Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.03.2019 року у справі №301/2600/17

Постанова

Іменем України

10 липня 2019 року

м. Київ

справа № 301/2600/17

провадження № 61-5409 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Джуги С. Д., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов?язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідач, який проживає у сусідньому будинку АДРЕСА_1 , облаштував майданчик для власного автомобіля безпосередньо під вікнами належного їй будинку на належній їй земельній ділянці, що загрожує безпеці її будинку.

Вважала, що майданчик для паркування автомобіля споруджено відповідачем з порушенням санітарних, гігієнічних та будівельних норм та цільового використання земельної ділянки, унаслідок чого вона позбавлена можливості використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. Шум від заведення автомобіля заважає її відпочинку та спокою, вихлопні гази, задимленість майже щодня проникають до будинку, чим створюють небезпеку для її життя та здоров`я.

На її вимоги повернути частину самозахопленої земельної ділянки ОСОБА_3 належним чином не реагував, поводив себе агресивно, земельну ділянку, яку вона використовувала під город, використовує не за її цільовим призначенням, чим створює перешкоди для приватизації земельної ділянки, вимагає укласти з ним договір земельного сервітуту. Її звернення до сільської ради відповідного результату не дали.

Ураховую викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просила суд заборонити відповідачу утримувати автомобіль, інші транспортні засоби чи майно перед будинком ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку у первісний стан шляхом демонтажу майданчика для автомобіля, не перешкоджати ОСОБА_1 використовувати земельну ділянку, розташовану перед належним їй будинком відповідно до цільового призначення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 вересня 2018 року у складі судді Марковича І. І. позов ОСОБА_1 задоволено. Заборонено ОСОБА_3 утримувати автомобіль, інші транспортні засоби чи майно перед будинком ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_3 повернути земельну ділянку у первісний стан шляхом демонтажу майданчику для автомобіля; не перешкоджати ОСОБА_1 використовувати земельну ділянку, розташовану перед належним їй будинком по АДРЕСА_1 , згідно з цільовим призначення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майданчик для паркування автомобіля є самовільним будівництвом, збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, споруджений без належного дозволу та затвердженого проекту, його споруджено відповідачем з порушенням санітарних, гігієнічних та будівельних норм та цільового використання земельної ділянки, унаслідок чого позивач позбавлена можливості використовувати належну їй земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено, що відповідач самовільно захопив частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача. Будинок ОСОБА_1 розташований таким чином, що територія перед будинком одночасно є територією і перед будинком відповідача, між сторонами не встановлено межі і порядок користування земельними ділянками між домоволодіннями, які перебувають у їх власності. Тобто позивач не довела, що відповідачем перенесено паркан та має місце облаштування спірного майданчика як під`їзду до власного будинку саме на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 301/2600/17 із Іршавського районного суду Закарпатської області.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував норми статей 120, 125, 152 ЗК України, які у своїй сукупності закріплюють загальний принцип цілісності об?єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об?єкт розташований, забезпечення захисту прав землекористувача. Тому, оскільки її право власності на земельну ділянку в межах необхідних для обслуговування житлового будинку виникло одночасно із виникненням права власності на зведений на земельній ділянці житловий будинок, то апеляційним судом не враховано, що правило статей 120, 125, 152 ЗК України стосується і тих випадків, коди право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість Відтак, її право безперешкодного користування земельною ділянкою підлягає судовому захисту.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2019 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником будинку, що знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 2927 (а.с. 24).

Земельна ділянку під забудову вказаного житлового будинку, площею 0,07 га була їй виділена на ділянці батька без компенсації на підставі наказу Садівночо-виноградарського радгоспу імені Горького від 03 листопада 1981 року № 141 (а.с. 26).

ОСОБА_3 , який проживає у будинку АДРЕСА_2 , облаштував майданчик для власного автомобіля безпосередньо під вікнами належного ОСОБА_1 будинку.

1. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

У частині першій статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною третьою статті 415 ЦК України особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

У пункті 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 362 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

У частинах першій, другій статті 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

За змістом частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що влаштований відповідачем майданчик для паркування автомобіля біля належного їй на праві власності будинку загрожує безпеці самого будинку.

Разом з тим, відповідач, заперечуючи проти позову, жодних доказів правомірності свого володіння спірною частиною земельної ділянки біля будинку позивача суду не надав та доводи позивача не спростував.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що на підставі наказу Садівночо-виноградарського радгоспу імені Горького від 03 листопада 1981 року № 141, затвердженого рішенням виконавчого комітету Довжанської селищної ради народних депутатів від 22 грудня 1981 року № 83, ОСОБА_1 як власник будинку, що підтверджується витягом із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 2927, правомірно користується спірною земельною ділянкою, тому вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення, які чинить відповідач, влаштувавши майданчик для паркування автомобіля біля належного ОСОБА_1 будинку, є обґрунтованими.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 січня 2019 року скасувати, рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 вересня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович