Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.10.2023 року у справі №941/1558/20
Постанова КЦС ВП від 10.10.2023 року у справі №941/1558/20
Постанова КЦС ВП від 10.10.2023 року у справі №941/1558/20

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 941/1558/20

провадження № 61-4817св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Павленком Вячеславом Вікторовичем, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І. Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 жовтня 2011року до 20 вересня 2019 року.

Після розірвання шлюбу сторони дійшли взаємної згоди щодо поділу спільного майна подружжя та визначили, що загальна вартість спільного майна становить 60 000,00 дол. США, а частка кожного з подружжя становить 30 000,00 дол. США.

За домовленістю між сторонами ОСОБА_2 повинен був сплатити позивачу її частку в спільному майні подружжя протягом чотирьох років, що підтверджується розпискою від 26 червня 2019 року.

З моменту домовленості відповідач сплатив ОСОБА_1 частину коштів. З часом відносини між сторонами погіршились і відповідач коштів не сплачував, у зв`язку з чим позивач звернулась до суду з позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10 листопада 2021 року позов задоволено.

Визнано кошти у розмірі 60 000,00 дол. США спільним сумісним майном подружжя.

Виділено у власність ОСОБА_1 1/2 частину грошових коштів, що є спільним сумісним майном подружжя, у розмірі 30 000,00 дол. США.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17 000,00 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказів, які б спростовували доводи ОСОБА_1 про приватність коштів, відповідач суду не надав.

Заявлений позивачем розмір коштів, які є спільним сумісним майном подружжя, підтверджується матеріалами справи, зокрема розпискою від 26 червня 2019 року, згідно з якою відповідач зобов`язується сплатити позивачу 30 000,00 дол. США за спільно набуте майно.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове про відмову в позові.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що у матеріалах справи не має належних та допустимих доказів, та позивач не довела того, яке саме майно було придбано сторонами за період шлюбу, його обсяг та вартість, джерело і час його придбання, що позбавляє можливості суду за результатами розгляду справи встановити, що вартість майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, становить 60 000,00 дол. США.

Розписка, на яку посилається позивач в позові, не підтверджує той факт, що загальна вартість спільного сумісного майна становить 60 000,00 дол. США, а її зміст свідчить лише про наявність зобов`язальних відносин, що склалися між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Павленка В. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року, просила скасувати оскаржувану постанову, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вартість майна набутого під час шлюбу, погоджено між сторонами в грошовому еквіваленті, без визначення його по предметно, та оцінено сторонами особисто у розмірі 60 000,00 дол. США.

Сумнівів у сторін щодо вартості майна не виникало, оскільки жоден з учасників процесу не заявляв клопотання про проведення оцінки майна, що підлягало поділу для визначення дійсної його вартості.

Закон не забороняє досягнення домовленості між подружжям, і що стосуються спільного майна. Тому між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнута усна домовленість про вартість всього майна, набутого ними під час перебування у шлюбі.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги розписку від 26 червня 2019 року, написану власноручно ОСОБА_2 , як належний доказ, оскільки ця розписка не підтверджує факт того, що загальна вартість спільного сумісного майна становить 60 000,00 дол. США, а підтверджує лише зобов`язальні відносини, що склалися між сторонами. Отже, факт існування розписки ОСОБА_2 в суді першої та апеляційної інстанції не заперечувався.

Зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_2 добровільно зобов`язується сплатити на користь ОСОБА_1 30 000,00 дол. США, як частину вартості спільно нажитого під час шлюбу майна протягом чотирьох років.

Також заявниця посилається, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо поділу майна подружжя.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2022 року ОСОБА_2 через адвоката Прокопенка В. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.

Зазначив, що між сторонами існує спір про вартість спільного майна подружжя.

Позивачка стверджує, що вартість її частки у спільному майні подружжя становить 30 000,00 дол. США. Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, яке саме майно було придбано сторонами за період шлюбу, його обсяг та вартість, джерело і час його придбання.

Посилання ОСОБА_1 про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо поділу майна подружжя є безпідставними, тому що існують правові висновки Верховного Суду, які є подібними правовідносинам у справі, що переглядається. Твердження ОСОБА_1 , що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах є необґрунтованим та не відповідає дійсності.

Касаційна скарга зводиться до незгоди з постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року, не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Також у відзиві ОСОБА_2 через адвоката Прокопенка В. М. просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Рухсправи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

25 серпня 2022 року надійшла заява ОСОБА_1 , подана адвокатом Павленком В. В., якою повідомлено суд про зміну прізвища позивачки з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », у зв`язку з укладенням шлюбу.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з копією свідоцтва про шлюб від 01 жовтня 2011 року серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб (а. с. 6).

За час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 19 вересня 2012 року серії НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Петрівського районного управління юстиції у Кіровоградській області (а. с. 7).

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2019 року шлюб, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а. с. 8).

Згідно з копією розписки від 26 червня 2019 року ОСОБА_2 зобов`язався за чотири роки виплатити на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 30 000,00 дол. США за спільно нажите майно (а. с. 9).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України).

Згідно з матеріалами справи фактично між сторонами існує спір про вартість набутого майна.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, а позивач не довела, яке саме майно придбано сторонами за період шлюбу, його обсяг та вартість, джерело і час придбання, що позбавляє суд можливості встановити, що вартість майна, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності, становить 60 000,00 дол. США.

Відповідач у судах попередніх інстанцій заперечував факт набуття спільного сумісного майна у шлюбі в розмірі 60 000 дол. США.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що сторони дійшли згоди щодо поділу майна, що підтверджується розпискою, заперечується відповідачем та не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки не підтверджують той факт, що загальна вартість спільного сумісного майна становить 60 000,00 дол. США.

Відповідно до частини першою статті 64 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У цій справі сторони нотаріально посвідченого договору про поділ нерухомого майна чи виділу рухомого майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, сторони не укладали.

Суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що сторонами не досягнуто згоди на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності та обставини, на які позивачка посилалась в позові, є недоведеними.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах), з огляду на таке.

Відсутність постанови Верховного Суду з аналогічними обставинами справи, ще не вказує про відсутність висновків щодо питання застосування норм правам у подібних правовідносинах.

Водночас є стала практика у правовідносинах щодо поділу майна подружжя, зокрема постанови Верховного Суду від 26 березня 2021 року у справі № 524/10257/15-ц, провадження № 61- 8170св19, від 27 травня 2022 року № 601/478/18, провадження № 61-6455св20, від 30 січня 2019 року у справі 444/848/16-ц, провадження 61-33882св18, від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18, від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18.

Оскільки заявник не вказує, щодо яких саме норм відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, за наявної численної практики у подібних правовідносинах, лише посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (без належного обґрунтування підстави касаційного оскарження) не впливає на вирішення вказаного спору по суті та не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, від 14 вересня 2021 року у справі № 204/6564/19, провадження № 61-1970св21, від 09 листопада 2021 року у справі № 648/2776/20, провадження № 61-7641св21.

21 травня 2022 року № 22/21 між адвокатом Прокопенком В. М. та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги та 25 липня 2022 року додаткову угоду до цього договору.

Відповідно до пункту 3 договору про надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору в розмірі та на умовах визначених в Додатковій угоді до цього Договору.

Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди від 25 липня 2022 року до Договору про надання правової допомоги сторони погодили, що гонорар адвоката є фіксованим та становить 10 000,00 грн.

Відповідно до пункту 9 Додаткової угоди гонорар адвоката не залежить від результату виконання доручення.

Згідно з Додатковою угодою від 25 липня 2022 року адвокат надав ОСОБА_2 правничу (правову) допомогу (адвокатські послуги): ознайомлення з касаційною скаргою, підбір правових позицій та висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, складання та надсилання відзиву на касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року по справі № 941/1558/20, супроводження розгляду справи в суді касаційної інстанції. Загальна вартість послуг - 10 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, пункт 268; від 28 липня 1999 року у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, пункт 30).

З огляду на вказане, взявши до уваги характер правовідносин у цій справі, обсяг наданих заявнику послуг, Верховний Суд дійшов висновку, що стягненню на користь ОСОБА_2 підлягають витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, відповідності конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Павленком Вячеславом Вікторовичем, залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2022 року залишити без змін.

Клопотання ОСОБА_2 , подане адвокатом Прокопенком Віталієм Миколайовичем, про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп на відшкодування витрат, понесених судових витрат на правничу допомогу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко