Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.07.2020 року у справі №153/279/17

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 153/279/17

провадження №61-10048св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Ямпільська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 березня 2020 року у складі судді Гаврилюк Т. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 травня 2006 року (справа № 2-665/2006 року).

Іншим співвласником вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності від 10 січня 1995 року була ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_3 проживала з його батьком ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 1972 року і до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2. Спільних дітей у них не було.

Позивач вказував, що після смерті батька ОСОБА_3 проживала у квартирі АДРЕСА_1 одна і він, як співвласник, не вчиняв жодних дій щодо перешкоджання їй в користуванні вказаною квартирою. ОСОБА_3 обіцяла заповісти йому свою частку квартири. Про намір заповідати квартиру відповідачу вона не повідомляла.

20 грудня 2016 року, після смерті ОСОБА_3, він не зміг потрапити до квартири, так як в ній проживали невідомі йому люди.

Відповідно до заповіту від 25 травня 2016 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заповіла йому квартиру АДРЕСА_1 після її смерті.

Позивач зазначав, що заповіт був підписаний не ОСОБА_3. Вважав, що відповідач увійшов попередньо у змову із нотаріусом та підробив заповіт, а саме підпис ОСОБА_3.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що форма та зміст оскаржуваного заповіту відповідають вимогам статті 1247 ЦК України. Позивачем не наведено жодного доказу того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом чи за законом будь-якої черги спадкування після смерті ОСОБА_3 скаржуваним заповітом права та інтереси позивача не порушені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 березня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, позивачем в порядку статті 81 ЦПК України не надано доказів недійсності оспорюваного ним правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що права позивача порушені, оскільки позивач є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1. Оспорюваний заповіт складено з порушенням його форми. На момент складання заповіту ОСОБА_3 виповнилося 77 років, вона була особою похилого віку. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відзив на касаційну скаргу відповідач не подавав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, що підтверджується копією рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 травня 2006 року та Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 грудня 2013 року (т. 1, а. с. 26).

Відповідно до спадкової справи № 356/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3,14 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 50-61).

18 січня 2017 року ОСОБА_1 також звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3

02 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке складається із 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, яке він прийняв (т. 1, а. с. 62).

За змістом оспорюваного заповіту від 25 травня 2006 року встановлено, що ОСОБА_3 заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, ОСОБА_2. Зазначений заповіт зареєстрований у реєстрі.

Згідно із копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 березня 2017 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 видано ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 70).

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом зареєстровано в спадковому реєстрі за № 59495074.

Позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3.

Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 03 березня 2018 року вих. № 220/02-31 мотивована тим, що позивач не надав до нотаріальної контори свідоцтво про смерть ОСОБА_3, документи про право власності на 1/2 частку квартири, яка рахується за ОСОБА_3, зазначені документи в нього відсутні, не надав жодного документа про підтвердження факту родинних стосунків, які б свідчили про те, що він є спадкоємцем будь-якої із п'яти черг спадкування за законом. Встановлено, що позивач не відноситься до жодної із п'яти черг спадкування за законом та не є спадкоємцем за заповітом (т. 1, а. с.73).

Відповідно до реєстру для реєстрації нотаріальних дій встановлено, що 25 травня 2006 року за №1608 ОСОБА_3 було складено заповіт серії ВСТ 401364.

Ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 22 лютого 2020 року за клопотанням позивача у справі призначено судову почеркознавчу та технічну експертизи заповіту від 25 травня 2006 року, складеного від імені ОСОБА_3.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 16 серпня 2018 року № 6593/18-34 (т. 1, а. с. 233-237) "в заповіті, датованому 25 травня 2006 року, складеному від імені ОСОБА_3, бланк серії ВСТ № 401364: записи і підпис від імені ОСОБА_3 виконані кульковою ручкою (ручками), спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору; підпис від імені державного нотаріуса Бешинської Г. А. виконаний кульковою ручкою, спорядженою пастою чорного кольору. Встановити час виконання записів і підпису від імені ОСОБА_3 та підпису від імені державного нотаріуса Бешинської Г. А. у заповіті, датованому 25 травня 2006 року, складеному від імені ОСОБА_3, бланк серії ВСТ №401364, не є можливим через те, що штрихи цих записів та підписів перетинаються з барвною речовиною захисної сітки бланка документа".

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 28 січня 2019 року № 6594/18-33 (т. 1, а. с. 246-252) "вирішити питання про те, чи 25 травня 2006 року" виконаний у наданому на дослідження заповіті від імені ОСОБА_3 відтиск гербової печатки не виявилось можливим. Для виготовлення наданого на дослідження заповіту від 25 травня 2006 року від імені ОСОБА_3 на аркуші бланку серії ВСТ № 401364 монтаж з використанням бланку для засвідчення нотаріальних дій серії ВСТ № 401365 і технічних засобів для виконання на ньому тексту наданого на дослідження заповіту шляхом додруковування окремих фрагментів тексту до основного тексту документу, а також шляхом друку тексту заповіту на аркуші бланку серії ВСТ № 401365, що містив раніше виконані на ньому рукописний запис, підписи та відтиск печатки від імені Ямпільської державної нотаріальної "контори, не застосовувався".

Згідно з повідомленням про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи від 01 лютого 2019 року № 6595/18-32 (т. 2, а. с. 2,), будь-яких зразків почерку ОСОБА_3 надано не було, а тому неможливо надати висновок судово-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 14 березня 2019 року за клопотанням позивача у справі призначено повторну комплексну судово-почеркознавчу та технічну експертизИ заповіту від 25 травня 2006 року, складеного від імені ОСОБА_3.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення повторної судової технічної експертизи документів від 14 серпня 2019 року № 9821 (т. 2, а. с.70-77) "вирішити питання стосовно часу (період часу) виконання рукописного тексту та підпису від імені ОСОБА_3 в наданому заповіті, датованому 25 травня 2006 року, складеному від імені ОСОБА_3 на бланку з серійним номером ВСТ № 401364, не є можливим. Вирішити питання стосовно часу (період часу) виконання підпису від імені державного нотаріуса Бешинської Г. А. та нанесення відтиску печатки від імені Ямпільської державної нотаріальної контори Вінницької області в наданому заповіті, датованому 25 травня 2006 року, складеному від імені ОСОБА_3 на бланку з серійним номером ВСТ №401364, не є можливим. Для виготовлення наданого на дослідження заповіту, датованого 25 травня 2006 року, складеного від імені ОСОБА_3 на бланку з серійним номером ВСТ № 401364, комп'ютерний монтаж не застосовувався; фрагменти друкованого тексту заповіту надруковані одночасно; додрукування фрагмента тексту, що містить персональні дані ОСОБА_3 та ОСОБА_2, не здійснювалося; рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_3 "виконані зверху друкованого тексту".

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуванні судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 1233 ЦК Українивизначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених статтею 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до статтею 1247 ЦК України. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтею 1247 ЦК України.

У статті 1257 ЦК Українипередбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суди обґрунтовано виходили з того, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми, визначені статтею 1247 ЦК України, - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання та підписано заповідачем.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати заповіт від 25 травня 2006 року недійсним, оскільки на підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.

Доводи касаційної скарги про те, що права позивача порушені, оскільки на момент складання заповіту ОСОБА_3 виповнилося 77 років, вона була особою похилого віку, є безпідставними, оскільки спадщина відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_3, батько позивача ОСОБА_4 помер у ІНФОРМАЦІЯ_2. Тобто на підставі статті 1222 ЦК України ОСОБА_4 не може бути спадкоємцем майна ОСОБА_3.

Посилання позивача на те, що його батько ОСОБА_4 проживав із ОСОБА_3 більше п'яти років, тому відповідно до статті 1264 ЦК України міг би бути спадкоємцем четвертої черги, є безпідставними.

Батько позивача помер у ІНФОРМАЦІЯ_2, отже положення статті 1264 ЦК України 2004 року не мають зворотної дії у часі.

На час смерті батька позивача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, чинними були норми ЦК України в редакції 1963 року.

Статтею 531 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачалося, що до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Доказів встановлення факту родинних відносин ОСОБА_1 або ОСОБА_4 з спадкодавцем ОСОБА_3 позивачем не надано.

Отже, позивачем не наведено жодного доказу того, що він є спадкоємцем за заповітом чи за законом будь-якої черги спадкування після смерті ОСОБА_3.

Установивши відсутність підстав для визнання заповіту недійсним, урахувавши висновки експертиз, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень спростовуються змістом оспорюваного заповіту та іншими матеріалами справи, які не містять доказів порушення визначених законом умов його складання. Обставини та докази, на які посилається заявник на підтвердження своїх доводів про недійсність заповіту, повною мірою перевірені судами попередніх інстанцій.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02 березня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк