Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.04.2024 року у справі №202/32035/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 202/32035/13-ц

провадження № 61-1545 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач за первинним позовом (відповідач за зустрічним позовом) -Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,представник позивача за первинним позовом -адвокат Істамова Ірина Володимирівна,відповідач за первинним позовом (позивач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1 ,відповідач за первинним позовом -Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,

розглянувши в порядку письмового провадження справуза позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,

за касаційною скаргоюАкціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2016 року, ухвалене суддею Зосименко С. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Петешенкової М. Ю., Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у сумі 243 153,56 грн за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038, укладеним ним з ОСОБА_1 , та солідарно з нього й Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») 10 000,00 грн, загальна сума стягнення - 253 153,56 грн.

2. Свої вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовує тим, що 12 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DN81AR03110038, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 186 383,54 грн зі сплатою 9,00 % річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення - 11 вересня 2012 року (далі - Кредитний договір).

3. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором був укладений договір поруки від 20 жовтня 2010 року № 167 між позивачем та ПАТ «Акцент-Банк», межа відповідальності за яким - 10 000,00 грн (далі - Договір поруки).

4. ОСОБА_1 зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість станом на 07 серпня 2012 року у розмірі 253 153,56 грн, яка складається з: 86 202,06 грн - заборгованість за кредитом, 80 688,08 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 23 100,58 грн - заборгованість за комісією, 63 162,84 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за Кредитним договором.

5. З огляду на зазначене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь відповідну заборгованість за Кредитним договором у сумі 243 153,56 грн та стягнути з ПАТ «Акцент-Банк» й ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 000,00 грн, стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви.

6. У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним зустрічним позовом, у якому просив визнати недійсним зазначений Кредитний договір з моменту його укладення.

7. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що під час укладення Кредитного договору мали місце порушення законодавства в частині формування та погодження його ціни, цей договір, на його думку, є недійсним в цілому на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 та статті 217 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в актуальній редакції далі - ЦК України), частин другої, четвертої статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в актуальній редакції далі - Закон про захист прав споживачів). Зокрема, йому як споживачу не надано в належній і зрозумілій формі всю необхідну інформацію про відповідний кредит, а сам Кредитний договір складений на двох мовах. У Кредитному договорі не зазначена реальна відсоткова ставка, що спричинило утворення заборгованості. Відбулось підвищення відсоткової ставки до 21 %, про що він як позичальник не був повідомлений.

8. Додатково ОСОБА_1 зазначав, що у зв`язку із його незгодою із сумою стягнення, він звернувся до Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці для економічної оцінки Кредитного договору, встановлення реальної відсоткової ставки та перерахування відсотків по цьому договору. Проведеним дослідженням було встановлено: абсолютне значення подорожчання зазначеного кредиту становить 81 872,68 грн; встановлені перекручення по зарахуванню та списанню коштів з рахунку ОСОБА_1 (наприклад, 19 грудня 2007 року споживачу на рахунок ПАТ КБ «ПриватБанк» було зараховано 22 692,18 грн, однак сума не зменшилася); реальна відсоткова ставка по Кредитному договору становить 20,473 %, а не 9 %.

9. Також ОСОБА_1 вказує на те, що заставлений автомобіль «Фольксваген-Кадді» був проданий на аукціоні за 113 500,00 грн (сума надійшла двома платежами за різними датами), а йому зараховане погашення боргу за Кредитним договором лише у сумі 112 000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій

10. Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» був задоволений, але ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 04 вересня 2013 року це заочне рішення скасоване, а справа призначена до розгляду у загальному порядку.

11. Рішенням Індустріальногорайонного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2016 року у задоволенні обох позовів відмовлено та вирішене питання розподілу судових витрат.

12. Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» у якості доказу уповноваження від його імені особи, яка підписала Кредитний договір, подав не ту довіреність (не співпадіння номерів), яка зазначена безпосередньо у Кредитному договорі як підстава його підписання відповідним представником, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог первинного позову у цій справі.

13. Щодо зустрічного позову, то суд першої інстанції дійшов висновку, що Кредитним договором були порушені вимоги частин другої та четвертої статті 11 Закону про захист прав споживачів. Водночас ПАТ КБ «ПриватБанк» заявило клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, а ОСОБА_1 не надав суду належних доказів поважності причини пропуску позовної давності.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

14. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року апеляційні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 були задоволені частково: рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2016 року в частині, що стосується позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, було скасоване, провадження у справі в цій частині закрите; в іншій частині це рішення суду першої інстанції було залишене без змін. Але Верховний Суд своєю постановою від 07 квітня 2021 року частково задовольнив касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» - скасував цю постанову апеляційного суду в частині закриття провадження щодо позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 , передав справу у цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.

15. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2022 року: апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» залишена без задоволення; рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2016 року у частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ПАТ «Акцент-Банк» скасоване - ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ПАТ «Акцент-Банк» відмовлено.

16. Апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не дають підстав вважати, що дії позивача, який уповноважив відповідним чином директора ТОВ «Автокредит плюс» ОСОБА_2 , при укладанні Кредитного договору суперечили волевиявленню відповідача, оскільки при укладенні цього договору він не висловлював своєї незгоди з повноваженнями, наданими представнику. Крім того, на виконання умов Кредитного договору ОСОБА_1 сплачував грошові кошти, передбачені його умовами, що свідчить про визнання ним умов Кредитного договору. Тому, з урахуванням факту укладання між позивачем та ОСОБА_1 Кредитного договору, що ними не заперечувалося, часткового виконання зобов`язань за ним ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не є належним позивачем у цій справі та не має права вимоги відповідної кредитної заборгованості з ОСОБА_1 .

17. Неможливість проведення у цій справі через ненадання позивачем усіх необхідних документів експертиз позбавляє можливості встановлення дійсного розміру заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором.

18. На переконання апеляційного суду йому не надані документи, які б підтверджували реалізацію заставленого автомобіля та погашення за рахунок цього заборгованості за Кредитним договором на конкретно встановлену суму. Позивач надає банківську виписку, яка вказує на одну суму, а ОСОБА_1 стверджує, що сума є більшою. Апеляційний суд дійшов висновку, що не може встановити дійсну ціну реалізованого заставленого автомобіля.

19. Апеляційний суд дійшов висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості за Кредитним договором не є належними та допустимими доказами існування заборгованості в заявленому позивачем до стягнення розмірі, оскільки не відповідають вимогам статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в актуальній редакції далі - Закон про бухгалтерський облік).

20. Отже, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду її в суді апеляційної інстанції, позивач не довів наявність несплаченої заборгованості за Кредитним договором у сумі 253 153,56 грн та, відповідно, наявність підстав для стягнення з ПАТ «Акцент-Банк» як поручителя суми 10 000,00 грн

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

21. Відповідно до кредитного договору від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 186 383,54 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 11 вересня 2012 року.

22. Кредитний договір підписаний від імені Закритого акціонерного комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») за довіреністю керівником відділу взаємодії з кредитними організаціями ОСОБА_2 та його підпис засвідчений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс» (далі - ТОВ «Автокредит плюс»).

23. На підтвердження наявності повноважень ОСОБА_2 підписувати Кредитний договір з ОСОБА_1 . ПАТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію довіреності від 06 липня 2007 року № 7425, якою ЗАТ КБ «ПриватБанк» уповноважило ОСОБА_2 , який обіймав посаду директора ТОВ «Автокредит плюс», підписувати кредитні договори та інші договори, що пов`язані з розміщенням коштів, за якими ЗАТ КБ «ПриватБанк» приймає зобов`язання.

24. Встановлено, що на виконання Кредитного договору ОСОБА_1 сплачував позивачу грошові кошти.

25. У забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором укладений договір поруки між позивачем та ПАТ «Акцент-Банк» від 20 жовтня 2010 року № 167.

26. Відповідно до виписки з розрахунку з 12 вересня 2007 року до 30 грудня 2015 року, наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду апеляційної інстанції, 17 грудня 2007 року була закрита заборгованість за Кредитним договором відповідно до договору відступлення права вимоги позивачем на користь Закритого акціонерного товариства «А-Банк» (далі - ЗАТ «А-Банк») на суму 145 011,73 грн.

27. У матеріалах справи відсутній та судам не наданий зворотній договір уступки права вимоги, яке перейшло за Кредитним договором від ПАТ КБ «ПриватБанк» до ЗАТ «А-Банк».

28. Відповідно до висновку експертного дослідження від 02 вересня 2013 року за № 76/36, який міститься у матеріалах справи та долучений ОСОБА_1 під час звернення із зустрічним позовом до суду, встановити наявну заборгованість по Кредитному договору, з урахуванням часткової сплати останнім коштів у сумі 51 175,27 грн, неможливо у зв`язку із встановленням перекручувань, які пов`язані з відображенням погашення заборгованості по кредитним платежам по строкам, які не відповідають датам наявних квитанцій, та відсутністю документів щодо погашення кредиту за рахунок реалізації заставного автомобіля.

29. Апеляційний суд також встановив, що на неодноразові ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи у цій справі для встановлення дійсного розміру заборгованості за Кредитним договором, від експертів надходили повідомлення про неможливість проведення запитуваної експертизи. Зокрема, на адресу суду першої інстанції повернулося повідомлення про неможливість надання висновку судової економічної експертизи від 12 лютого 2015 року № 16178/14-45 (у зв`язку із ненаданням позивачем запитуваних експертом документів), повідомлення про неможливість надання висновку від 01 жовтня 2015 року № 12274/15-45 (у зв`язку із незадоволенням клопотання судового експерта про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи), лист від 16 березня 2016 року про повернення матеріалів справи № 202/32035/13-ц без виконання (у зв`язку із ненаданням матеріалів, заявлених у клопотанні експерта та не здійсненням оплати вартості робіт по виконанню експертизи).

30. Під час дослідження питання звернення стягнення на предмет застави, а саме автомобіль «Фольксваген-Кадді», який відповідно до акту прийому-передачі від 02 липня 2009 року був переданий ОСОБА_1 для реалізації та погашення суми заборгованості та зарахування коштів після його реалізації в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, судом апеляційної інстанції витребовувалися відповідні документи на підтвердження здійснених операцій. Як встановив апеляційний суд, відповідно до банківської виписки позивача «з 12 вересня 2007 року по 30 квітня 2014 року» вона складає 112 000,00 грн, а відповідно до пояснень відповідача - 113 500,00 грн, про що йому було повідомлено за його твердженням листом від 27 липня 2010 року за № 3287 (який відповідач на вимогу апеляційного суду не надав).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31. У січні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (правонаступник ПАТ КБ «ПриватБанк», далі - АТ КБ «ПриватБанк») у якій, воно, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

32. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2023 року після усунення недоліків касаційної скарги задоволене клопотання про поновлення строку касаційного оскарження - поновлений цей строк, відкрите касаційне провадження у справі.

33. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

34. 08 квітня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

35. З урахуванням змісту касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує зазначені судові рішення на підставі пунктів 1 та 4 (пункт 1 частини третьої статті 411) частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України).

36. АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що судом апеляційної інстанції застосовані норми права без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, щодо того, що саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог та наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач. Також АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що у цій постанові Верховний Суд вкотре зазначив з посиланням на свої постанови від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, що виписка по картковому рахунку є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту - це відповідає статті 9 Закону про бухгалтерський облік. У цьому ж контексті позивач посилається й на постанови Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 355/848/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц.

37. На переконання позивача апеляційний суд не дослідив належним чином надану ним банківську виписку по рахунку, яка стосується заборгованості ОСОБА_1 , яка є належним доказом згідно із зазначеними правовими висновками Верховного Суду того, що станом на 07 серпня 2012 року у ОСОБА_1 була відповідна заборгованість за Кредитним договором у сумі 253 153,56 грн, що є підставою для застосування пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

38. Водночас у касаційній скарзі позивач підтверджує, що відповідно до банківської виписки, наданої ним, станом на 30 грудня 2015 року була закрита заборгованість за Кредитним договором у зв'язку із зазначеним договором відступлення права вимоги на суму 145 011,73 грн, але за цієї випискою та розрахунком позивача є відповідний борг за Кредитним договором, який не покритий цією сумою. При цьому позивач вказує, що цей договір відсутній у матеріалах справи, як і будь-який договір, за яким відбулась зворотна уступка права відповідної вимоги. Резюмуючи ці аспекти справи позивач сам вказує на те, що банк-відповідач частково закрив заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором.

39. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

40. Зокрема, Верховний Суд не приймає до уваги посилання на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс 13, щодо підтвердження укладення Кредитного договору розпискою чи підтвердження отримання кредитних грошових коштів фактом існування письмового кредитного договору, оскільки відповідно до мотивів оскаржуваної постанови апеляційного суду цей суд не ставив під сумнів існування письмового Кредитного договору та факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 на його підставі.

(2) Позиція інших учасників справи

41. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу, яке б відповідало вимогам ЦПК України, не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

42. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

43. Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є пропорційність, уточнена у статті 11 ЦПК України. Це передбачає, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

44. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

45. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

46. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

47. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).

48. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

49. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (згідно із частиною першою статті 110 ЦПК України).

50. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

51. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

52. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

53. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

54. Згідно із частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1).

55. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є розумність.

56. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).

57. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша та третя статті 237 ЦК України).

58. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (частина перша статті 239 ЦК України).

59. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частина третя статті 244 ЦК України).

60. Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

61. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (відповідно до частини першої статті 526 ЦК України).

62. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

63. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша та друга статті 554 ЦК України).

64. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

65. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (згідно із частиною першою статті 627 ЦК України).

66. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

67. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (згідно із частинами першою та другою статті 1050 ЦК України).

68. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (Позика) Глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (відповідно до частин першої-третьої статті 1054 ЦК України)

69. Стаття 9 Закону про бухгалтерський облік врегульовує питання Первинних облікових документів та регістрів бухгалтерського обліку. Зокрема її частина перша передбачає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

70. Оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду стосується лише вимог первинного позову у цій справі, а судове рішення апеляційного суду у частині, яка стосується вимог зустрічного позову, набуло законної сили та не скасовувалось касаційною інстанцією, фактична вимога касаційної скарги у частині скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції може розглядатись виключно щодо частини, яка стосується вимог первинного позову. Тому саме у цих межах Верховний Суд здійснює касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень - в межах вимог первинного позову про стягнення заявлених сум грошових коштів, які випливають із заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором.

71. Верховний Суд звертає увагу на те, що апеляційний суд не вказував у мотивувальній частині свого оскаржуваного судового рішення на те, що відповідачі звільняються від доведення безпідставності вимог позивача та його розрахунків. Разом з тим, у відповідачів має бути об'єктивна можливість цього, зокрема завдяки експертному дослідженню документів позивача, які він має надати для такого дослідження. Якщо ж позивач не надає документів, які мають об'єктивно існувати, можливість надання яких перебуває під контролем позивача, а не відповідача, то позивач не вправі посилатись на те, що відповідачі не спростовують його аргументи належним чином. Тому посилання позивача на те, що апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, щодо того, що саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог та наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач - є безпідставним.

72. Також апеляційний суд не робив висновку про те, що банківські виписки, які надавав судам позивач не є належним доказом як такі. Позивач не звернув увагу на те, що апеляційний суд зазначив, що ці виписки з урахуванням інших доказів у справі та встановлених судами попередніх інстанцій обставин не дають змоги належним чином встановити дійсну суму заборгованості за Кредитним договором ОСОБА_1 . Правові висновки Верховного Суду з цього питання, на які посилається позивач, не означають обов'язок апеляційного суду оцінити відповідний доказ таким чином, який би привів до висновків суду, що влаштовують позивача, вони означають, що цей доказ має досліджуватись як доказ, що апеляційний суд зробив. Необхідно додатково зазначити, що зміст подібних виписок як доказів у судовій справі має додатково доводитись первинними бухгалтерськими документами, на підставі яких вони складені, якщо є об'єктивні підстави для сумнівів у правильності їх змісту як зведених документів або потреба усунення неузгодженостей з іншими доказами у справі (обставинами). Це, зокрема, випливає з правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, на який посилається сам позивач, у якій уточнено, що виписка може бути доказом, але повинна досліджуватись судом у сукупності з іншими доказами.

73. Також Верховний Суд звертає увагу, що посилання позивача відповідно до його формулювання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 355/848/17 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України стосується безпосередньої правової оцінки касаційним судом у конкретній справі відповідно до її конкретних обставин дотримання судами попередніх інстанцій вимог ЦПК України, а не застосування правової норми як такої.

74. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання позивача у касаційній скарзі на відповідні правові висновки Верховного Суду у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є безпідставними, оскільки апеляційний суд переглядав справу з урахуванням цих висновків, що робить також безпідставним посилання на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

75. Верховний Суд виходить з того, що позивач загально вимагає у суді 253 153,56 грн заборгованості за Кредитним договором. Цей факт встановлений судами попередніх інстанцій, підтверджується самим позивачем.

76. Апеляційний суд не пояснив яким чином непідтверджені доказами аргументи ОСОБА_1 щодо більшої суми відшкодування, вирученої з продажу заставленого автомобіля, спростовують факт погашення відповідної заборгованості за Кредитним договором у сумі 112 000,00 грн, який визнає позивач, доводячи його власними доказами - відповідною банківською випискою, не спростовують інші сторони спору.

77. Відповідно до матеріалів справи, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та заяв самого позивача у касаційній скарзі він визнає отримання в погашення боргу за Кредитним договором 112 000,00 грн за рахунок реалізації заставленого автомобіля та 145 011,73 грн на підставі відповідного договору про відступлення права вимоги з банком-відповідачем. Позивач не спростував факт погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором на ці суми. Позивач не може подавати доказ суду та вимагати від нього приймати до уваги ті факти й обставини, які цим доказом можуть підтверджуватись, у частині, яка вигідна позивачу, та не приймати їх до уваги в тій частині, яка позивачу не вигідна, оскільки це протирічить доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

78. Вважати, що договір поруки між позивачем та ПАТ «Акцент-Банк» від 20 жовтня 2010 року № 167 був укладений з іншою юридичною особою (за відсутності конкретно такого аргументу сторін спору), а не з ЗАТ «А-Банк» (скорочена назва «Акцент-Банк» відповідно до матеріалів справи), правонаступником якого відповідно до матеріалів справи є ПАТ «Акцент-Банк» (зокрема, оскільки ПАТ «Акцент-Банк» не спростувало свій статус відповідача у цій справі), було б надмірним судовим формалізмом, попри те, що суди попередніх інстанцій не уточнили належним чином цей аспект у мотивувальних частинах своїх судових рішень.

79. Верховний Суд звертав увагу апеляційного суду, передаючи йому справу на новий розгляд, у своїй постанові від 07 квітня 2021 року на необхідність перевірити обсяг погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором на підставі реалізованого заставленого автомобіля та факт закриття заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором у зв'язку із сплатою зазначених 145 011,73 грн. Як слідує з матеріалів справи, апеляційний суд не отримав додаткових доказів, які б спростували цей факт, що випливає з банківської виписки, наданої самим позивачем у якості доказу, яку при цьому позивач вважає недослідженою апеляційним судом, оскільки це є ключовим аргументом поданої касаційної скарги позивача.

80. З матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи не слідує, що кредитор довів би, що зобов'язання позичальника за Кредитним договором не були погашені у сумі 145 011,73 грн на підставі відповідного договору про відступлення права вимоги з банком-відповідачем у цій справі.

81. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та матеріалів цієї справи не наведені докази того, що банківська виписка позивача щодо заборгованості ОСОБА_1 станом на 2013 рік, яка подавалась суду першої інстанції, та банківська виписка з цього ж питання станом на 2015 рік, яка додатково подавалась до апеляційного суду, містить відмінності або протиріччя щодо зазначених сум сплаченого боргу за Кредитним договором.

82. Зазначене не звільняє суд від вирішення спору по суті, а вимагає від нього оцінки наявних доказів у справі відповідно до вимог ЦПК України, зокрема його статті 89, з урахуванням при цьому загальних засад цивільного законодавства, зокрема такої засади як розумність, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.

83. Верховний Суд звертає увагу на те, що 145 011,73 грн + 112 000,00 грн (сплата сум заборгованості, встановлена судами попередніх інстанцій, яку визнає сам позивач) становить 257 011,73 грн, що більше заявленої у позові загальної суми до стягнення - 253 153,56 грн. Попри те, що апеляційний суд не звернув на це увагу у своїй мотивувальній частині, також враховуючи інші зазначені вище прогалини у мотивації апеляційного суду, його загальний висновок про те, що позивач не довів належним чином факт існування несплаченої заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором в межах заявлених позовних вимог є правильним.

84. Тому з урахуванням частин першої та другої статті 2 ЦПК України, пропорційності як основної засади (принципу) цивільного судочинства, закріпленої у пункті 6 частини третьої цієї статті ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2022 року - без змін, з урахуванням того, щоцією постановою апеляційного суду рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2016 року в частині позовних вимог позивача скасоване з прийняттям апеляційним судом відповідного нового рішення.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

85. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

86. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (згідно із статтею 410 ЦПК України).

87. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити без задоволення касаційну скаргу первинного позивача, а оскаржувані судові рішення - без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

88. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

89. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України)

90. Відповідно до платіжного доручення від 24 серпня 2022 року № PROM4BJAS6 позивач сплатив судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 7 594,00 грн. Позивач не надав Верховному Суду докази на підтвердження інших судових витрат, понесених ним у зв'язку з касаційним переглядом зазначених судових рішень.

91. Враховуючи результати касаційного перегляду цієї справи, сплата судового збору за подання касаційної скарги покладається на позивача.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити без задоволення касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

2. Залишити без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік