Постанова

Іменем України

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 370/2383/20

провадження № 61-7409св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 ,

відповідач - держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року у складі судді Мазка Н. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Київській області про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю слідчого,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду у розмірі 624 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 28 липня 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_2 .

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 23 березня 2009 року шлюб, укладений між ним та ОСОБА_3 , розірвано та стягнуто з нього аліменти на утримання дитини.

Починаючи з січня 2010 року ОСОБА_3 почала перешкоджати йому брати участь у вихованні та спілкуванні із сином, у зв`язку з чим між ними тривалий час існують напружені відносини та постійні конфліктні ситуації, наявні постійні звернення до правоохоронних органів, служби у справах дітей, місцевих депутатів та численні судові процеси.

Він 14 червня 2016 року подав заяву про кримінальне правопорушення, вчинене депутатом Коцюбинської селищної ради, щодо складання неправомірних актів від 21 березня 2015 року та 04 липня 2015 року.

Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2018 року визнано протиправною бездіяльність слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей про кримінальне правопорушення, зазначене у його заяві від 14 червня 2016 року та зобов`язано слідчого внести до ЄРДР відповідні відомості, розпочати досудове розслідування та надати витяг з ЄРДР.

12 червня 2020 року ним подана заява про отримання витягу з ЄРДР та прийняті рішення, на що 18 вересня 2020 року йому був надісланий лист-повідомлення від 09 вересня 2020 року без витягу та прийнятих рішень з інформацією по іншому кримінальному провадженні, яке не стосується його заяви від 14 червня 2016 року. Також, по іншим подіям не були внесені відомості до ЄРДР по його заявах щодо умисного невиконання ОСОБА_3 рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2018 року встановлена протиправна бездіяльність слідчого та зобов`язано уповноваженого слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, зазначене у його заяві від 21 листопада 2015 року та надати витяг з ЄРДР.

Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2018 року визнано протиправною бездіяльність слідчого та зобов`язано уповноваженого слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, зазначене у його заяві від 07 листопада 2015 року та надати витяг з ЄРДР.

Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 24 травня 2018 року визнано протиправною бездіяльність слідчого та зобов`язано уповноваженого слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, зазначене у його заяві від 17 жовтня 2015 року та надати витяг з ЄРДР.

Однак, на час пред`явлення позову слідчими не проводяться слідчі дії та не виконуються ухвали суду, які набрали законної сили, тому протиправна бездіяльність слідчих Ірпінського відділу поліції є явно неприйнятною та свавільною.

На думку позивача, ГУНП у Київській області та його посадовими особами було сфабриковано кримінальне провадження № 12015110040000675 від 27 березня 2015 року задля невиконання рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 листопада 2014 року у справі № 370/957/14-ц про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, тобто зазначені особи вчинили злочин проти правосуддя, разом з депутатами складали неправдиві акти, впливали на працівників служби у справах дітей Ірпінської міської ради Київської області, державного виконавця, директорів шкіл, сусідів, судово-медичних експертів.

Враховуючи викладене йому була завдана моральна шкода, яка полягає у глибоких та довготривалих моральних стражданнях, пов`язаних з незахищеністю від свавілля, умисного позбавлення ефективного засобу судового захисту і не проведення жодних слідчих дій протягом 52 місяців, безумовною соціальною втратою у житті щодо неможливості тривалий період життя вільно спілкуватися з рідним сином через явно створені штучні перешкоди, які повністю змінили звичайний уклад життя, постійне втручання в його та його сина сімейне і приватне життя зі сторони відповідача та їх посадових осіб, протиправною бездіяльністю уповноважених осіб відповідача, зокрема, що він не міг реалізувати своє право на розгляд своїх заяв, поданих до Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, змушений був витрачати час і кошти для поновлення свого права та розгляду своїх заяв в порядку, встановленому кримінально-процесуальним судочинством, умисним не виконанням ухвал слідчих суддів, які набрали законної сили та із засад розумності, виваженості й справедливості оцінює розмір сатисфакції моральної шкоди у розмірі 624 000 грн, що відповідає тяжкості моральних страждань.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 , діючи у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , просив стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 624 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Макарівський районний суд Київської області рішенням від 18 листопада 2021 року позов задовольнив.

Стягнув на користь ОСОБА_1 , який діє у своїх та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 624 000 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на підставі наявних у справі доказів позов підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі, оскільки достовірно встановлено факт завдання йому моральної шкоди бездіяльністю слідчого.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також врахував інші обставин, які мають істотне значення.

Київський апеляційний суд постановою від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП в Київській області) задовольнив частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року змінив, виклав другий абзац його резолютивної частини в наступній редакції «Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 2 000,00 грн (дві тисячі гривень)».

В іншій частині рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року залишив без змін.

Зменшуючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що розмір моральної шкоди, стягнутий місцевим судом, є непропорційним та не відповідає обсягу душевних, емоційних та психологічних страждань, ступеню моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок незаконних дій відповідача щодо нього.

Також апеляційний суд зазначив про те, що відповідачем не мотивовано і безпідставно не внесено відомості про викладене у заяві кримінальне правопорушення до ЄРДР і не було розпочато досудове розслідування, у зв`язку з чим позивачем затрачено додаткові зусилля для поновлення своїх прав шляхом звернення до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ГУ НП в Київській області подало у вересні 2022 року до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що ГУНП в Київській області не є правонаступником Головного управління МВС України в Київській області, тому будь-яких прав позивача не порушувало, оскільки події, про які зазначає позивач, відбувалися з 2008 року до 2014 року і стосуються працівників міліції.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 243/9826/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц, який не було враховано судами, ухвала слідчого судді підтверджує лише факт реалізації особою, за заявою якої зареєстровано кримінальне провадження, свого права на оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, яке передбачено кримінально-процесуальним законодавством.

Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 233/4186/16-ц, згідно з якими процесуальні рішення, на які посилається позивач, та розцінені ним як бездіяльність, інше визначення слідчим обсягу і характеру дій при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 19 вересня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Макарівського районного суду Київської області.

Справа № 370/2383/20 надійшла до Верховного Суду 01 листопада 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 27 листопада 2013 року Виконавчим комітетом Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області, батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06 листопада 2014 року у справі № 370/957/14 зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди брати участь у вихованні та вільному спілкування з сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлено час та дні для зустрічей батька із сином, а саме: з 09-00 год суботи до 19-00 год неділі у перший та третій тиждень місяця за місцем проживання ОСОБА_1 . Встановлено можливість щорічного відпочинку батька із сином для оздоровлення на території України протягом 15 календарних днів в будь-який літній місяць кожного року.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 березня 2015 року вказане вище рішення від 06 листопада 2014 року в частині встановлення можливості щорічного відпочинку ОСОБА_1 із сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для оздоровлення на території України протягом 15 календарних днів в будь-який літній місяць кожного року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зазначеної позовної вимоги відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Судами також встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відсутнє порозуміння щодо участі позивача у спілкуванні та вихованні спільного сина, у зв`язку з чим існують напружені відносини, постійні конфліктні ситуації та звернення до правоохоронних органів і різних інстанцій.

Із висновку ст. ДОП Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області від 26 червня 2016 року про відсутність кримінального правопорушення встановлено, що 15 червня 2016 року до Відділу поліції надійшла заява ОСОБА_1 про те, що депутат попереднього скликання Коцюбинської селищної ради Лизун І. М. 21 березня 2015 року та 04 липня 2015 року склав неправомірні акти за участю сусідів.

Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2018 року у справі № 367/1323/18 за скаргою ОСОБА_1 визнано протиправною бездіяльність слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, зазначене у його заяві від 14 червня 2016 року, та зобов`язано компетентну службову особу (слідчого) внести до ЄРДР відповідні відомості, розпочати досудове розслідування та надати заявнику витяг з ЄРДР.

Крім того, ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2018 року встановлена протиправна бездіяльність слідчого та зобов`язано уповноваженого слідчого Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, зазначене у заяві позивача від 21 листопада 2015 року та надати витяг з ЄРДР.

Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2018 року визнано протиправною бездіяльність слідчого та зобов`язано уповноваженого слідчого Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, зазначене у заяві позивача від 07 листопада 2015 року та надати витяг з ЄРДР.

Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 24 травня 2018 року визнано протиправною бездіяльність слідчого та зобов`язано уповноваженого слідчого Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, зазначене у заяві позивача від 17 жовтня 2015 року та надати витяг з ЄРДР.

12 червня 2020 року позивач подав уповноваженому слідчому Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області заяву, в якій просив надати йому витяг з кримінального провадження та прийняті рішення стосовно вказаної вище ухвали слідчого судді.

09 вересня 2020 року начальник слідчого відділу Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області надав ОСОБА_1 лист-відповідь по кримінальному провадженню № 12017110040003085 від 15 листопада 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою, другою статті 382 КК України - невиконання судового рішення.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю слідчого, ОСОБА_1 зазначив, що по іншим подіям також не були внесені відомості в ЄРДР по його заявах щодо умисного невиконання ОСОБА_3 рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, у зв`язку з чим ухвалами слідчих суддів Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2018 року, від 14 травня 2018 року та від 24 травня 2018 року було задоволено його скарги на бездіяльність слідчого Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області щодо невнесення відомостей про злочин до ЄРДР після отримання відповідної заяви.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми, а саме статтю 56 Конституції України, статті 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Окрім того, відповідно до загальних підстав відшкодування шкоди, передбачених частиною другою статті 1167, статтями 1173 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цих органів чи осіб.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Вимога ефективності судового захисту кореспондується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення від 15 жовтня 2009 року пункт 64) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Крім того, суди також правильно зазначили про те, що позивач звернувся до органу поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за результатами якої орган поліції мав вчинити певні дії, яких не вчинив. Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язує із невиконанням компетентними посадовими особами поліції обов`язку внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за його заявою і розпочати досудове розслідування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, де, зокрема, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (справа «Рисовський проти України» рішення від 20 жовтня 2011 року пункти 86, 89, справа «Антоненков та інші проти України» рішення від 22 листопада 2005 року пункт 71).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про завдання моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При вирішенні таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Отже, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

При цьому у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де ЄСПЛ послався на своє рішення у справі Бурдова № 2, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».

Аналогічна позиція викладена ЄСПЛ у справі «Ромашов проти України» рішення від 27 липня 2004 року, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

При вирішенні спору, колегія суддів враховує, що позивачем була подана заява на захист своїх прав від безпідставних, на думку позивача, звинувачень, про які зазначалось в актах перевірки житлових умов від 21 березня 2015 року та 04 липня 2015 року і стосується сфери його особистого життя, яке охороняється законом (стаття 32 Конституції України, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Встановивши на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, бездіяльність посадових осіб Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області щодо розгляду заяви позивача, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення за його заявою до ЄРДР, в результаті якої позивачу було завдано моральних страждань у вигляді емоційного розчарування в діяльності органу поліції та додаткового психічного напруження, незадоволення, викликаного незаконністю дій, як і необхідність докладання додаткових зусиль для захисту своїх прав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди.

Апеляційний суд змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди врахував характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, їх тривалість та тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, взяв до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку, що визначений ним розмір відшкодування відповідатиме інтересам позивача.

Висновок апеляційного суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), згідно з якою визначаючи розмір відшкодування суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 243/9826/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 233/4186/16-ц, суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та апеляційного суду не суперечать практиці Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ГУ НП в Київській області не є правонаступником Головного управління МВС України в Київській області, тому будь-яких прав позивача не порушувало, оскільки події, про які зазначає позивач, відбувалися з 2008 року до 2014 року і стосуються працівників міліції, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки особі в результаті порушення її прав завдано шкоду, яка в будь-якому випадку відшкодовується за рахунок Державного бюджету України. Така шкода завдана правоохоронними органами, тому ліквідація органів міліції чи створення органів поліції без відповідного правонаступництва не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17 (провадження № 61-16246св19).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров