Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.03.2018 року у справі №2-4461/2010

Постанова

Іменем України

10 січня 2020 року

м. Київ

справа № 2-4461/2010

провадження № 61-12769св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «СВМП «Путна»,

представник позивача - Шайко Сергій Валерійович,

відповідачі: ОСОБА_1 , комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна»,

особа, яка подала апеляційну скаргу,- Київська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СВМП «Путна» на постанову Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого

2018 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Головачова Я. В.,

Вербової І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «СВМП «Путна» (далі - ТОВ «СВМП «Путна») звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 , комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - КП «КМБТІ») про визнання права власності та зобов`язання зареєструвати право власності на об`єкти нерухомості.

Позовна заява мотивована тим, що 30 січня 2010 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір будівельного підряду, за умовами якого останній зобов`язався за кошти товариства у строк до 30 червня 2010 року виконати ремонтно-будівельні роботи та часткову реконструкцію нежитлової будівлі літ. «А» загальною площею 400 кв. м, що знаходиться по

АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення - магазину загальною площею 174 кв. м по АДРЕСА_2 . Кінцевим строком розрахунку за виконані роботи було визначено 30 серпня 2011 року. Згідно пункту 1.9 вказаного договору власником об`єкту до його здачі визначено ОСОБА_1

30 червня 2010 року сторони підписали акт про часткове виконання будівельних робіт. Проте, листом від 10 липня 2010 року ОСОБА_2 повідомив товариство про те, що розрахунок з ним повинен бути здійснений

до 30 червня 2010 року та у зв`язку з порушенням умов вказаного договору у нього виникло право власності на спірні нежитлові приміщення.

Посилаючись на зазначені обставини, ТОВ «СВМП «Путна» просило суд визнати за ним право власності, як на окремі об`єкти нерухомого майна, на нежитлові приміщення по

АДРЕСА_3 та зобов`язати КП «КМБТІ» здійснити державну реєстрацію права власності за товариством на зазначене майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2010 року позовні вимоги ТОВ «СВМП «Путна» задоволено частково. Визнано право власності за ТОВ «СВМП «Путна» на нерухоме майно: нежитлову будівлю магазину загальною площею 174 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , як на окремий об`єкт нерухомого майна. Зобов`язано

КП «КМБТІ» зареєструвати за ТОВ «СВМП «Путна» право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю магазину загальною площею 174 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у судовому засідання не знайшов підтвердження той факт, що на підставі договору будівельного підряду № 5 від 30 січня 2010 року позивач набув право власності на нежитлову будівлю літ. «А» загальною площею 400 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки вказаний договір у цій частині не був виконаний.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «СВМП «Путна» в частині визнання права власності на нежитлові приміщення, розташовані по

АДРЕСА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті

876 ЦК власником об`єкта будівництва є замовник і право власності на зазначений об`єкт нерухомості виникло у товариства на підставі акта приймання-передачі від 30 червня 2010 року, а тому суд вважав, відповідно до статті 331 ЦК України, нежитлове приміщення є новоствореним об`єктом і особа, яка її виготовила (створила) зі своїх матеріалів та на підставі договору, є власником цієї речі з моменту завершення будівництва (створення майна).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу Київської міської ради задоволено.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2010 року в частині задоволення позову ТОВ «СВМП «Путна» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ТОВ «СВМП «Путна» у задоволені позову. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «СВМП «Путна» про визнання права власності на нежитлове приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_1 залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності у м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради. Як встановлено, Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності м. Києва

будь-яких рішень щодо передачі вищезазначеної земельної ділянки у власність чи у користування фізичним та юридичним особам не приймала.

На порушення норм процесуального права судом першої інстанції не було з`ясовано обставини щодо набуття права власності чи права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , на якій відповідно до договору будівельного підряду № 5 від 30 січня 2010 року здійснювалось будівництво нерухомого майна та правомірності проведення будівельних робіт на земельній ділянці та не залучено до участі в справі Київську міську раду як єдиного розпорядника земель комунальної власності у місті Києві.

Крім того, судом першої інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 27 травня 2015 року у справі

№ 6-159цс15,відповідно до якої визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. На вимогу закону позивачем не надано, а судом першої інстанції не добуто доказів введення об`єктів нерухомого майна - нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 у встановленому порядку в експлуатацію і набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна як об`єкта цивільного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду,

ТОВ «СВМП «Путна»,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що застосування судом першої інстанції статті 376 ЦК України до спірних правовідносин є невірним, оскільки право власності було визнано не за новоствореним об`єктом нерухомого майна, а за реконструйованим. Цьому рішенню передувало рішення Київської міської ради від 12 квітня 1990 року № 357 та розпорядження представника президента Харківської районної адміністрації м. Києва про введення в експлуатацію об`єктів житлового, цивільного та комунального призначення від 30 вересня 1992 року № 359 з додатком. Тобто вказані будівлі були введені в експлуатацію та передано на баланс товариства органами місцевого самоврядування ще задовго до прийняття рішення судом першої інстанції у цій справі. Суд лише підтвердив право власності на цей же об`єкт, який перебував у процесі реконструкції. Такий спосіб захисту було обрано тому, що підрядник не визнавав та оспорював право власності на вказаний об`єкт.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 січня 2010 року між ТОВ «СВМП «Путна» як замовником та

ОСОБА_1 як підрядником було укладено договір будівельного підряду № 5.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.4. договору будівельного підряду № 5 від 30 січня 2010 року у порядку та на умовах, визначених цим договором, підрядник зобов`язався виконати ремонтно-будівельні роботи та часткову реконструкцію нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 400 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та нерухомого майна: нежитлова будівля магазину, загальною площею 174 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язався передати підрядникові затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти об`єкти та оплатити роботи.

Згідно із пунктом 1.9. вказаного договору від 30 січня 2010 року власником об`єктів до його здачі замовнику є підрядник. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об`єктів до його прийняття замовником несе підрядник.

За змістом пункту 2.3. вказаного договору визначено кінцевий строк оплати замовником підряднику виконаних робіт не пізніше 30 серпня 2011 року.

Відповідно до додатку № 1 від 30 січня 2010 року до договору будівельного підряду № 5 від 30 січня 2010 року сторони дійшли згоди затвердити склад та зміст проектно-кошторисної документації ремонтно-будівельних робіт та часткової реконструкції нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею

400 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та нерухомого майна: нежитлова будівля магазину, загальною площею

174 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у наступному вигляді: нежитлова будівля літ. «А», загальною площею 400 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 1 шт., вартість

50 000 грн.; нерухоме майно: торгівельний комплекс зі стоянкою для автомобілів, загальною площею 174 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_4 шт . , вартість 150 000 грн.

Згідно із актом виконаних робіт від 30 червня 2010 року, складеним між

ТОВ «СВМП «Путна» та ОСОБА_1 сторони дійшли згоди, що хоча підрядник і не в повному обсязі виконав умови договору будівельного підряду № 5 від 30 січня 2010 року, оскільки вартість будівельних матеріалів непомірно зросла і подальше проведення ремонтно-будівельних робіт та часткової реконструкції нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 400 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є економічно недоцільним, то сторони не вважають себе більше зв`язаними умовами відповідного договору і вважається, що підрядник належним чином виконав ремонтно-будівельні роботи та часткову реконструкцію нерухомого майна: нежитлова будівля магазину, загальною площею 174 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Замовник цим стверджує, що прийняв виконані роботи і претензій щодо кількості та якості робіт не має.

Відповідно до листа ОСОБА_1 від 10 липня 2010 року на адресу

ТОВ «СВМП «Путна» він повідомив, що оскільки товариство не здійснило оплату його робіт, чим порушило чинне законодавств та умови договору будівельного підряду № 5 від 30 січня 2010 року, тому відповідно до пункту 2.4. вказаного договору будівельного підряду у разі неоплати роботи підрядника у встановлений договором строк, власність на об`єкти по

АДРЕСА_3 переходить до нього, як підрядника.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ «СВМП «Путна» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 375 ЦК України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а відповідно до пункту 2

статті 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» Київська міська рада має право визначати особливості землекористування в м. Києві.

Згідно правових висновків, висловлених Верховним Судом України у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України

від 01 липня 2004 року № 1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності м. Києва

будь-яких рішень щодо передачі вищезазначеної земельної ділянки у власність чи у користування фізичним та юридичним особам не приймала.

На порушення норм процесуального права судом першої інстанції не було з`ясовано обставини щодо набуття права власності чи права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 на якій, відповідно до договору будівельного підряду № 5 від 30 січня 2010 року здійснювалось будівництво нерухомого майна та правомірності проведення будівельних робіт на земельній ділянці та не залучено до участі в справі Київську міську раду, як єдиного розпорядника земель комунальної власності у м. Києві.

Крім того, судом першої інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 27 травня 2015 року у справі

№ 6-159цс15, відповідно до якої визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. На вимогу закону позивачем не надано, а судом першої інстанції не здобуто доказів введення об`єктів нерухомого майна - нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 в експлуатацію у встановленому порядку і набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна як об`єкта цивільного права.

Посилання касаційної скарги на обставини, які встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2018 року у справі № 910/7798/17, є необґрунтованими, оскільки вказане судове рішення скасоване постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 20 червня 2018 року.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СВМП «Путна» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович