисто були витрачені кошти на придбання меблів у квартиру, вікон, дверей. Починаючи з 2003 року і до березня 2015 року вони постійно проживали з відповідачем разом у вказаній квартирі, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та взаємні права та обов`язки як чоловік та жінка. Позивач офіційно не працювала до 2013 року, оскільки займалася вихованням їхніх спільних дітей. У період 2003-2015 роки сторони спільно набули таке майно: автомобіль марки «Range Rover», 2006 року випуску, придбаний 17 серпня 2006 року; автомобіль марки «Mercedes-Benz E200», 2011 року випуску, придбаний 21 квітня 2012 року; земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок; земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 , на якій розташований будинок з господарськими будівлями та спорудами. У період спільного проживання ОСОБА_2 набув у власність приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_4 , від якого позивач нотаріально відмовилася, оскільки відповідач запевнив її, що переоформить квартиру на АДРЕСА_1 на неї. За відповідачем зареєстровано юридичні особи, зокрема: Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансгазіндастрі АГ» (далі - ТОВ «Трансгазіндастрі АГ»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансгазіндастрі Сервіс» (далі - ТОВ «Трансгазіндастрі Сервіс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Технобуд-Волинь» (далі - ТОВ «Технобуд-Волинь»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Кріогаз» (далі - ТОВ «Кріогаз»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансгазіндастрі-Захід» (далі - ТОВ «Трансгазіндастрі-Захід»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинська торгово-транспортна корпорація» (далі - ТОВ «Волинська торгово-транспортна корпорація»).

З урахуванням викладеного та уточнивши вимоги, позивач просила суд:

1) встановити факт проживання сторін однієї сім`єю у період з вересня 1993 року до березня 2015 року;

2) поділити майно, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, таким чином: визнати за позивачем та відповідачем по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , за кожним; визнати за позивачем право власності на автомобіль «Mercedes-Benz» та припинити на нього право власності відповідача; залишити автомобіль «Range Rover» відповідачу; визнати за позивачем право власності на земельну ділянку, будівельні матеріали та конструктивні елементи об`єкта незавершеного будівництва на АДРЕСА_2 та припинити право власності відповідача на це майно; визнати за відповідачем право власності на земельну ділянку та будинок за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 2-9); визнати за позивачем право на отримання компенсації 1/2 частки внесків до статутного капіталу вказаних господарських товариств, а також 1/2 частки отриманих доходів від діяльності цих товариств (т. 2, а. с. 57-65).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю разом з ОСОБА_2 у період з січня 2004 року до березня 2015 року. Здійснено поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності: автомобіль «Mercedes-Benz E200» залишено у власності ОСОБА_1 з припиненням права власності на нього ОСОБА_2 , автомобіль «Range Rover» залишено у власності ОСОБА_2 ; стягнуто з ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 6 889,04 грн як компенсацію різниці вартості автомобілів «Range Rover» та «Mercedes-Benz E200»; стягнуто з ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 : 23 000 грн як компенсацію 1/2 частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Трансгазіндастрі-Захід», 25 000 грн як компенсацію 1/2 частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Технобуд-Волинь». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що чинне у період з вересня 1993 року до 31 грудня 2003 року цивільне та сімейне законодавство не передбачало будь-яких правових наслідків спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, а позивач не навела суду конкретну мету встановлення факту проживання у цей період, суд дійшов висновку, що позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає. Разом з тим, враховуючи факт наявності спільних дітей сторін, проживання та реєстрацію їх у одній квартирі, покази свідків, які вказали, що сторони фактично проживали однією сім`єю, неперебування сторін у будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині встановлення факту проживання сторін у період із січня 2004 року до березня 2015 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо поділу майна, то суд на підставі норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Сімейного кодексу України (далі - СК України), Закону України «Про власність», Закону України «Про господарські товариства» частково задовольнив позовні вимоги та здійснив відповідний поділ майна.

Постановою Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Кріогаз» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 225 000 грн як компенсацію 1/2 частки внеску до статутного капіталу цього товариства. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання перерозподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови компенсувати 1/2 частки внеску відповідача до статутного капіталу ТОВ «Кріогаз» та ухвалюючи рішення про задоволення у цій частині позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що факт відчуження відповідачем корпоративних прав під час розгляду справи у суді не позбавляє права позивача претендувати на компенсацію частки внеску відповідача до статутного капіталу такого товариства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог щодо стягнення частки внеску до статутного капіталу ТОВ «Кріогаз», ТОВ «Трансгазіндастрі-Захід», ТОВ «Технобуд-Волинь» та ухвалити в цій частині вимог нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не повно дослідили та з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, тадійшли помилкового висновку про задоволення позову в частині визнання права на компенсацію частки внеску відповідача до статутного капіталу товариств. Апеляційний суд встановив обставину, що частка відповідача у статутному капіталі ТОВ «Кріогаз» становить 2 500 000 грн на підставі лише витягу з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого позивачем станом на дату подання заяви про збільшення позовних вимог. Будь-які інші докази, що підтверджували б розмір статутного капіталу товариства саме на момент створення цього товариства, у матеріалах справи відсутні, а суди такі обставини не встановлювали. Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд взагалі не встановили, який загальний розмір статутного капіталу товариства, порядок його формування, розмір часток засновників (їх збільшення чи зменшення впродовж діяльності товариства) та період його формування.

Заявник указував, що його частка у статутному капіталі товариства збільшилась до 2 500 000 грн після березня 2015 року, тобто після припинення фактичних шлюбних стосунків з позивачем. Такі обставини підтверджуються відповідними платіжними документами про внесення ним грошових коштів до статутного капіталу товариства у період 2017-2018 років (від 16, 20, 29 березня 2017 року, 03 квітня, 27 вересня 2017 року, 06 березня 2018 року).

Крім того, суд першої інстанції також не встановив фактичне формування статутного капіталу ТОВ «Трансгазіндастрі-Захід», ТОВ «Технобуд-Волинь» та період такого формування. Суди не взяли до уваги, що ТОВ «Технобуд-Волинь» сформовано не повністю, зокрема з 50 000 грн частки відповідача - фактично внесені 39 900 грн, а частка до статутного капіталу ТОВ «Трансгазіндастрі-Захід» - взагалі не внесена відповідачем.

Суди не врахували, що у разі поділу майна подружжя, позивач може претендувати або на частину доходів, отриманих від діяльності товариства, або на частину грошових коштів, реально внесених до статутного капіталу такого товариства.

Заявник вважає, що суд безпідставно відхилив його заяву про застосування позовної давності до частини вимог щодо частки у статутних капіталах товариств.

У жовтні 2019 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, вона просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що з січня 2004 року до березня 2015 року сторони проживали однією сім`єю, без реєстрації шлюбу.

Сторони мають спільних дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт свого батьківства щодо вказаних осіб відповідач не заперечує.

Ці обставини у касаційній скарзі не оспорюються.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення спору щодо вимоги про компенсацію 1/2 частки внесків до статутного капіталу господарських товариств, а саме: ТОВ «Кріогаз», ТОВ «Трансгазіндастрі-Захід», ТОВ «Технобуд-Волинь».

Суди встановили, що відповідач володіє часткою у статному фонді ТОВ «Трансгазіндастрі-Захід» (код ЄДРПОУ 35145652) у розмірі 46 000 грн, а також часткою у ТОВ «Технобуд-Волинь» (код ЄДРПОУ 33845619) у розмірі 50 000 грн (т. 2, а. с. 144-147, 157-160).

Задовольняючи позов у частині визнання права на частину корпоративних прав ТОВ «Трансгазіндастрі-Захід», ТОВ «Технобуд-Волинь», суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з відкритих та публічних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що відповідач володіє часткою у статутному капіталі вказаних товариств, цей факт відповідачем не заперечувався. Хоча в реєстрі не вказана точна дата набуття відповідачем корпоративних прав у цих підприємствах, однак вони зареєстровані 07 листопада 2008 року та 08 листопада 2006 року відповідно. Доказів того, що частки у вказаних товариствах набуті на підставі договору дарування, успадковані чи придбані за особисті кошти, відповідач суду не надав.

З таким висновком погоджується і Верховний Суд, оскільки, встановивши, що частка у статутному капіталі ТОВ «Трансгазіндастрі-Захід», ТОВ «Технобуд-Волинь» сформовані за рахунок коштів сторін, які проживали однією сім`єю, суди обґрунтовано визнали за позивачем право на компенсацію 1/2 частки внесків до статутного капіталу вказаних товариств.

Щодо компенсації 1/2 частки внесків до статутного капіталу відповідача у ТОВ «Кріогаз», то апеляційний суд обґрунтовано не погодився з висновком суду першої інстанції у цій частині про те, що оскільки на час ухвалення рішення суду корпоративні права у ТОВ «Кріогаз» вибули з володіння відповідача, то вони не можуть бути включені до складу спільної сумісної власності подружжя для його поділу, скасував у цій частині вимог рішення суду та ухвалив нове рішення про задоволення таких вимог, оскільки відчуження корпоративних прав під час розгляду справи судом не позбавляє права позивача претендувати на компенсацію 1/2 частки внеску відповідача до статутного капіталу вказаного товариства. Апеляційний суд встановив, що відповідач володів внеском у статутному капіталі цього товариства у розмірі 2 500 000 грн.

Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в частині вирішення спору щодо компенсації 1/2 частки внесків до статутного капіталу вказаних товариств ухвалено з додержанням норм матеріального права, у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про зворотне.

Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до вимог статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19).

У сімейному законодавстві існує презумпція спільної сумісної власності подружжя. Вона вказує на те, що будь-яке майно, придбане в шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, окрім майна, виключеного з цивільного обороту. Таким чином, можна зробити висновок про те, що все нерухоме та рухоме майно, а також інші речі, що були набуті подружжям у шлюбі, є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Заявник рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання сторін однією сім`єю у період, коли формувався статутний капітал товариств, не оскаржує.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Висновок щодо застосування зазначених норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічної позиції Верховний Суд України дотримався і у справі № 6-79цс13 (постанова від 02 жовтня 2013 року) та у справі № 6-61цс13 (постанова від 03 липня 2013 року).

Рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення суду апеляційної інстанції відповідають указаним нормам матеріального права та усталеній судовій практиці.

Доводи касаційної скарги в основному зводяться до незгоди зі встановленими фактичними обставинами справи та переоцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що позивач заявила одночасно вимогу про компенсацію 1/2 частки внеску відповідача до статутного капіталу вказаних товариств та про стягнення 1/2 частки отриманих доходів, оскільки предметом касаційного перегляду є лише рішення судів у частині стягнення компенсації за 1/2 частки внеску відповідача до статутного капіталу товариств.

Необґрунтованими є і доводи заявника щодо незастосування судами позовної давності, оскільки, апеляційний суд правильно зауважив, що сторони припинили фактичні шлюбні відносини у березні 2015 року, а позивач звернулась до суду із позовом у грудні 2017 року, тобто в межах трирічної позовної давності.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2019 року та постанови Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року у цій справі зупинено до закінчення касаційного розгляду. Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду за наслідками касаційного перегляду залишаються без змін, їх виконання згідно зі статтею 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2019 року у незміненій частині та постанову Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2019 року у незміненій частині та постанови Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик