Історія справи

Постанова

Іменем України

09 січня 2019 року

м. Київ

справа № 552/493/17

провадження № 61-17204св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н.О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - військова частина - польова пошта В2102,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу військової частини - польова пошта В2102 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 10 квітня 2017 року у складі судді Самсонової О. А. від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2017 року військова частина - польова пошта В2102 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби.

Позов мотивовано тим, що внаслідок незадовільного виконання службових обов'язків. на посаді командира (начальника) військової частини - польова пошта В 2102 ОСОБА_1 відбулася переплата грошового забезпечення військовослужбовцям, чим завдано збитків державі на суму 10 743,34 грн

З урахуванням вищевикладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на користь військової частини - польова пошта В2102 на відшкодування завданої матеріальної шкоди 10 743,34 грн та судові витрати.

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 10 квітня 2017 року у задоволенні позову військової частини - польова пошта В2102 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач своїми діями завдав прямої дійсної шкоди, а також не встановлено причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди. Тому відсутні підстави, передбачені пунктом 13 Положення про матеріальну відповідальність військослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року (далі - Положення).

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року рішення Київського районного суду міста Полтави від 10 квітня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись з рішенням районного суду, апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем було здійснено умисні протиправні дії спрямовані на завдання шкоди, а також дії, що заподіяли державі шкоду незадовільним виконанням службових обов'язків (даний факт не було встановлено ні аудиторським звітом, ні наказом), а порушення фінансової дисципліни та спричинені у зв'язку з цим збитки у розмірі 10 743,34 грн завдані саме з вини відповідача.

У липні 2017 року військова частина - польова пошта В2102 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу в якій просила скасувати рішення Київського районного суду міста Полтави від 10 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши обставини у справі, дійшов помилкових висновків про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині - польова пошта В 2102 на посаді командира (начальника), з якої звільнений на підставі наказу від 07 вересня 2015 року № 263 (а. с. 16).

Після його звільнення було проведено внутрішній аудит діяльності частини, за результатами якого 03 грудня 2016 року складено аудиторський звіт № 234/1/31/18 про результати внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідності військової частини А 3306 за період з 01 січня 2015 року по 01 листопада 2016 року.

В результаті вказаного аудиту виявлено незаконні витрати коштів, допущені внаслідок переплат грошового забезпечення на загальну суму 24 6813,22 грн.

В аудиторському звіті від 03 грудня 2016 року № 234/1/31/18, зокрема, встановлено, що в періоді, що підлягав аудиту, на фінансовому забезпеченні у військовій частині А 3306 перебували: військова частина польова пошта В 2102 (військова частина А 0209). З 02 січня 2016 року командиром військової частини є полковник медичної служби ОСОБА_2, до нього - підполковник медичної служби ОСОБА_1

В результаті внутрішнього аудиту діяльності частини виявлено ряд порушень чинного законодавства при веденні фінансового господарства, бухгалтерського обліку та фінансової звітності, внаслідок яких мали місце переплати грошового забезпечення.

Як наслідок, встановлені порушення фінансово-бюджетної дисципліни, які призвели до втрат ресурсів: переплат грошового забезпечення, заробітної плати (разом з нарахуваннями), підйомної допомоги та компенсації витрат на відрядження на загальну суму 338 986,23 грн (збитки відшкодовані на загальну суму 14 330,90 грн), прийнято рішення щодо відшкодування збитків на загальну суму 74 057,10 грн.

Також у вказаному аудиторському звіті зазначено, що дійсним аудитом було виявлено збитки, завдані державі, внаслідок переплат грошового забезпечення, заробітної плати (разом з нарахуваннями), зайво перерахованого податку з доходів фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 23) по військовій частині - польова пошта В 2102 на загальну суму 246 813,22 грн, в тому числі: грошове забезпечення - на суму 172 659,60 грн; податок з доходів фізичних осіб - на суму 28 525,93 грн; єдиний соціальний внесок (з грошового забезпечення) - на суму 45 627,69 грн.

Відповідно до наказу командира військової частини - польова пошта В 2102 від 09 грудня 2016 року № 153 «Про призначення службового розслідування» на підставі даних «Аудиторського звіту про результати внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідності військової частини А 3306 та військової частини - польова пошта В 2102 за період з 01 січня 2015 року по 01 листопада 2016 року» проведено службове розслідування.

Згідно з наказом командира військової частини - польова пошта В2102 від 30 грудня 2016 року № 160 «Про результати службового розслідування», розслідуванням встановлено ряд порушень норм чинного законодавства України при веденні фінансового господарства, бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що призвело до збитків, завданих державі, внаслідок переплат грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини - польова пошта В2102 (а.с.13-14).

Також згідно з вищевказаним наказом прийнято рішення притягнути ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності у розмірі 10 743,34 грн за шкоду, заподіяну державі незадовільним виконанням службових обов'язків, порушенням вимог статей 11, 16, 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 31.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, що призвело до переплат грошових коштів військовослужбовцям, яке відноситься до категорії прямої дійсної шкоди.

Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими правовими актами визначається Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 243/95 -ВР від 23 червня 1995 року, із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 року № 2171-ІІІ (далі - Положення).

Пунктом 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Згідно пункту 3 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

Залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність (пункт 8 Положення).

Пунктом 11 розділу другого Положення визначено, що командири (начальники) військових частин за шкоду, заподіяну державі їх підлеглими, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення, якщо вони своїми розпорядженнями порушили встановлений порядок обліку, зберігання, використання, перевезення військового майна. У разі, якщо командири (начальники) військових частин не вжили належних заходів, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню військового майна або щодо притягнення винних до відповідальності, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 13 Положення, військовослужбовці призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки в нарядах та інших документах фактично не виконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину та у випадку недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до аудиторського звіту та наказу командира військової частини - польова пошта В 2102 від 30 грудня 2016 року № 160, шкода завдана ОСОБА_1 внаслідок порушення вимог чинного законодавства щодо порядку організації та ведення фінансово-господарської діяльності у військових частинах польової пошти В 2102, внаслідок яких мали місце переплати грошового забезпечення. Ці дії позивачем кваліфіковані як незадовільне виконання службових обов'язків відповідачем.

Встановивши обставини у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями (бездіяльністю) відповідача заподіяно прямої дійсної шкоди, а також не встановлено причинного зв'язку між протиправною поведінкою та фактичним настанням шкоди, а тому передбачені Положенням підстави для притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності відсутні.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини - польова пошта В 2102 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 10 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Коротун В. П. Курило