Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2019 року у справі №463/1724/17

Постанова

Іменем України

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 463/1724/17

провадження № 61-5914св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачі: перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова, відповідач - ОСОБА_1,третя особа - ОСОБА_2,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гандзюлевич Ярослав Анатолійович, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року у складі судді Бойко С.

М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова (далі - КЕВ міста Львова) звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про зобов'язання звільнити житлове приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що 25 липня 2012 року Західним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України передано КЕВ міста Львова 52 квартири на АДРЕСА_1, про що складено акт-передачі квартир під заселення № 12-3ах/11.

Відповідно до пункту 1.64 рішення КЕВ міста Львова про розподіл жилих приміщень у будинках на АДРЕСА_2 в від 06 червня 2011 року запропоновано виділити житловій комісії Львівського обласного військового комісаріату двокімнатну квартиру АДРЕСА_4) на 1 поверсі житловою площею 38,17 кв. м старшому прапорщику запасу ОСОБА_1 відповідно до списку осіб, які перебувають у загальній черзі на одержання жилих приміщень на складі сім'ї з двох осіб (він, мати), зі зняттям з квартирного обліку.

У подальшому, у зв'язку із смертю матері ОСОБА_1 (до видачі ордеру на вказану квартиру), рішенням КЕВ міста Львова від 11 липня 2012 року пункт 1.64 рішення КЕВ міста Львова від 06 червня 2011 року про виділення житловій комісії Львівського обласного військового комісаріату двокімнатної квартири АДРЕСА_4)

на 1 поверсі житловою площею 38,17 кв. м, для забезпечення старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 відповідно до списку осіб, які перебувають у загальній черзі на одержання жилих приміщень на складі сім'ї з двох осіб (він, мати), відмінено.

Оскільки рішення про розподіл житлового приміщення ОСОБА_1 скасовано, ордер на квартиру АДРЕСА_6 останньому не видавався.

Посилаючись на те, що у порушення вимог статті 58 ЖК Української РСР при відсутності постійного ордера, як підстави для вселення у житлове приміщення, ОСОБА_1 вселився у вказане житло самовільно, перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України, КЕВ міста Львова просили суд виселити ОСОБА_1 у примусовому порядку із самовільно зайнятого житлового приміщення - квартири АДРЕСА_6, без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 13 червня

2017 року (у складі судді Лакомської Ж. І.) відкрито провадження у вказаній справі, справу призначено до судового розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовна заява оформлена відповідно до вимог статей 119, 120 ЦПК України, а тому є підстави для відкриття провадження у справі та призначення судового засідання.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 13 червня 2017 року відмовлено на підставі пункту 3 частини 1 статті 358 ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 вже подавав апеляційні скарги на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова

від 13 червня 2017 року, у відкритті апеляційного провадження за якими ухвалами Апеляційного суду Львівської області від 13 березня та 24 жовтня 2018 року йому було відмовлено, а тому у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на цю ж ухвалу суду слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат

Гандзюлевич Я. А., просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем у даній справі, який діє в інтересах держави, є перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону, отже, діє як суб'єкт владних повноважень, тому дана справа має розглядатись за правилами КАС України і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2017 року перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України, КЕВ міста Львова звернулися до суду з позовом

до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про зобов'язання звільнити житлове приміщення.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 13 червня

2017 року відкрито провадження у вказаній справі, справу призначено до судового розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою Личаківського районного суду міста Львова

від 13 червня 2017 року, 25 вересня 2017 року ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків, зокрема, запропоновано скаржнику надати документ про сплату судового збору, а також належно оформлену апеляційну скаргу.

Копію ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_1 отримав 13 жовтня 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак у призначений судом строк вимоги ухвали не виконано, недоліки апеляційної скарги не усунуто.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 13 червня 2017 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала, на підставі статті 121, 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з першою апеляційною скаргою).

Не погоджуючись з ухвалою Личаківського районного суду міста Львова

від 13 червня 2017 року, 07 лютого 2018 року ОСОБА_1 повторно оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 лютого 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків, зокрема, запропоновано скаржнику надати документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, та мотивовану заяву про поновлення строку.

Копію ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_1 отримав 24 лютого 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак у призначений судом строк вимоги ухвали не виконано, недоліки апеляційної скарги не усунуто.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 13 червня 2017 року відмовлено на підставі пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України

(у редакції, чинній на момент звернення з другою апеляційною скаргою).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 13 червня 2017 року, 20 вересня 2018 року ОСОБА_1 втретє оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2018 року

у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 13 червня

2017 року відмовлено на підставі пункту 3 статті 1 статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з третьою апеляційною скаргою).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 13 червня 2017 року, 29 січня 2019 року ОСОБА_1 вчетверте оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 лютого 2019 року

у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 13 червня

2017 року відмовлено на підставі пункту 3 статті 1 статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з четвертою апеляційною скаргою).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 295 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з першою апеляційною скаргою) визначено форму та зміст апеляційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з першою апеляційною скаргою) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених частиною 2 статті 297 ЦПК України, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення частиною 2 статті 297 ЦПК України.

Частиною 1 , 2 статті 121 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з першою апеляційною скаргою) передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у Частиною 1 , 2 статті 121 ЦПК України, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені Частиною 1 , 2 статті 121 ЦПК України, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до частини 1 статті 354 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з другою апеляційною скаргою) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Згідно з частиною 3 статті 357 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з другою апеляційною скаргою) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частиною 3 статті 357 ЦПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Пунктом 4 частини 1 статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з третьої апеляційною скаргою) суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 3 статті 1 статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з четвертою апеляційною скаргою) суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з четвертою апеляційною скаргою) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 11 частини 3 статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з четвертою апеляційною скаргою) основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з четвертою апеляційною скаргою) передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Встановивши, що ухвалами Апеляційного суду Львівської області

від 13 березня та 24 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 13 червня 2017 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі.

Посилання в касаційній скарзі на те, що дана справа має розглядатись за правилами КАС України і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених частини 2 статті 352 ЦПК України.

Перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, наведений у частині 1 статті 353 ЦПК України.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

Отже, ухвала про відкриття провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку виключно у разі її постановлення з порушенням правил підсудності.

В апеляційному порядку з підстав порушення правил предметної юрисдикції (необхідності розгляду спору за правилами іншого судочинства) ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі окремо від рішення щодо суті спору не може бути оскаржена. Тобто, оскарження такої ухвали з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції в апеляційному порядку можливе лише разом з рішенням суду, ухваленим по суті спору.

Аналогічний висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 766/12353/18 (провадження № 14-521цс19).

Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Враховуючи, що ані Міністерством оборони України, ані КЕВ міста Львова не здійснюється захист інтересів держави щодо використання державного майна, перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону, діючи на підставі пункту 2 статті 121 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, від 18 липня 2006 року).

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гандзюлевич Ярослав Анатолійович, залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк