Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.11.2023 року у справі №755/13070/20
Постанова КЦС ВП від 09.11.2023 року у справі №755/13070/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 755/13070/20

провадження № 61-8048св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-банк» (назва змінена на Акціонерне товариство «Сенс Банк») на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у складі судді Кирильчук І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у складі колегії суддів Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис про звернення стягнення на належну їй квартиру АДРЕСА_1 , вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. 31 серпня 2018 року, зареєстрований в реєстрі за № 13371.

Вимоги обґрунтувала тим, що 11 жовтня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»; далі - АТ «Укрсоцбанк»)та нею укладено договір кредиту № 10-29/2534, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 30 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом 13,00 % річних.

Відповідно до пункту 1.1.1 договору сторони погодили умови погашення кредиту та відсотків за його користування шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі 250,00 дол. США (ануїтетними платежами) до 25 числа кожного місяця згідно з графіком з кінцевим терміном погашення заборгованості до 10 жовтня 2016 року.

11 жовтня 2006 року на забезпечення виконання умов кредитного договору від 11 жовтня 2006ґроку № 10-29/2534 між його сторонами укладено іпотечний договір № 02-10/2829, посвідчений в нотаріальному порядку. Відповідно до умов іпотечного договору вона передала в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

31 серпня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис № 13371 про звернення стягнення на квартиру. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, нотаріус пропонує задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов кредитного договору за період з 01 жовтня 2015 року до 24 липня 2018 року, а саме: прострочена заборгованість - 22 732,28 дол. США; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 31 939,46 дол. США. Загальна сума заборгованості становить 54 671,74 дол. США та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису. У виконавчому написі зазначено, що строк платежу за кредитним договором настав.

Не погоджуючись із цим виконавчим написом, ОСОБА_1 вказує, що на час вчинення виконавчого напису в Дніпровському районному суді міста Києва розглядалась справа № 755/17084/17 за позовом банку про стягнення заборгованості (провадження у справі відкрито 24 листопада 2017 року), і 10 грудня 2018 року у цій справі ухвалено рішення про стягнення 50 778,33 дол. США. Отже, на момент вчинення виконавчого напису існував спір щодо стягнення заборгованості, тому сума не була безспірною. При цьому фактично відбулось подвійне стягнення - на підставі виконавчого напису та рішення суду.

Приватному нотаріусу банк подав довідку-розрахунок заборгованості, у якій зазначено, що процентна ставка становить 15 %, тоді як умовами договору передбачено 13 %, і рішенням суду заборгованість стягнена з урахуванням цієї процентної ставки. Окрім того, така довідка-розрахунок не може підтверджувати безспірність заборгованості, оскільки не є випискою з рахунка, а такої банк нотаріусу не подавав.

Вказує також, що не отримувала від банку письмової вимоги про усунення порушень, а банк не надав нотаріусу довідки про відсутність платежу. Зазначає про припинення права банку на нарахування процентів після визначеного строку кредитування.

В частині строків видачі виконавчого напису посилається на те, що кредитний договір укладено 11 жовтня 2006 року, строк кредитування - до жовтня 2016 року, період платежу, за який здійснюється стягнення на підставі виконавчого напису, становить з 01 жовтня 2015 року до 24 липня 2018 року. Ураховуючи, що з 25 квітня 2009 року зобов`язання за кредитом вона не виконує, строк платежу за кредитом настав з 25 травня 2009 року, тому з дня виникнення вимоги минуло більше трьох років. Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») є правонаступником АТ «Укрсоцбанк».

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, позовні вимоги задоволено, визнано виконавчий напис, вчинений 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований в реєстрі за № 13371, таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про судові витрати.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не отримувала письмової вимоги про усунення порушень та добровільне виселення від 30 липня 2018 року № 795-06. На спростування зазначеного представником відповідача надано до суду копію списку № 1724 згрупованих поштових відправлень з розрахунковим документом про сплату послуг поштового зв`язку. Разом із тим, з наданого списку можна встановити лише те, що на ім`я ОСОБА_1 надсилалась якась кореспонденція, однак неможливо встановити, за якою адресою, яке саме вкладення, а за номером відправлення станом на день винесення рішення відомостей в системі сервісу «Укрпошта» немає, як наслідок неможливо встановити, з якою причини поштове відправлення не було вручено або навпаки вручено. За таких обставин підстав стверджувати про факт отримання позивачем вимоги про усунення порушень договору у суду немає, однак імовірно, що за наявності таких відомостей у позивача існувала би практична можливість подати нотаріусу заперечення щодо вчинення спірного виконавчого напису чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно надало б можливість вчинення виконавчого напису, що є в інтересах позивача.

Крім того, до заяви про вчинення виконавчого напису представник відповідача на підтвердження наявної заборгованості ОСОБА_1 перед банком надав копію документа, що підтверджує безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, з якої видно, що банк провів розрахунок за ставкою 15 %, що суперечить умовам кредитного договору № 10-29/2534, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 11 жовтня 2006 року, де встановлена ставка за користування кредитом у розмірі 13 %. Будь-яких доказів того, що сторони узгодили процентну ставку у розмірі 15 % річних у порядку, передбаченому пунктом 2.6.2. кредитного договору, суду не надано.

Звертаючи стягнення на іпотечну квартиру для задоволення вимог стягувача за період з період з 01 жовтня 2015 року до 24 липня 2018 року, заборгованість за яким включає і прострочену заборгованість за нарахованими відсотками, приватний нотаріус не врахував висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Установлено, що строк кредитування за договором № 10-29/2534 від 11 жовтня 2006 року закінчився 10 жовтня 2016 року. Тобто, після цієї дати банк не вправі був нараховувати відсотки за користування кредитом. Однак, приватний нотаріус у розмір заборгованості, на погашення якої звернув стягнення на іпотечну квартиру, включив і проценти за період, який виходить за межі строку кредитування, що суперечить вимогам закону.

За вставлених обставин наданий нотаріусу розрахунок заборгованості не відповідає умовам кредитного договору, що свідчить про наявний спір щодо розміру заборгованості, визначеного в оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса від 31 серпня 2018 року № 13371.

З урахуванням наведеного є підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису нотірасуа таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року АТ «Альфа-Банк» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, просить їх скасувати, ухвалити нове про відмову в позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, провадження

№ 14-557цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження № 14-84цс19, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження

№ 14-278гс18, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, провадження № 14-711цс19, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження

№ 12-84гс20, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, провадження

№ 12-157гс19, постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 761/45042/16-ц, провадження № 61-24579св18, постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140цс14.

Факт звернення кредитора до суду не є підставою визнання заборгованості спірною. На позивача покладається обов`язок довести, що заборгованість є іншою, ніж та, що вказана в розрахунку банку. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, а саме наданими стягувачем документами, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. На час вчинення виконавчого напису заборгованість була безспірною. Нотаріус не вирішує спір про право, який існує між сторонами, а лише перевіряє безспірність заборгованості на підставі належних та допустимих доказів. Позивач не спростував розрахунок заборгованості за виконавчим написом.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також необхідно вважати таке повідомлення, що надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Закон не передбачає надання нотаріусу доказів отримання боржником письмової вимоги стягувача про усунення порушення виконання зобов`язання. Єдиною причиною неотримання позивачем повідомлення є свідома відмова від отримання кореспонденції.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Позивач обрав неефективний спосіб захисту порушених прав. На момент пред`явлення позову виконавчий напис уже був виконаний, на його виконання реалізовано квартиру боржника на прилюдних торгах. Визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не призведе до відновлення порушеного права, адже позивач не зможе повернути майно. Неможливо визнати таким, що не підлягає виконанню, документ, який вже створив юридичні наслідки та вичерпав дію фактичним виконанням. Власником спірного майна є третя особа. Позивач має захищати свої права шляхом пред`явлення віндикаційного позову. Позови про витребування майна не потребують визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном. Законодавство не передбачає можливості застосування повороту виконання виконавчих написів.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що у виконавчому написі нотаріуса розрахунок процентів за кредитом проведений за ставкою 15 %, а за кредитним договором розмір цієї ставки становить 13 %. Нотаріус не перевірив безспірності суми та документи, на підставі яких така сума вказана. Подання стягувачем документів на підтвердження безспірності заборгованості не свідчить про відсутність спору стосовно боргу. Із довідки-розрахунку заборгованості нотаріус не міг встановити, чи дійсно боржник допустив прострочення платежів та чи дотримав кредитор строки звернення за вчиненням виконавчого напису. Вона не отримувала від банку письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання. Нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Із 25 квітня 2009 року вона вже не сплачувала щомісячні платежі, із цієї дати почався відлік позовної давності, строк якої сплив на дату вчинення виконавчого напису. Крім того, із дня настання строку платежу за кредитом припинилось право банку нараховувати проценти. Строк кредитування закінчився 10 жовтня 2016 року, однак приватний нотаріус видав виконавчий напис, у тому числі на суму процентів, нараховану за період після 10 жовтня 2016 року.

Згідно з пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.7, 3.3.8 договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Останній платіж за кредитним договором вона здійснила 15 червня 2009 року, тому з урахуванням пункту 4.5 кредитного договору, строк кредитування закінчився 13 вересня 2009 року, і з цієї дати банк втратив право нараховувати відсотки та пеню, а вона зобов`язана була достроково повернути всю суму заборгованості за кредитним договором. У справі № 755/17084/17 про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 4.5 кредитного договору) і банк мав право з 13 вересня 2009 року (15 червня 2009 року + 90 календарних днів) й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права. Тобто строк позовної давності за вимогами до неї закінчився 13 вересня 2012 року, а тому виконавчий напис нотаріуса 31 серпня 2018 року вчинено поза межами строку позовної давності.

Предметом спору у справі є не майно, а визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Вона обрала належний спосіб захисту. Боржник може реалізувати своє право на звернення до суду з позовною заявою про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, і це право не може обмежуватись з тих підстав, що відбулось виконання за оспорюваним правочином.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року поновлено АТ «Альфа-Банк» строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу. Зупинено дію рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У жовтні 2022року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 жовтня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (назву якого змінено на АТ «Укрсоцбанк»)та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/2534, відповідно до умов якого позичальниця отримала кредит у розмірі 30 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом 13,00 % річних.

Відповідно до пункту 1.1.1 договору сторони погодили умови погашення кредиту та відсотків за його користування шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі 250,00 доларів США (ануїтетними платежами) до 25 числа кожного місяця згідно з графіком з кінцевим терміном погашення заборгованості до 10 жовтня 2016 року.

Також 11 жовтня 2006 року на забезпечення виконання умов кредитного договору від 11 жовтня 2006 року № 10-29/2534 між його сторонами укладено іпотечний договір № 02-10/2829, посвідчений в нотаріальному порядку. Відповідно до умов іпотечного договору ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

31 серпня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис № 13371 про звернення стягнення на квартиру. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, нотаріус пропонує задовольнити вимоги стягувача в розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов кредитного договору за період з 01 жовтня 2015 року до 24 липня 2018 року, а саме: прострочена заборгованість - 22 732,28 дол. США; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками - 31 939,46 дол. США. Загальна сума заборгованості становить 54 671,74 дол. США та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису. У виконавчому написі зазначено, що строк платежу за кредитним договором настав.

Виконавчий напис пред`явлений до виконання (виконавче провадження № НОМЕР_1), і згідно з постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина А. М. від 21 лютого 2019 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичною реалізацією квартири.

У листопаді 2017 року АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 50 778,33 дол. США. Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 рокуу справі № 755/17084/17,провадження № 61-562св22, постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року про відмову у позові змінено з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Верховний Суд виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 4.5 кредитного договору), і банк мав право з 13 вересня 2009 року (15 червня 2009 року + 90 календарних днів) й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду лише 09 листопада 2017 року, тобто поза межами позовної давності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30 листопада 2022 року після подання касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк».

Щодо підстав визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Відповідно до статей 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, провадження № 14-557цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження № 14-84цс19, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 14-278гс18, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, провадження № 14-711цс19, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, провадження № 12-157гс19, постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 761/45042/16-ц, провадження № 61-24579св18, постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140цс14.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Зі змісту укладеного між сторонами договору іпотеки відомо, що іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса.

З метою реалізацію зазначеного права АТ «Альфа-Банк» звернулося до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, надавши йому відповідний перелік документів.

Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування визначено Законом України «Про нотаріат» (тут і далі - Закон в редакції на час вчинення нотаріальної дії) та іншими актами законодавства України. Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 частини першої статті 34 Закону).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження № 14-84цс19, який застосовний до вирішення спору у справі.

Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів здійснюється згідно з главою 14 Закону та главою 16 розділу ІІ Порядку.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Водночас нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Згідно зі статтею 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Відповідно до підпункту 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем (підпункт 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання (пункт 1 Переліку).

Для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу (пункт 1-1 Переліку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

З урахуванням підстав позову суди виходили з того, що, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування статей 87, 88 Закону у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження № 14-84цс19, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 14-278гс18, який по суті враховали суди, вирішуючи цю справу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, провадження № 14-557цс19, викладено висновок, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія. Водночас нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком.

Суди, задовольнивши позов, виходили з того, що, вчинивши виконавчий напис, нотаріус не перевірив безспірності заборгованості.

Суди встановили, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 30 000,00 дол. США на умовах сплати за користування кредитом 13,00 % річних.

До заяви про вчинення виконавчого напису на підтвердження наявної заборгованості банк надав розрахунок, у якому розрахував відсотки за ставкою 15 %.

На час вчинення виконавчого напису у суді розглядалась справа № 755/17084/17 за позовом банку про стягнення заборгованості за позивачки за договором кредиту № 10-29/2534 (провадження у справі відкрито 24 листопада 2017 року).

У справі № 755/17084/17 суди, з урахуванням постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у цій справи, відмовивши у позові з мотивів пропуску позовної давності, встановили, що розмір заборгованості, визначений банком, є меншим за 54 671,74 дол. США, крім того, не повинен включати проценти, нараховані після настання строку виконання основного зобов`язання.

З огляду на вказане на момент вчинення виконавчого напису існував спір щодо стягнення заборгованості, тому сума стягнення не була безспірною.

Задовольнивши позов, суди також виходили з того, що банк не надав належних доказів про направлення позивачці вимоги про усунення порушення зобов`язання.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині направлення вимоги про усунення порушення, банк надав копію списку № 1724 згрупованих поштових відправлень із розрахунковим документом про сплату послуг поштового зв`язку. Такий доказ суди відхилили, оскільки з нього не можливо установити адреси відправлення та його змісту.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також необхідно вважати таке повідомлення, що надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання; закон не передбачає надання нотаріусу доказів отримання боржником письмової вимоги стягувача про усунення порушення виконання зобов`язання; єдиною причиною неотримання повідомлення позивачем є свідома відмова від отримання кореспонденції.

У цій частині доводів заявник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, провадження № 14-711цс19, у якій зазначено, що в разі дотримання іпотекодержателем частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.

Предметом позову у вказаній справі є визнання договорів недійсними та витребування майна, що вказує на відмінність правовідносин порівняно зі справою, яка переглядається.

У цій частині доводи касаційної скарги безпідставні.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 761/45042/16-ц, провадження № 61-24579св18, на яку посилається заявник, зазначено, що, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не вирішує спір про право, який існує між сторонами, а лише перевіряє безспірність заборгованості на підставі належних і допустимих доказів.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, адже відповідно статей 87, 88 Закону нотаріуси вчиняють виконавчі написи, перевіряючи безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Отже, нотаріуси при здійсненні наданих їм повноважень наділені певними обов`язками, а не вчиняють виконавчі написи без з`ясування обставин, яких вимагає від них Закон та Порядок.

У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, провадження

№ 14-557цс19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним зазначенням такого виду заборгованості у Переліку.

Оскільки у справі № 755/17084/17 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором встановлено, що заборгованість позивачки є меншою, ніж зазначена банком для вчинення виконавчого напису нотаріуса, тому висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд також зауважує, що обрахунок судами кінцевого строку кредитування без урахування його зміни у зв`язку з неналежним виконанням умов договору не впливає на обґрунтованість висновку судів про те, що виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню.

З огляду на вказане суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбулося з порушенням статей 87, 88 Закону, що є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно способу захисту порушеного права

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20, вказано, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, провадження

№ 12-157гс19, на яку посилається заявник, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що власник з дотриманням норм статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Подібні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140цс14, на яку також посилається заявник у касаційній скарзі.

Заявник зазначає, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушених прав. На момент пред`явлення позову виконавчий напис уже був виконаний, на його виконання реалізовано квартиру боржника на прилюдних торгах; визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не призведе до відновлення порушеного права, адже позивач не зможе повернути майно; неможливо визнати таким, що не підлягає виконанню, документ, який вже створив юридичні наслідки та вичерпав дію фактичним виконанням; власником спірного майна є третя особа; позивач має захищати свої права шляхом пред`явлення індикаційного позову; позови про витребування майна не потребують визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном; законодавство не передбачає можливості застосування повороту виконання виконавчих написів.

Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість наведених доводів касаційної скарги з огляду на те, що позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позивач доводить відсутність у неї боргу за кредитним договором.

Позивачка пред`явила позов і обрала спосіб захисту порушеного права відповідно до статті 16 ЦК України. Вимога про захист прав на іпотечне майно не є предметом заявленого позову, що виключає необхідність застосування статті 388 ЦК України до вирішення спору.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належать до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року зупинено дію рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року до закінчення касаційного розгляду справи, то згідно зі статтею 436 ЦПК України їх дія підлягає відновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-банк» (назва змінена на Акціонерне товариство «Сенс Банк») залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року залишити без змін.

Відновити дію рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак