Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 351/1636/14-ц

провадження № 61-3513св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2016 року у складі судді Бондарука М. В. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Фединяка В. Д., Матківського Р. Й., та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Фединяка В. Д., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 20 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 надано у кредит 20 000 доларів США зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення 10 жовтня 2016 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 20 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку передано нежитлові будівлі по АДРЕСА_1.

У подальшому до кредитного та іпотечного договорів вносились зміни щодо суми кредиту та кінцевого терміну його повернення, які погоджувались сторонами шляхом укладення додаткових договорів.

ОСОБА_2 належним чином не виконував умов кредитного договору, у зв'язку із чим станом на 20 липня 2014 року утворилась заборгованість у сумі 433 330 грн 08 коп.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сбербанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу, за умовами якого ПАТ «Сбербанк» відступило право вимоги за кредитними договорами, у тому числі - кредитним договором від 20 жовтня 2006 року, укладеним з ОСОБА_2

Того ж дня між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги за кредитним договором від 20 жовтня 2006 року.

На підставі викладеного позивач просив стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка виникла внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 кредитних зобов'язань.

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2016 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено.

У рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 20 жовтня 2016 року у розмірі 433 330 грн 08 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові будівлі по АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та встановлено початкову ціну продажу на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, а тому банк як іпотекодержатель має право стягнути кредитну заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року, до якого внесено виправлення ухвалою цього ж суду від 24 жовтня 2016 року, змінено рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2016 року.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 433 330 грн 08 коп., шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та встановлено початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 1 470 225 грн 58 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції у резолютивній частині не вказав початкову ціну предмета іпотеки у грошовому виразі.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки можливе лише у випадку надання беззаперечних доказів того, що попередні заходи для погашення кредитної заборгованості не призвели до належного виконання зобов'язання. Кредитор має право стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу у випадку, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов'язанням. Іпотекодавець є відмінним від боржника за основним зобов'язанням, а порушення боржником умов кредитного договору не змінює обсягу прав іпотекодержателя, оскільки вартість заставленого майна у три рази перевищує розмір кредитної заборгованості за основним зобов'язанням.

ТОВ «Кредитні ініціативи» у касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині визначення початкової цини реалізації предмета іпотеки у грошовому виразі та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення, дійшов помилкового висновку про те, що початкова ціна предмета іпотеки має визначатися на рівні заставної вартості предмета іпотеки, визначеної умовами договору іпотеки.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

24 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2501/1006/88-175, за умовами якого ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 20 000 доларів США, зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення 10 жовтня 2016 року (а. с. 5-7, 25-26).

Між ПАТ «Сведбанк», правонаступником ВАТ «Сведбанк», та АКБ «ТАС-Комерцбанк», та позичальником ОСОБА_2 укладені договори про внесення змін та доповнень до кредитного договорувід 20 жовтня 2006 року№ 2501/1006/88-175, а саме: від 06 травня 2011 року № 1, відповідно до якого сторони домовились перевести поновлювальну кредитну лінію у кредит (а. с. 8); від 06 травня 2011 року № 2, відповідно до якого сторони домовилися, що розмір строкової заборгованості за кредитом, що відображена на позичковому рахунку позичальника № 22039058772502, складає 23 493,87 доларів США. Згідно з п. 3.1. внесено зміни до п. 1.1. кредитного договору та встановлено строк користування кредитом по 10 жовтня 2026 року включно, встановлений інший графік повернення кредитних коштів (а. с. 9-11); від 11 травня 2011 року № 3, відповідно до якого сторони домовилися вважати кошти, надані позичальнику у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, кредитом у розмірі 23 493,87 доларів США (а. с. 12-16).

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 20 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку передано нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 (а. с. 17-18, 22, 24).

06 травня 2011 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником ВАТ «Сведбанк», та АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_1, майновим поручителем позичальника ОСОБА_2, укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Снятинського районного нотаріального округу Білоконь С. П. за реєстровим № 906, відповідно до якого сторони погодили розмір кредитної заборгованості - 23 493,87 доларів США, строки повернення кредиту - до 10 жовтня 2026 року, а також оцінили предмет іпотеки у 184 507 доларів США, що за курсом Національного банку України на день укладення договору становило еквівалент 1 470 225 грн 58 коп. Також сторони за взаємною згодою домовились, що у випадку зміни кон'юктури ринку іпотекодержатель має право без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору змінити вартість предмета іпотеки на підставі акта оцінки (звіту про оцінку) предмета іпотеки (а. с. 20-21).

Згідно з договором факторингу від 28 листопада 2012 року № 15 ПАТ «Сведбанк» відступив, а ТОВ «ФК «Вектор Плюс» придбав права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, у тому числі забезпеченими іпотекою (а. с. 37-42, 124-125, 126-128).

Відповідно до договору факторингу від 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» передало свої права вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» (а. с. 43-55).

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечними договорами (а. с. 56-59, 119-120, 121-123, 23).

04 квітня 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило позичальнику ОСОБА_2 та іпотекодавцю ОСОБА_1 інформацію щодо зміни кредитора та вимогу про дострокове повернення кредиту (а. с. 32-36).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2015 року з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 436 984 грн 08 коп. Станом на 22 червня 2016 року відділом державної виконавчої служби у Снятинському районі стягнуто в примусовому порядку із заробітної плати ОСОБА_2 400 грн (а. с. 135).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 ЦК України).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-11цс18.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2015 року з ОСОБА_2 вже стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 436 984 грн 08 коп., що є подвійним стягненням, є безпідставними та були предметом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлено згідно з вимогами процесуального закону та узгоджуються із нормами матеріального права, які судом правильно застосовано.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу (частина перша статті 415 ЦПК України).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2016 року було зупинено виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, частиною третьою статті 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк