Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 613/372/16-ц

провадження № 61-21011св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю.В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Орган опіки та піклування при Богодухівській районній державній адміністрації Харківської області,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: Служба у справах дітей Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, Служба у справах дітей Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року у складі судді Котелевець А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Орган опіки та піклування при Богодухівській районній державній адміністрації Харківської області звернувся до суду із позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: Служба у справах дітей Богодухівської районній державній адміністрації Харківської області, Служба у справах дітей Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 22 червня 2016 року позов Органу опіки та піклування при Богодухівській районній державній адміністрації Харківської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини її доходу щомісячно, але не менше 30 % встановленого законом розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 31 березня 2016 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу законного представника неповнолітнього ОСОБА_6 - ОСОБА_5 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 22 червня 2016 року залишено без руху.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу законного представника неповнолітнього ОСОБА_6 - ОСОБА_5 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 22 червня 2016 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Справу повернуто до Богодухівського районного суду Харківської області.

Ухвала судді апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга не відповідає вимогам статті 295 ЦПК України 2004 року щодо її змісту та оформлення, вимоги ухвали Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2017 року заявником не виконано, а тому відповідно до положень частини другої статті 121, частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року вона підлягає поверненню заявнику.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить ухвалу судді Апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2017 року скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (продовження розгляду).

Касаційна скарга мотивована тим, що після отримання ухвали Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року, а саме: 06 серпня 2016 року він оплатив судовий збір у розмірі 55,12 грн, однак квитанцію про сплату судового збору до суду не направляв, оскільки ухвала про залишення апеляційної скарги без руху не містила вимоги про надання суду доказів сплати судового збору (про її виконання). Ухвала про повернення апеляційної скарги винесена судом без з'ясування обставин справи щодо виконання ухвали апеляційного суду від 19 липня 2016 року про залишення апеляційної скарги без руху (про усунення недоліків).

Відзивів на касаційну скаргу до суду не надходило.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 22 червня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини її доходу щомісячно, але не менше 30 % встановленого законом розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 31 березня 2016 року. Вирішено питання щодо судових витрат.

Указане вище рішення суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку законний представник неповнолітнього ОСОБА_6 - ОСОБА_5 (а. с. 133-136).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху з підстав, передбачених статтями 121, 295, частиною другою статті 297 ЦПК України 2004 року, та надано заявнику строк для усунення недоліків: п'ять днів з дня отримання копії ухвали.

Із наявної у матеріалах справи розписки вбачається, що копію ухвали від 19 липня 2016 року ОСОБА_5 отримано 05 серпня 2016 року (а. с. 141).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 22 червня 2016 року визнано неподаною та повернуто апелянту.

Згідно із частиною першою статті 121 ЦПК України 2004 року суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Пунктом 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що судовий збір сплачується до територіальних органів Державної казначейської служби України; платники судового збору у платіжних документах на перерахування судового збору повинні в рядку «одержувач» зазначити найменування територіального органу Державної казначейської служби України за місцем знаходження суду, який розглядає справу.

Якщо заявником не подано належних доказів сплати судового збору у встановленому законодавством порядку та розмірі або (за необхідності) документів, що підтверджують звільнення від його сплати, заява (скарга) залишається без руху. При цьому у відповідній ухвалі суду має бути зазначено правильний порядок сплати та/або розмір судового збору.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо відсутності в ухвалі апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху вказівки про необхідність надання суду доказів сплати судового збору колегією суддів відхиляються з огляду на їх необгрунтованість.

Доводи касаційної скарги про винесення апеляційним судом ухвали про повернення апеляційної скарги без з'ясування обставин справи щодо виконання ухвали апеляційного суду від 19 липня 2016 року на висновки суду не впливають, з огляду на таке.

Пунктом 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що законодавством не встановлено спеціальних вимог до оформлення платіжних документів, на підставі яких перераховуються суми судового збору. Таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв'язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами)).

Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема, в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.

Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що обов'язок по перевірці зарахування суми судового збору до державного бюджету України проводиться судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі. При цьому підставою для такої перевірки є сплата заявником судового збору, про що платник надає суду підтвердження про здійснення такої операції.

Визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_5 на підставі положень частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року, суд апеляційної інстанції правомірно вважав, що вимоги ухвали, якою указану апеляційну скаргу залишено без руху, особою, яка звернулася з нею до суду, не виконано.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін, на підставі частини третьої статті 401 ЦПК України, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Б.І. Гулько

Д.Д. Луспеник