Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2019 року у справі №524/2697/17

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 524/2697/17

провадження № 61-15077св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

треті особи за первісним позовом: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовський Анатолій Григорович, Кременчуцьке міське управління юстиції в особі Відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Реєстраційної служби,

третя особа за зустрічним позовом- ОСОБА_3

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану ОСОБА_4, на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 вересня 2018 року у складі суді Предоляк О. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в складі колегії суддів: Панченка О. О., Лобова О. А., Триголова В. М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина. Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив визнати приміщення продовольчого магазину за адресою: АДРЕСА_1, об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати за ним право власності на Ѕ його частину; визнати за ним право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 77 кв. м, кадастровий номер 5310436500:09:001:0017, за адресою: АДРЕСА_1; а також визнати за ним право особистої приватної власності на придбане під час шлюбу приміщення магазину продовольчих товарів, площею 41,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2.

Позов мотивовано тим, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 1993 року по 16 травня 2016 року ними за спільні кошти, придбано нерухоме майно, яке відповідно до статей 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71 СК України є об'єктом спільної сумісної власності та підлягає розподілу.

Крім того, зазначає, що приміщення магазину промислових товарів, площею 41,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 є його особистою власністю, оскільки придбано за кредитні кошти, які сплачено ним частинами протягом листопада 2006 року - жовтня 2007 року за рахунок коштів, отриманих у дар від його батьків 23 листопада 2006 року, у сумі 237 000,00 грн.

20 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просила визнати за нею право особистої приватної власності на приміщення продовольчого магазину, площею 39,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку, площею 77 кв. м, кадастровий номер undefined за цією ж адресою; приміщення магазину промислових товарів, площею 41,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2; стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 вказала, що за час перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами придбано вказані магазини, будинок, 2 автомобілі. Разом з тим, продовольчі магазини є її особистою власністю, оскільки були придбані за її власні кошти, отримані від підприємницької діяльності, та які подаровані 15 квітня 2002 року її матір'ю ОСОБА_3 68 200,00 грн, що на той час еквівалентно 12 829,00 дол. США.

18 квітня 2002 року за частину отриманих в дар коштів нею придбано 4/20 частин житлового будинку АДРЕСА_3. На підставі рішення Кременчуцької міської ради від 24 вересня 2002 року вона в порядку безоплатної приватизації отримала у власність земельну ділянку за вказаною адресою, площею 0,0077 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на якій була розташована належна частина житлового будинку.

За подаровані гроші нею здійснено реконструкцію частини житлового будинку в приміщення продовольчого магазину, адресу магазину змінено на АДРЕСА_1, об'єкт введено в експлуатацію 25 липня 2003 року та 24 лютого 2004 року видано свідоцтво про право власності. У зв'язку зі зміною цільового призначення землі для експлуатації та обслуговування продовольчого магазину, 08 квітня 2004 року вона отримала новий державний акт на вказану земельну ділянку.

Магазин промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2, нею придбано за кредитні кошти, які перераховані банком на її особистий поточний рахунок, який використовувався виключно для здійснення підприємницької діяльності. У той же день, з цього ж рахунку, ОСОБА_2 перерахувала кошти в сумі 100 000,00 грн на рахунок КВКП "Панорама" за придбання вказаного магазину.

ОСОБА_2 зазначає, що придбані нею приміщення використовувалися для здійснення особистої підприємницької діяльності, крім того, орендовано також магазин по про АДРЕСА_2. Частину отриманого прибутку вона спрямовувала на погашення кредиту в АКБ "УкрСиббанк" та повністю розрахувалася з банком 04 жовтня 2007 року.

З огляду на вказане ОСОБА_2 вважає, що вказані приміщення є її особистою власністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 вересня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 26 листопада 2018 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення продовольчого магазину, загальною площею 39,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальну частку приміщення продовольчого магазину, загальною площею 39,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ ідеальну частку приміщення продовольчого магазину, загальною площею 39,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 41,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальну частку приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 41,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ ідеальну частку приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 41,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи первісний позов ОСОБА_1, виходив з того, що набуте сторонами спірне майно відповідає статусу спільної сумісної власності за критеріями його набуття під час шлюбу, а тому, враховуючи вимоги статті 69, 70, 71, 72 СК України, дійшов висновку про наявність підстав для визнання права власності по Ѕ частці спірних приміщень за кожним із них. Також судом враховано, що земельна ділянка площею 77 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_3, була передана ОСОБА_2 в порядку приватизації, а тому є її особистою власністю та не підлягає поділу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд виходив із недоведеності позовних вимог, а саме, що спірні приміщення магазинів є її особистою власністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 вересня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності спірного майна. Майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Молодчин В. П. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, задовольнивши зустрічний позов ОСОБА_2.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що для придбання приміщень вказаних магазинів використані виключно грошові кошти, які належали ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності: отримані у дар від її матері ОСОБА_3, отримані за кредитним договором з АТ "УкрСббанк" та її особисті заощадження. Грошові кошти використані не в інтересах сім'ї, а для її особистої підприємницької діяльності, тому вказані приміщення магазинів є її особистою власністю.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій оскаржується ОСОБА_2 тільки в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмови в задоволенні її зустрічного позову, а тому в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядаються відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відзив до суду касаційної інстанції не поданий

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 524/2697/17 з Автозаводського районного суду м.

Кременчука Полтавської області.

У вересні 2019 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 20 грудня 2019 року зупинено дію рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 вересня 2018 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу № 524/2697/17 призначено до розгляду та у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Молодчина В. П. про розгляд справи за його участі відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 21 серпня 1993 року по 16 травня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

З 04 травня 2000 року ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Згідно договору купівлі-продажу від 18 квітня 2002 року посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Григоренко Г. І., ОСОБА_2 купила 4/20 частин житлового будинку АДРЕСА_3, площею 51,3 кв. м, вартістю 6370 грн. На підставі Рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 19 липня 2002 року № 783, ОСОБА_2 проведено реконструкцію з розширенням вказаної частини житлового будинку під продовольчий магазин.

На підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії Р3 №68575 від 15 жовтня 2002 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0077 га по АДРЕСА_3, яку надано для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Актом державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 25 липня 2003 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 766 від 04 серпня 2003 року підтверджено прийняття в експлуатацію продовольчого магазину на садибі по АДРЕСА_3. Даному магазину присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.

У зв'язку зі зміною цільового призначення землі - експлуатація та обслуговування продовольчого магазину, 08 квітня 2004 року ОСОБА_2 отримала новий державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 77 кв. м, по АДРЕСА_4.

24 лютого 2004 року ОСОБА_2 зареєструвала право приватної власності на приміщення продовольчого магазину, загальною площею 39,3 кв. м, по АДРЕСА_1.

Крім того, судами встановлено, що 01 листопада 2006 року між АКБ "УкрСиббанком" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 145 000,00 грн.

В забезпечення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_2 надано в іпотеку банку приміщення продовольчого магазину, загальною площею 39,3 кв. м, по АДРЕСА_4, а також земельну ділянку, площею 77 кв. м, за цією ж адресою.

За вказаними кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 взяв на себе обов'язки поручителя.

Згідно з платіжним дорученням № 1 від 02 листопада 2006 року АКБ "УкрСиббанк" за кредитним договором від 01 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 перераховано 100 000,00 грн.

Згідно договору купівлі-продажу від 02 листопада 2006 року, ОСОБА_2, придбала приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 41,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 100 000,00 грн. та 12 грудня 2006 року зареєструвала право власності на нього.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 22 КпШС України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 24 КпШС Українипередбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Частиною першою статті 29 КпШС України встановлено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому, суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині 1 статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Аналогічна позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз статей 57, 60 та 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно ФОП може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина 2 статті 364 ЦК України). При цьому відповідно до частини 3 статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 2107/3988/2012 (провадження № 61-6314св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 161/11764/15-ц (провадження № 61-24242св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 553/1271/18 (провадження № 61-15186св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 279/6459/14-ц (провадження № 61-33697св18).

Заперечуючи право спільної сумісної власності подружжя стосовно продовольчого магазину за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2 надала письмовий договір дарування, складений 15 квітня 2002 року, згідно якого ОСОБА_3, подарувала своїй доньці ОСОБА_2, гроші у сумі 68 200,00 грн, що еквівалентно 12820,00 дол. США.

Вказаний договір дарування грошових коштів посвідчений 08 червня 2017 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Григоренком Г. І., реєстровий номер 35, тобто після звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вищевказані договори, не спростовують презумпції права спільної сумісної власності, оскільки не підтверджують факт, що саме за вказані кошти ОСОБА_2 придбала та провела реконструкцію спірного продовольчого магазину. ОСОБА_2 не доведено, що для цього нею використано особисті кошти не в інтересах сім'ї.

Крім того, спростовуючи факт права спільної сумісної власності на магазин промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_2 посилається на те, що вказане приміщення нею придбано за кредитні кошти, з метою здійснення підприємницької діяльності та погашення кредиту нею проведено самостійно за кошти отримані від здійснення підприємницької діяльності.

Суди попередніх інстанцій правильно врахували, що майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Тобто майно ФОП може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності спірного майна.

Суди дійшли правильних висновків про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмові в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 з урахуванням того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки сторони його набули під час шлюбу та за спільні сумісні кошти подружжя.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 1 статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Частиною 3 статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року зупинено дію рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 вересня 2018 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2019 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому дія вказаних рішень суду підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 залишити без змін.

Поновити дію рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 вересня 2018 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 26 червня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. ЖдановаСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов