Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 592/6522/16-ц

провадження № 61-20055св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: Ковпаківський відділ державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Мазна Ганна Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 грудня 2016 року у складі судді Косолап М. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 25 січня 2017 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Криворотенка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (далі - ПАТ ГГ «Сумигаз») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Ковпаківський відділ державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Мазна Г. І., про визнання договору дарування нерухомого майна фіктивним.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 травня 2013 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції (далі - ВДВС Сумського МУЮ) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 38040363 із примусового виконання виконавчого листа від 15 березня 2013 року, виданого Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ ГГ «Сумигаз» 24 103,39 грн заборгованості.

Станом на 29 грудня 2012 року на праві приватної власності відповідачу належало нерухоме майно, розташоване за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4.

08 серпня 2013 року державним виконавцем ВДВС Сумського МУЮ винесена постанова про арешт майна боржника та оголошена заборона на його відчуження.

15 липня 2014 року державним виконавцем ВДВС Сумського МУЮ винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 44038779 із примусового виконання виконавчого листа від 09 липня 2014 року, виданого Ковпаківським районним судом м. Суми у справі № 592/3111 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ ГГ «Сумигаз» 243,60 грн.

02 вересня 2015 року державним виконавцем ВДВС Сумського МУЮ винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 48616726 із примусового виконання виконавчого листа № 592/1805/15-ц від 20 серпня 2015 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ ГГ «Сумигаз» 7 910,51 грн.

12 січня 2016 року державним виконавцем ВДВС Сумського МУЮ винесена постанова про об'єднання виконавчих проваджень із якої вбачається, що крім трьох виконавчих листів на користь ПАТ ГГ «Сумигаз», на виконанні перебуває декілька виконавчих проваджень про стягнення із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за договорами, а загальна сума зі зведеного виконавчого провадження складає 4 597 856,69 грн.

ОСОБА_2, достовірно знаючи про наявність у неї боргу у розмірі 4 597 856,69 грн, 05 листопада 2014 року за договором дарування відчужила на користь сина ОСОБА_3 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_5, кадастровий номер НОМЕР_1, а також житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_5.

24 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Вказані дії з укладення угод є умисними та вчиненими із метою уникнення відшкодування боргів за виконавчим провадженням. Враховуючи родинні стосунки відповідачів, наміру створити правові наслідки за оспорюваними договорами дарування відповідачі не мали, а лише сприяли у здійсненні протиправних дій, які полягали в уникненні розрахунків за боргами та приховуванні майна від реалізації. ОСОБА_3 став власником одразу двох об'єктів нерухомого майна, в яких одночасно проживати не може та не має достатньо коштів на їх утримання. Договори дарування вчинені з метою відчуження майна на яке може бути звернуто стягнення за виконавчим провадженням. ОСОБА_2 умисно ігнорувала вимоги державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ, не виконувала рішення судів про стягнення заборгованості, подарувала сину нерухоме майно, умисно відчужуючи його для уникнення примусового стягнення коштів. В свою чергу ОСОБА_3 не виконав договори дарування, внаслідок умислу на приховування майна погодився виступити стороною правочину та не мав на меті стати реальним власником житлових будинків для використання їх за цільовим призначенням.

Враховуючи наведене, позивач просив визнати недійсним договір дарування від 05 листопада 2014 року житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_4, та договір дарування земельної ділянки від 05 листопада 2014 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений між відповідачами та застосувати наслідки недійсності правочинів, повернувши сторони за договорами дарування у первісний стан.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 грудня 2016 року у задоволенні позову ПАТ ГГ «Сумигаз» відмовлено. Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 08 серпня 2016 року про заборону вчиняти будь-які дії, пов'язані із відчуженням нерухомого майна ? житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4, об'єкт нерухомого майна № 288134459101, що належить ОСОБА_3 ? скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували те, що сторони оспорюваних правочинів на момент їх вчинення не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених зазначеними правочинами, а їхні дії направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Під час укладення оспорюваних правочинів, нерухоме майно не перебувало під арештом, а тому підстав для заборони відчужувати оспорюване майно не було.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ ГГ «Сумигаз» відхилено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували умисел сторін договору дарування на укладення фіктивного правочину. Оспорювані правочини не є фіктивними, оскільки після укладення договорів відбувся фактичний перехід майна, а ОСОБА_3 вчиняв дії, які свідчать про володіння та розпорядження отриманим у дар майном. Посилання позивача на відсутність у ОСОБА_3 грошових коштів на утримання отриманого в дар майна є безпідставними, оскільки чинним законодавством не передбачено вимог про надання обдарованим доказів на підтвердження його можливості утримувати майно.

У лютому 2017 року ПАТ ГГ «Сумигаз» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 25 січня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення судів попередньої інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що вчиняючи оспорюванні правочини, ОСОБА_2 знала про існування заборони на відчуження належного їй на праві власності майна, а тому відсутність відомостей у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, не може бути підставою для висновку про відсутність такої заборони і про те, що ОСОБА_2 має право вільно розпоряджатися своїм майном.

Крім того, ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, у зв'язку із чим суд був позбавлений можливості заслухати його пояснення, що призвело до неповного з'ясування обставин справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання заперечень.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ ГГ «Сумигаз» не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що 20 травня 2013 року державним виконавцем ВДВС Сумського МУЮ винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 38040363 із примусового виконання виконавчого листа № 1806/9580, виданого 15 березня 2013 року Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ ГГ «Сумигаз» заборгованості у розмірі 24 104,39 грн.

08 серпня 2013 року постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у вищевказаному виконавчому провадженні накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення 24 104,39 грн та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику у межах суми боргу.

Відповідно до довідки Управління майна комунальної власності Сумської міської ради від 28 серпня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано таке нерухоме майно: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2; нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4; житловий будинок, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

15 липня 2014 року постановою державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 44038779 із примусового виконання виконавчого листа № 592/3111, виданого 09 липня 2014 року Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ ГГ «Сумигаз» судового збору у розмірі 243, 60 грн.

Листом від 08 вересня 2014 року ОСОБА_2 повідомила ПАТ ГГ «Сумигаз» про її місце роботи та можливість направлення виконавчих листів для стягнення заборгованості за місцем роботи.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 жовтня 2014 року у задоволенні заяви ПАТ ГГ «Сумигаз» про звернення стягнення шляхом продажу на прилюдних торгах житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, відмовлено.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 листопада 2013 року відмовлено у наданні державному виконавцю відділу ДВС Сумського МУЮ дозволу на примусове входження до житлового будинку ОСОБА_2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

05 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Мазною Г. І., відповідно до умов якого ОСОБА_2, за попередньою згодою свого чоловіка ОСОБА_5 подарувала, а її син ОСОБА_3 прийняв у дар земельну ділянку, загальною площею 0,0417 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення ? для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Цього ж дня, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу МазноюГ. І., відповідно до умов якого ОСОБА_2, за попередньою згодою свого чоловіка ОСОБА_5 подарувала, а її син ОСОБА_3 прийняв у дар житловий будинок із надвірними та побутовими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_4.

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 квітня 2015 року із ОСОБА_2 на користь ПАТ ГГ «Сумигаз» стягнуто 3 % річних, інфляційні витрати і судовий збір, а всього 7 910,51 грн.

02 вересня 2015 року постановою державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 48616726 із примусового виконання виконавчого листа № 592/1850/15-ц, виданого 20 серпня 2015 року Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ ГГ «Сумигаз» боргу у розмірі 7 910,51 грн.

10 січня 2016 року ОСОБА_3 уклав із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 договір оренди нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_4, для використання їх у підприємницькій діяльності.

12 січня 2016 року постановами державного виконавця Ковпаківського ВДВС Сумського МУЮ виконавчі провадження ВП № 44038779 та ВП № 44038779 об'єднано в одне провадження та приєднано виконавчі провадження № 48616726, № 44038779 № 38040363 до зведеного виконавчого провадження № 50435675.

10 листопада 2016 року ОСОБА_5, за довіреністю від імені ОСОБА_3, підписав договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення за адресою: АДРЕСА_4.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 рішень суду державним виконавцем Ковпаківського ВДВС Сумського МУЮ направлено подання до Сумського відділу поліції Головного управління національної поліцій в Сумській області щодо вирішення питання про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, триває досудове розслідування.

Відповідно до платіжних доручень, ОСОБА_2 із 16 жовтня 2014 року сплачено заборгованість за виконавчим листом № 1806/9580 у загальному розмірі 7 051,00 грн. На час звернення із позовом до суду, ОСОБА_2 сплачується заборгованість шляхом щомісячних відрахувань із заробітної плати по 363,00 грн.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що правочини вчинені відповідачами із порушенням норм діючого законодавства та при їх укладенні сторонами не дотримано вимог, встановлених у статтях 234 ЦК України.

Судами правильно встановлено, що на час укладення оспорюваних правочинів подароване майно в арешті не знаходилося, оскільки постановою державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ від 08 серпня 2013 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2, лише в межах звернення стягнення грошових коштів у розмірі 24 104,39 грн.

Крім того судами встановлено, що ОСОБА_2 із жовтня 2014 року здійснювалося погашення боргу перед позивачем шляхом стягнення грошових коштів із заробітної плати.

Надаючи оцінку обставинам справи суди виходили із того, ОСОБА_3 особисто володіє та розпоряджається подарованим майном, що підтверджується укладеними ним договорам оренди нежитлового приміщення та договором про надання послуг із централізованого постачання холодної води і водовідведення.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено обставини, які б вказували на те, що сторони оспорюваних правочинів на момент їх вчинення не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених правочинами, їхні дії були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, з метою приховати це майно від виконання за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що оспорювані правочини є фіктивними, з огляду на те, що ОСОБА_2, відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно своєму сину, була обізнана про судове рішення про стягнення із неї заборгованості на користь позивача та відкрите виконавче провадження, є помилковими, оскільки наявність боргових зобов'язань ОСОБА_2 перед позивачем не є безумовною підставою для обмеження розпорядження нею своїм нерухомим майном, вартість якого значно перевищує вартість боргу.

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що відсутність ОСОБА_3 під час розгляду справи у суді першої інстанції призвело до неповного з'ясування обставин справи, є безпідставними, оскільки суд вирішив справу на підставі поданих ним доказів. Крім того, ЦПК України 2004 року не містить вимог щодо обов'язкової участі відповідача при розгляді справи у судовому засіданні.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 25 січня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик