Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.04.2019 року у справі №754/12269/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 754/12269/17

провадження № 61-6181 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Воробйової І. А., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Прокуратура міста Києва,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та заступника прокурора міста Києва на рішення Деснянського районного суду м. Києва у складі судді Лісовської О. В. від 07 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Ігнатченко Н. В., Журби С. О. від 27 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Прокуратури міста Києва та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 14 жовтня 2005 року Прокуратурою міста Києва відносно нього було порушено кримінальну справу № 50-4159, а йому пред'явлено обвинувачення за частиною 3 статті 364 КК України, а також затримано у порядку статті 115 КПК України

1960 року. 17 жовтня 2005 року стосовно нього порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 28 та частиною третьою статті 364

КК України. Того самого дня Печерським районним судом м. Києва йому було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту з утриманням

у слідчому ізоляторі (далі - СІЗО) № 13 управління державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Києві та Київській області. Кримінальну справу для розгляду з обвинувальним висновком щодо нього та інших осіб було направлено до Деснянського районного суду м. Києва з обвинуваченням у кінцевій редакції у вчиненні ним злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 126, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 162, частиною 5 статті 185, частиною 5 статті 186, частиною 3 статті 28, частиною 1 статті 366, частиною 3 статті 28, частиною 3 статті 364, частиною 4 статті 189, частиною 2 статті 365, частиною 2 127 КК України.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року його було засуджено до п'яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах, строком на три роки та конфіскацією всього належного йому майна.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2009 року скасовано вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року, яким його визнано винним за частиною 4 статті 189, частиною 3 статті 364, частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 126, частиною 2 статті 127 КК України і призначено покарання у вигляді восьми років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки та конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

По обвинуваченню за частиною 1 статті366 КК України його звільнено від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 КК України та

відповідно до статті 11-1 КПК України 1960 року, а справу в цій частині закрито.

У решті вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 03 листопада 2009 року вказаний вирок скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

24 грудня 2009 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва вирок суду першої інстанції було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

13 серпня 2010 року Деснянським районним судом м. Києва було постановлено новий вирок, який 20 вересня 2011 року було скасовано судом апеляційної інстанції з постановленням нового вироку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 08 травня 2012 року вирок Апеляційного суду

м. Києва від 20 вересня 2011 року стосовно нього було скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Цією самою ухвалою запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд, він був звільнений з-під варти у залі суду.

16 вересня 2014 року Апеляційним судом м. Києва вирок Деснянського районного суду м. Києва від 13 серпня 2010 року стосовно нього скасовано та постановлено новий вирок, яким його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 366, частиною 2 статті 126, частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 185, частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 189 КК України; по обвинуваченню його за частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 366, частиною 2 статті 126, частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 185 КК України провадження

у справі закрито. Його було звільнено від кримінальної відповідальності у цій частині у зв'язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 КК України, статті 11-1 КПК України 1960 року та призначено покарання

у вигляді чотирьох років шести місяців позбавлення волі з позбавленням спеціального звання - капітан міліції. Цим самим вироком зараховано строк тримання під вартою під час провадження досудового слідства та попередніх судових розглядів, а тому він вважався таким, що фактично відбув покарання за цим вироком.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 16 червня 2015 року вирок Апеляційного суду

м. Києва від 16 вересня 2014 року залишено без змін.

Позивач указував, що був незаконно позбавлений волі протягом тривалого строку, оскільки перебував під вартою у СІЗО № 13 із 14 жовтня 2005 року

по 08 травня 2012 року включно, тобто більше як шість років та шість місяців (2 399 днів), з яких більше двох років понад строк, визначений йому вироком суду.

Крім того, працівниками управління внутрішньої безпеки в м. Києві Департаменту внутрішньої безпеки Головного управління боротьби

з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України

(далі - ДВБ ГУБОЗ МВС України) до нього застосовувалися незаконні заходи фізичного та психологічного впливу.

Зазначав, що внаслідок вищевказаного йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних та фізичних стражданнях, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв'язків, тривалому відриві від сім'ї, погіршення відносин з оточуючими, що тепер вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням уточненої заяви оцінив моральну шкоду у розмірі 500 000,00
грн.

Вказував, що наведені факти також встановлені у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Ярошовець та інші проти України", яке набуло статусу остаточного.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 листопада

2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом списання

з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 372 300,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок тривалого тримання під вартою понад строк, встановлений позивачу вироком суду, йому було завдано душевних страждань, що виразилось у руйнуванні життєвих планів та соціальних зв'язків, тривалому відриві від сім'ї, погіршення відносин з оточуючими, що тепер вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, застосування запобіжного заходу у вигляді тривалого тримання під вартою обмежило право

ОСОБА_1 на вільне пересування та зміну місця проживання, гарантоване статтею 33 Конституції України.

Відповідні обставини щодо порушення прав позивача були встановлені

рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Ярошовець та інші проти України".

При визначенні розміру моральної шкоди враховано вимоги законодавства, наведені позивачем обставини, які стосуються характеру і ступеню моральних страждань, а також тривалість та їх наслідки. Суд застосував Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи

та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Апеляційний суд зазначив, що Європейським судом з прав людини ОСОБА_1 присуджена компенсація за допущені відносно нього шість порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принаймні три з яких не полягають безпосередньо у незаконному триманні під вартою. Разом з тим, звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилається на незаконне тривале перебування під вартою понад строк, встановлений вироком суду.

Розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції,

є обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, заступник прокурора міста Києва, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2019 року відкрито касаційне провадження

в указаній справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України, витребувано цивільну справу № 754/12269/17 із Деснянського районного суду м.

Києва, зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року до закінчення касаційного провадження та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження

в указаній справі за касаційною скаргою заступника прокурора міста Києва, зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 07 листопада 2018 року до закінчення касаційного провадження та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2019 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складіколегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що в указаній справі відсутні умови та підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди в порядку, встановленому Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Вказує, що закриття кримінальної справи у зв'язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою обставиною.

Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на той факт, що вимоги ОСОБА_1 вже були предметом розгляду в Європейському суді з прав людини й йому вже виплачено присуджену компенсацію на відшкодування моральної шкоди.

Касаційна скарга заступника прокурора міста Києва мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивача визнано винним за всіма епізодами злочинної діяльності, а в обвинувальному вироку суду не встановлено факту незанності дій органів досудового розслідування та прокуратури, а тому відсутні підстави для задоволення позову. При цьому відсутні підстави та умови для застосування Закону України "Пропорядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки ОСОБА_1 виправданим повністю не був.

Вказує, що Європейським судом з прав людини надано оцінку правомірності та тривалості тримання ОСОБА_1 під вартою. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ярошевець та інші проти України" щодо відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20 000,00 Євро державою Україна виконано. Таким чином, стягення моральної шкоди на користь позивача у розмірі 372 300,00 грн

за наслідками розгляду вказаної справи свідчить про подвійне відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України на користь позивача з одних і тих самих підстав.

Також зазначає, що судами попередніх інстанції не взято до уваги висновки Європейського Суду з прав людини, які викладені у пунктах 151,154 рішення "Ярошовець та інші проти України" від 03 грудня 2015 року щодо тривалості тримання позивача під вартою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду касаційної інстанції відзив на касаційні скарги, в якому вказує на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 жовтня 2005 року Прокуратурою міста Києва порушено кримінальну справу № 50-4159 і пред'явлено ОСОБА_1 обвинувачення за частиною 3 статті 364 КК України, а його затримано у порядку

статті 115 КПК України 1960 року.

17 жовтня 2005 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 28 та частиною третьою статті 364

КК України, а Печерським районним судом м. Києва йому було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту з утриманням у СІЗО № 13.

Кримінальну справу для розгляду з обвинувальним висновком щодо ОСОБА_1 та інших осіб було направлено до Деснянського районного суду м. Києва з обвинуваченням у кінцевій редакції у вчиненні

ОСОБА_1 злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 126, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 162, частиною 5 статті 185, частиною 5 статті 186, частиною 3 статті 28, частиною 1 статті 366, частиною 3 статті 28, частиною 3 статті 364, частиною 4 статті 189, частиною 2 статті 365, частиною 2 127 КК України.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року ОСОБА_1 було засуджено до п'яти років позбавлення волі

з позбавленням права обіймати певні посади, пов'язані з роботою

у правоохоронних органах, строком на три роки та конфіскацією всього належного йому майна.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2009 року скасовано вказаний вирок, яким ОСОБА_1 визнано винним за частиною 4 статті 189, частиною 3 статті 364, частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 126, частиною 2 статті 127 КК України і призначено покарання у вигляді восьми років позбавлення волі

з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою

у правоохоронних органах строком на три роки та конфіскацією всього майна, яке є його власністю. По обвинуваченню за частиною 1 статті 366 КК України ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності на підставі статті

49 КК України та відповідно до статті 11-1 КПК України 1960 року, а справу

в цій частині закрито. У решті вирок Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 03 листопада 2009 року вказаний вирок скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

24 грудня 2009 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва вирок суду першої інстанції було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

13 серпня 2010 року Деснянським районним судом м. Києва щодо ОСОБА_1 було постановлено новий вирок, який 20 вересня 2011 року було скасовано судом апеляційної інстанції з постановленням нового вироку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 08 травня 2012 року вирок Апеляційного суду

м. Києва від 20 вересня 2011 року було скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд. ОСОБА_1 був звільнений з-під варти у залі суду.

16 вересня 2014 року Апеляційним судом м. Києва вирок Деснянського районного суду м. Києва від 13 серпня 2010 року скасовано та постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першої статті 364, частиною першою статті 366, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною другою статті 185, частиною другою статті 127, частиною другою статті 189

КК України; по обвинуваченню ОСОБА_1 за частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 366, частиною 2 статті 126, частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 185 КК України провадження

у справі закрито. Позивача було звільнено від кримінальної відповідальності у цій частині у зв'язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 КК України, статті 11-1 КПК України 1960 року та призначено покарання у вигляді чотирьох років шести місяців позбавлення волі з позбавленням спеціального звання - капітан міліції. Цим же вироком зараховано строк тримання під вартою під час провадження досудового слідства та попередніх судових розглядів, а тому він вважався таким, що фактично відбув покарання за цим вироком.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 16 червня 2015 року вирок Апеляційного суду

м. Києва від 16 вересня 2014 року залишено без змін.

ОСОБА_1 перебував під вартою у СІЗО № 13 із 14 жовтня 2005 року по 08 травня 2012 року включно, тобто більше як шість років та шість місяців (2 399 днів), з яких більше двох років понад строк, визначений вироком суду.

Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ярошовець та інші проти України" набуло статусу остаточного та виконане, ним встановлено порушення статтей 3,5,6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та заступника прокурора міста Києва підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно із частиною 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15

ЦК України).

Частиною 1 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з частинами 1 , 2 та 7 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає

у випадках, передбачених законом.

Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, встановлено Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

У статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до статті 2 Закону України "Пропорядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах

і в порядку, передбачених статті 2 Закону України "Пропорядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення

від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження

за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Встановлено, що вироком Апеляційного суду м. Києва від 16 вересня

2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 366, частиною 2 статті 126, частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 185, частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 189 КК України.

Враховуючи те, що стаття 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, а у матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності таких підстав, зокрема, відсутній виправдувальний вирок щодо

ОСОБА_1 або рішення, яким були встановлені факти незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування заходів кримінального провадження та закриття кримінального провадження або кримінальної справи щодо позивача, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 366, частиною 2 статті 126, частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 185 КК України,

у зв'язку з закінченням строків давності не є реабілітуючою обставиною,

а тому не може також бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Відтак, у розумінні положень статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" позивач не є особою, яка має право на відшкодування моральної шкоди.

Тобто повної реабілітації ОСОБА_1 не відбулося.

Разом із тим, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 є незаконне та тривале тримання його під вартою понад строк, встановлений вироком суду, що є порушенням гарантій, передбачених статтею 5 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі також Конвенція).

Проте, з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.

03 грудня 2015 року Європейським судом з прав людини було прийнято рішення у справі "Ярошовець та інші проти України", серед заявників в якій виступав ОСОБА_1 (перший заявник).

У вказаній справі Європейський суд з прав людини констатував, що мали місце порушення пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції у зв'язку з незаконністю та тривалістю тримання першого, третього, четвертого та п'ятого заявників

під вартою з 14 жовтня 2005 року по 28 жовтня 2008 року та у період

з 24 грудня 2009 року до 13 серпня 2010 року, а також порушення пункту

1 статті 5 Конвенції у зв'язку з триманням першого, третього, четвертого, п'ятого заявників під вартою з 14 жовтня 2010 року по 20 вересня 2011 року; не встановлено порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв'язку з триманням першого, третього, четвертого та п'ятого заявників під вартою з 20 вересня 2011 року по 08 травня 2012 року; встановлено порушення пункту 5 статті

5 Конвенції у зв'язку з тим, що перший, третій, четвертий та п'ятий заявники не мали ефективного і юридично закріпленого права на відшкодування шкоди за тримання їх під вартою всупереч пунктам 1 та 3 статті 5 Конвенції; встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з тривалістю кримінального провадження щодо заявників.

Європейський суд з прав людини постановив, що упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного, відповідно пункту

2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити

ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20 000,00 Євро, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача

за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватись.

Вказане рішення Європейського суду з прав людини державою Україною виконане.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення про часткове задоволення позову, не врахували того, що ОСОБА_1

за період невиправданого тримання під вартою уже отримав від держави Україна грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, а тому обґрунтованими є доводи касаційних скарг про те, що стягнення національним судом на користь позивача грошової компенсації за одне

і теж саме порушення його прав, з одних і тих же підстав, призведе до подвійного стягненню коштів з державного бюджету.

Згідно з частиною 5 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказане свідчить, що підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду, немає.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові

від 23 жовтня 2019 року у справі 754/13692/15-ц (провадження № 61-25760 св 18).

Частиною 1 статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що під час розгляду справи судами повно встановлені обставини справи, однак суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 7 статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державній казначейській службі України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, підлягають компенсації судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції,

у розмірі 7 446,00 грн.

Прокуратурі м. Києва за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, підлягають компенсації судові витрати, пов'язані з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій,

у розмірі 8 406,00 грн.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та заступника прокурора міста Києва задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури

м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Компенсувати Державній казначейській службі України понесені у зв'язку

з поданням касаційної скарги судові витрати у розмірі 7 446,00 грн

за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Компенсувати Прокуратурі м. Києва понесені у зв'язку з поданням апеляційної та касаційної скарг судові витрати у розмірі 8 406,00 грн

за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь І. А. Воробйова Р. А. Лідовець С.

Ф. Хопта