Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 369/9787/15-ц

провадження № 61-21883 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційного банку «Український фінансовий світ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Український фінансовий світ»;

відповідач - ОСОБА_3;

представник відповідача - ОСОБА_4;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Український фінансовий світ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Український фінансовий світ» на рішення Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Гуля В. В., Іванової І. В., Касьяненко Л. І., від 16 серпня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційного банку «Український фінансовий світ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Український фінансовий світ» (далі - ПАТ КБ «УФС Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 25 грудня 2013 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого остання отримала у кредит готівкові кошти у розмірі 140 тис. грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 3 % та кінцевим терміном повернення до 24 грудня 2014 року. Цього ж дня на забезпечення виконання вищевказаних кредитних зобов'язань між банком та відповідачкою було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2013 року.

З червня 2014 року відповідачка припинила належним чином виконувати свої зобов'язання за кредитним договором, а після закінчення строку дії договору - 24 грудня 2014 року, кредитні кошти не повернула.

Станом на 01 серпня 2015 року утворилася заборгованість зі сплати кредиту та процентів за кредитним договором у розмірі 76 684 грн 52 коп., яка виникла у зв'язку з простроченням повернення чергової частини кредиту, починаючи з 01 листопада 2014 року по 31 липня 2015 року, з яких: 75 тис. грн - сума поточної заборгованості за кредитом; 1 684 грн 52 коп. - сума заборгованості за нарахованими процентами.

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ «УФС Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «УФС Банк» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, у рахунок погашення зазначеної вище заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2013 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Медвідь Н. О. від 24 грудня 2015 року позов ПАТ КБ «УФС Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «УФС Банк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, на користь ПАТ КБ «УФС Банк» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту від 14 березня 2014 року, яка складає 467 639 грн 98 коп., шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник порушила свої зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту, кредитні кошти не повернула, у зв'язку із чим позивач має право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за визначеною статтею 39 Закону України «Про іпотеку» процедурою продажу. Щодо розміру кредитної заборгованості, то суд погодився з розрахунком, наданим позивачем.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Волчка А. Я. від 06 червня 2016 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «УФС Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «УФС Банк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідачка прострочила виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту, проте не з її вини, оскільки після початку введення процедури ліквідації банку лише 23 грудня 2015 року було повідомлено її про реквізити для погашення кредиту та місця виконання зобов'язання за кредитним договором. При цьому відповідачка 28 грудня 2015 року у повному обсязі виконала свої зобов'язання за кредитним договором, сплативши суму заборгованості. Таким чином, вина відповідачки у порушенні кредитних зобов'язань відсутня, як і відсутня заборгованість за кредитним договором, а, отже, відсутня її відповідальність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «УФС Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «УФС Банк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року справу за позовом ПАТ КБ «УФС Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «УФС Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПАТ КБ «УФС Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «УФС Банк» мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки не дослідив усіх обставин справи. Всі оголошення про зміну місцезнаходження банку публікувалися на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому ця інформація є публічною та доказуванню не підлягає (стаття 61 ЦПК України 2004 року). Доказів, які б свідчили, що відповідачка зверталася за місцезнаходженням банку, або безпосередньо до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у матеріалах справи відсутні. На підтвердження доводів відповідачки щодо зупинення банком прийому платежів доказів не надано. При цьому навіть у разі наявності такої обставини обов'язок позичальника щодо сплати заборгованості не зникає. Законом передбачені механізми для добросовісного виконання боржником своїх зобов'язань, зокрема, шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, що передбачено положеннями статті 537 ЦК України. Таким чином, апеляційний суд не врахував, що обставини справи не підтверджують відсутність вини відповідачки, оскільки позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними, проте він не здійснив для цього жодних дій, у тому числі, передбачених законом. Крім того, зобов'язання мають виконуватися належним чином, а правовими наслідками порушення грошового зобов'язання є обов'язок сплатити не тільки суму боргу, а й неустойку (статті 546, 549 ЦК України).

У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги безпідставними. Банк не здійснив дій, передбачених законодавством та умовами договору, щодо внесення змін до кредитного договору, а також повідомлення нових реквізитів позичальнику для зарахування коштів та місця виконання зобов'язання.

Фактичні обставини справи

25 грудня 2013 року між ПАТ КБ «УФС Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого остання отримала у кредит готівкові кошти у розмірі 140 тис. грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 3 % та кінцевим терміном повернення до 24 грудня 2014 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання вищевказаних кредитних зобов'язань між банком та відповідачкою було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2013 року.

З червня 2014 року відповідачка припинила належним чином виконувати свої зобов'язання за кредитним договором, а після закінчення строку дії договору - 24 грудня 2014 року, кредитні кошти не повернула.

За розрахунком позивача станом на 01 серпня 2015 року ОСОБА_3 має заборгованість зі сплати кредиту та процентів за кредитним договором у розмірі 76 684 грн 52 коп., яка виникла у зв'язку з простроченням повернення чергової частини кредиту, починаючи з 01 листопада 2014 року по 31 липня 2015 року, з яких: 75 тис. грн - сума поточної заборгованості за кредитом; 1 684 грн 52 коп. - сума заборгованості за нарахованими процентами.

14 серпня 2014 року постановою правління Національного банку України № 491 ПАТ КБ «УФС Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про введення у банку тимчасової адміністрації з 15 серпня 2014 року по 15 листопада 2014 року.

Постановою Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року № 717 відкликано банківську ліцензію ПАТ КБ «УФС Банк» та розпочато процедуру його ліквідації.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ КБ «УФС Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «УФС Банк» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 530, 610 ЦК України, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 ЦК України).

Посилання апеляційного суду на неможливість виконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором у зв'язку зі зміною банківських реквізитів безпідставні, оскільки у разі відсутності кредитора у місці виконання зобов'язання або ухилення ним від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з його боку боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори (пункти 1, 2 частини першої статті 537 ЦК України).

У порушення вимог статей 212-214, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд на вказані вимоги закону та фактичні обставини справи уваги не звернув, не врахував, що неповідомлення боржника про нові реквізити банківської установи не звільняє його від виконання обов'язку з погашення кредитної заборгованості.

Оскільки у відповідачки не було перешкод для належного виконання умов кредитного договору, то висновки апеляційного суду про прострочення кредитора є передчасним.

Крім того, зобов'язання мають виконуватися належним чином, а правовими наслідками порушення грошового зобов'язання є обов'язок сплатити не тільки суму боргу, а й інші суми, передбачені умовами договору та нормами ЦК України.

На час ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову банку, апеляційний суд не врахував та не перевірив, чи наявна у відповідачки заборгованість по сплаті пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи, апеляційному суду слід звернути увагу на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, провадження № 14-10цс18.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Український фінансовий світ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Український фінансовий світ» задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк