Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №331/1861/17

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 331/1861/17

провадження № 61-12074св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача - ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»

представник відповідача - Кравченко Олександр Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2017 року у складі судді Світлицької В. М. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В.,

Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», у якому просив стягнути з відповідача заборгованість з виплати заробітної плати за 135 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 12 320,10 грн.

Позовна заява мотивована тим, що з 27 квітня 1984 року по 02 квітня

2012 року позивач працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»). При звільненні підприємство було зобов'язане виплатити йому компенсацію за невикористані 135 діб домашнього відпочинку як надурочної роботи в подвійному розмірі від годинної ставки.

З урахування того, що годинна ставка складала 15,11 грн, підприємство мало виплатити йому за 1 080 годин 32 637,60 грн.

Проте йому було виплачено компенсацію в розмірі 20 317,50 грн за 135 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний. Вказана сума грошових коштів була розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку.

Такі дії щодо виплати заробітної плати за невикористані дні домашнього відпочинку позивач вважає незаконними, оскільки цей час згідно із нормами чинного законодавства має бути оплачено у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи. На підставі вищевикладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з виплати заробітної плати за 135 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 12 320,10 грн та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати за 135 діб невикористаного часу домашнього відпочинку в сумі 12 320,10 грн.

Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн.

Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в день звільнення з позивачем не було проведено остаточний розрахунок, а саме, не виплачено компенсацію за невикористані дні відпочинку у подвійному розмірі, як це передбачено пунктом 11.8 наказу Міністерства транспорту України «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів», затверджених наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року №40-Ц (далі - Наказ №40-Ц), тому підлягає стягненню недоплачена сума компенсації у розмірі 12 320,10 грн.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд обґрунтовано визнав порушеним право позивача на виплату компенсації за час невикористаного відпочинку за роботу з потужним обліком робочого час

Апеляційний суд дійшов висновку, що пункт 11.12 наказу №40-Ц, на застосуванні якого наполягає відповідач, встановлює суб'єктів регульованих ним правовідносин, до яких позивач не відноситься, тому вказаний пункт не можна застосовувати до спірних правовідносин.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ПАТ «Укрзалізниця» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом неправильно застосовані пункт 11.8 наказу № 40-Ц, що призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог. Наказ №40-Ц є локальним нормативним документом корпоративного характеру, положення пункту 11.8 якого суперечить чинному законодавству України. За своєю юридичною силою Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) має пріоритет над підзаконним актом - наказом № 40-Ц, а відтак, застосування положень наказу №40-Ц щодо правовідносин, що врегульовані діючим трудовим законодавством України, є безпідставним.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що невикористаний час відпочинку позивача, 135 діб, не можна зараховувати і оплачувати як надурочну роботу через те, що після повернення з останньої тури -

20 листопада 2011 року, позивач звільнився 02 квітня 2012 року і не мав наступних 1-2 поїздок, що є умовою застосування пункту 11.8.

02 травня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив

ОСОБА_1

Доводи відзиву на касаційну скаргу зводяться того, що суд вірно визначив характер правовідносин, що виникли між сторонами, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Спір вирішено з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 27 квітня 1984 року працював механіком вагона транспортера у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя - Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця».

Згідно пункту 1.1 Положення про відокремлений структурний підрозділ «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» вагонне депо є відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи.

02 квітня 2012 року позивача звільнено на підставі пункту 5

статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до філії ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» ДП «Дніпровська залізниця».

При звільненні ОСОБА_1 за невикористаний час домашнього відпочинку - 135 діб була сплачена грошова компенсація на загальну суму

20 3 17,50 грн.

На час звільнення у ОСОБА_1 кількість невикористаних діб домашнього відпочинку становила 135 діб, а годинна ставка оплати праці в 2012 році складала 15,11 грн.

Спір між сторонами виник з приводу застосування різного підходу до обчислення компенсації за невикористаний час домашнього відпочинку.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум. що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник сплачує робітнику за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови введення та розмір надбавок, доплат, премій, винагородження та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вищезазначених вимог.

За приписами статті 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод: колективних договорів, трудових договорів.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованою Міністерству транспорту та зв'язку України.

Пунктом 4 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 262(далі - Положення), визначено, що Укрзалізниця здійснює заходи, спрямовані на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників залізничного транспорту, впровадження єдиної системи оплати їхньої праці, поліпшення житлових і культурно-побутових умов.

Згідно з пунктом 6 вказаного Положення Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.

Статтею 61 КЗпП України встановлено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Пунктом 4.1 колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» визначено, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та «Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів», затвердженими наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року №40-Ц.

Згідно з пунктами 1.1, 1.3, 1.7 Наказу № 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

Пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку при роботі потурно, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, треба визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

Відповідно до статті 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «Вагонного депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п'ятиденним робочим тижнем.

Установлено, що час домашнього відпочинку за своєю правовою природою відноситься до вихідних днів, отриманих згідно з корпоративними нормами у зв'язку з безперервністю робочого процесу.

Положеннями пункту 11.8 Наказу №40-ц передбачено порядок оплати невикористаного часу домашнього відпочинку, а не переведення його у надурочний час, оплаті у такому порядку підлягає весь час невикористаного домашнього відпочинку наявний у позивача на момент звільнення, оскільки при роботі потурно вже було перевищено норми тривалості робочого часу позивача, що за відсутності можливості надання відпочинку, має бути компенсовано у вказаному порядку.

Встановивши, що при звільненні позивача йому мала бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки за формулою - 1 080 годин помножується на годинну ставку в сумі 15,11 грн в подвійному розмірі, що разом становить 32 637, 60 грн, а фактично було виплачено 20 317,50 грн суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на його користь недонараховану суму компенсації за час невикористаного відпочинку за роботу з потужним обліком робочого часу, що є складовою заробітної плати.

Посилання в касаційній скарзі на пропуск позивачем трьохмісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, є безпідставними, оскільки за змістом положень частини другої статті 233 КЗпП України у поєднанні з положеннями Закону України «Про оплату праці», право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком поширюється не лише на нараховану, але не виплачену заробітну плату, а й на фактично зароблену ним заробітну плату, виплату та нарахування якої роботодавцем чи уповноваженим ним органом не було проведено або проведено її нарахування з порушенням норм діючого законодавства в сфері оплати праці.

Решта доводів касаційної скарги були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При вирішенні даної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С.П. Штелик