Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.10.2019 року у справі №278/148/18

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 278/148/18

провадження № 61-17845св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року у складі судді зубчук І. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року у складі колегії суддів:

Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив усунути відповідача від права на спадкування обов'язкової частки після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позову зазначав, що він та ОСОБА_2 є синами ОСОБА_3.

За життя батько склав заповіт, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_1.

Відповідач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому в силу статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині. Проте відповідач ухилявся від надання батьку допомоги, який через похилий вік (88 років) потребував її, знущався з батька, провокував конфлікти, влаштовував бійки, що призвело до погіршення стану здоров'я останнього, а в подальшому і до смерті.

Виходячи з наведеного, посилаючись на положення частин 5 , 6 статті 1224 ЦК України ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що померлий ОСОБА_3 не перебував у безпорадному стані та не потребував допомоги саме відповідача ОСОБА_2, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що рішення судів є необґрунтованими, відповідач не довід, що він надавав ОСОБА_3, який був людиною похилого віку, посильну допомогу, якої той потребував.

Суди не надали оцінку тому факту, що відповідно до статей 202, 203 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Також суди не врахували, що відповідач, який мав намір отримати частину спадщини, не лише не приймав участь у похованні батька, а й не прийшов з ним попрощатися.

Поза увагою судів залишилися показання свідків, відповідно до яких у відповідача були погані стосунки з батьком, він не цікавився його станом здоров'я та не надавав йому будь-яку допомогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Житомирського районного суду Житомирської області.

20 січня 2020 року справа № 278/148/18 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що сторони є дітьми ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

16 травня 2000 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів усе своє майно, яке буде належати йому на день смерті, ОСОБА_1.

Відповідач є особою з інвалідністю другої групи, тому відповідно до частини 1 статті 1241 ЦК має право на спадкування половини частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом.

Згідно з показаннями допитаних в суді першої інстанції свідків відповідач був у поганих стосунках з померлим батьком, не цікавився його станом здоров'ям, не надавав допомогу. За померлим доглядали позивач, його дружина і сестра.

Частиною 5 статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Відповідно до частини 6 статті 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Правило частини 5 статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Встановивши, що позивач за допомогою належних і допустимих доказів не довів, що його батько перебував у безпорадному стані і потребував допомоги саме ОСОБА_2 та останній свідомо ухилявся від надання такої допомоги спадкодавцю у зв'язку з його безпорадним станом, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, їм надана належна оцінка судом апеляційної інстанції, вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук