Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.01.2023 року у справі №761/10510/20
Ухвала КЦС ВП від 25.07.2021 року у справі №761/10510/20

Постанова

Іменем України

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 761/10510/20

провадження № 61-11255св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2021 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Контроль» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Контроль») та товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним.

Позовну заяву мотивовано тим, що договір відступлення прав вимоги

за своєю правовою природою є договором факторингу, сторонами якого можуть бути виключно фінансові установи. Відповідно до постанови правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк» Фінанси та Кредит», у зв`язку

із цим, на думку ОСОБА_1 , банк з цього часу не мав права здійснювати фінансові операції, а отже не мав права укладати договір факторингу.

ОСОБА_1 вважав, що оскільки договір про відступлення прав вимоги укладений з порушенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, тому має бути визнаний недійсним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 03 жовтня 2018 року без номеру, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал», відповідно

до умов якого ТОВ «Кредит Капітал» набуло прав вимоги заборгованості

за кредитними договорами, у тому числі за договором від 03 липня 2008 року № 7/АV7-07-08, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та

ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду місті Києва від 22 жовтня

2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги за кредитним договором від 03 липня 2008 року

№ 7/АV7-07-08, укладеним з ОСОБА_1 та отримало статус нового кредитора. Набуття ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги щодо боржника

за кредитним договором, не може вважатись фінансуванням фінансової установи, та не суперечить ознакам та змісту договору цесії, у відповідності до вимог частини третьої статті 656 ЦК України.

Правова природа договору щодо якого виник спір є іншою, а саме: він не

є договором факторингу у розумінні чинного законодавства, а є договором купівлі-продажу вимоги.

Разом із цим, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту порушення його прав оспорюваним правочином, тобто яким чином порушуються його права шляхом передання АТ «Банк «Фінанси та Кредит»

до ТОВ «Вердикт Капітал» прав вимоги щодо позивача (боржника

за кредитним договором).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки оспорюваний договір не є договором факторингу та позивачем не доведено факту порушення його прав оспорюваним правочином.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими,

що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

На думку ОСОБА_1 , укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»

та ТОВ «Вердикт Капітал» оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення прав вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка прав вимоги) є одним

з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у цій справі договору не змінює його правової природи.

Уклавши договір відступлення прав вимоги за кредитним договором банк отримав фінансування у розмірі 851 000,00 грн, а ТОВ «Вердикт Капітал»,

у свою чергу, укладаючи вказаний договір набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю прав вимоги, що відступається,

і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця, на думку ОСОБА_1 , виразилася в отриманні ТОВ «Вердикт Капітал» від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами; б)сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, вказаних у додатку № 1 до цього договору; в) сплати штрафних санкцій

у розмірах, передбачених основними договорами.

ОСОБА_1 зазначає, що по ньому продано кредитний портфель на суму 24 263,00 доларів США - тіло кредиту та відсотки та 6 755 078,10 грн - пеня

й штрафи за 851 000,00 грн, що, на його думку, вказує на одержання прибутку новим кредитором.

Інформація за кредитним договором, за яким було відступлено право вимоги, носить конфіденційний характер і розголошенню без згоди сторін

не підлягає. Банк під час укладення договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 03 липня 2008 року № 7/AV7-07-08 діяв неправомірно, зокрема: без згоди ОСОБА_1 та інших боржників, розголосив інформацію за кредитним договором.

ОСОБА_1 вважає, що укладення договору відступлення прав вимоги позбавило його усіх прав, які надані клієнтам банку як споживачам фінансових послуг, та які можуть бути захищені у судовому порядку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 761/10510/20-ц із Шевченківського районного суду міста Києва.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено

до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 21 527,00 доларів США зі строком повернення до 02 червня 2015 року. Цільове використання коштів - придбання автомобіля. Поручителем за зазначеним кредитним договором була

ОСОБА_2 (договір поруки від 03 липня 2008 року № 7/AV7-Р).

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 грудня

2017 року у справі № 524/3934/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь

АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором, яка складалася із заборгованості зі сплати кредиту у розмірі 14 124,36 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України (далі - НБУ) 361 159,89 грн; заборгованості із сплати процентів за користування

кредитом - 3 901,35 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ становило

99 757,52 грн; пеню за прострочення сплати коштів із повернення кредиту

та процентів за користування кредитом - 460 929,22 грн та судовий збір -

13 827,68 грн.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня

2018 року у справі № 524/3934/16-ц рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 грудня 2017 року у частині відмови у солідарному стягненні заборгованості з фінансового поручителя

ОСОБА_2 скасоване та ухвалене нове, яким позовні вимоги АТ «Банк «Фінанси та Кредит» у цій частині задоволено. Змінено рішення у частині порядку стягнення заборгованості та судового збору, стягнуто солідарно

з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором яка складалася із: заборгованості

зі сплати кредиту у розмірі 14 124,36 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 361 159,89 грн; заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 3 901,35 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ становило 99 757,52 грн; пені за прострочення сплати коштів із повернення кредиту

та процентів за користування кредитом - 460 929,22 грн. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» кошти у повернення сплаченого судового збору - 6 913,84 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» кошти у повернення сплаченого судового збору 6 913,84 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» витрати понесені останнім при подачі апеляційної скарги - 15 210,45 грн.

03 жовтня 2018 року на підставі результату відкритих торгів (аукціону)

з продажу прав вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення (які оформлені протоколом електронних торгів № UA-EA-2018-08-28-000031-b) між АТ «Банк» Фінанси та Кредит», від імені якого діяв ОСОБА_3

на підставі довіреності та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кредит Капітал» набуло права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за договором

від 03 липня 2008 року № 7/AV7-07-08, укладеним між ПАТ «Банк» Фінанси

та Кредит» та ОСОБА_1 (додаток № 1 до зазначеного договору).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких

є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою

та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити

на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії,

а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор

у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор

у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше

не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше

не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання,

в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом

є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється

на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання

(пункти 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня

2021 року у справі № 906/1174/18).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів

за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу

(пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня

2021 року у справі № 906/1174/18).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів),

то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама

по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом

не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно

до закону має право здійснювати факторингові операції

(пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня

2018 року у справі № 909/968/16).

Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги,

на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16 грудня 2020 року

у справі № 640/14873/19.

У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19-ц (провадження № 14-181цс20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами

та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши

їм належну оцінку, встановивши, що оспорюваний договір відступлення прав вимоги є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, укладений з дотриманням вимог статті 627 ЦК України, спрямований на настання реальних наслідків, та, виходячи з того,

що ОСОБА_1 не довів наявність обставин, які відповідно до положень статей 203 та 215 ЦК України є підставами для визнання його недійсним, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року № 638/2304/17 наявний висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана

не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або

ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм матеріального

й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, на яку заявник посилається у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки правовідносини у цій справі відрізняються від правовідносин у справі, на яку посилається заявник. Зокрема, у справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Водночас у справі, на яку посилається заявник, попередній кредитор у процедурі ліквідації не перебував.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій тих обставин, що оспорюваний договір є договором факторингу

є необґрунтованими та спростовуються установленими у цій справі обставинами, за якими оспорюваний позивачем правочин є договором купівлі-продажу прав вимоги та за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється

статтями 512-519 ЦК України і суб`єктний склад на укладення якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених

у статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта