Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.05.2020 року у справі №522/18181/19

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

місто Київ

справа № 522/18181/19

провадження № 61-7547св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Порто-Франко", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР", Товариство з обмеженою відповідальністю "Професіонал",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР" на ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі судді Комлевої О.

С.,

ВСТАНОВИВ:

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Порто-Франко", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР"

(далі - ТОВ "ФК "ФІНГРУП ФАКТОР"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Професіонал" про визнання недійсними електронних торгів (аукціону) з реалізації нерухомого майна.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2019 року відкрито провадження у справі.

Не погодившись із зазначеною ухвалою в частині недотримання судом правил підсудності ТОВ "ФК "ФІНГРУП ФАКТОР" 03 грудня 2019 року подало апеляційну скаргу.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 січня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ
"ФК "ФІНГРУП ФАКТОР" залишено без руху.

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції заявник 07 лютого 2020 року надав квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "ФІНГРУП ФАКТОР" на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2019 року повернуто до Приморського районного суду м. Одеси для виконання вимог, передбачених підпунктом 15.11 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що Законом України

"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, внесені зміни до частини 1 статті 353 ЦПК України, а саме виключено пункт 8 (ухвала про відкриття провадження в частині підсудності).

Частиною 2 статті 352 ЦПК України (в редакції станом на 08 лютого 2020 року), встановлено, що оскарження ухвал суду, які не передбачені Частиною 2 статті 352 ЦПК України, окремо від рішення суду не допускається. Оскільки оскаржувана ухвала суду (про відкриття провадження) не входить до переліку, передбаченого у частині 1 статті 353 ЦПК України, та не може бути самостійним об'єктом апеляційного оскарження, а тому не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, вона підлягає поверненню разом з цивільною справою до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до вимог підпункту 15.11 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ "ФК "ФІНГРУП ФАКТОР" 28 квітня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, справу направити до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема, безпідставно застосовано підпункт 15.11 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, оскільки апеляційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, тобто до 08 лютого 2020 року.

Заявник зазначає, що апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції 10 грудня 2019 року, тобто до набрання чинності Законом України

"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким не передбачено зворотньої дії у часі та необхідності повернення апеляційних скарг, які вже знаходяться на розгляді у суді апеляційної інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою від 23 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У пункті 8 частини 3 статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (§ 25 рішення ЄСПЛ у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970 року та § 65 рішення ЄСПЛ у справі "Hoffmann v. Germany" від 11 жовтня 2001 року).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить згадану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Також у низці рішень ЄСПЛ закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у рішенні у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ЦПК України

(частина 2 статті 352 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України 2017 року).

У частині 1 статті 353 ЦПК України 2017 року наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Зокрема, пунктом 8 частини 1 статті 353 ЦПК України 2017 року передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

Як встановлено, заявник, не погоджуючись із ухвалою суду про відкриття провадження у справі з підстав недотримання правил підсудності, 03 грудня 2019 року, звернувся до суду апеляційної інстанції із відповідною апеляційною скаргою, вважаючи, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі постановлена з порушенням правил підсудності.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" виключено пункт 8 частини 1 статті 353 ЦПК України, яким було передбачено право на апеляційне оскарження ухвали суду про відкриття провадження у справі з порушення правил підсудності.

У частині 1 статті 58 Конституції України закріплено один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також частиною 4 статті 3 ЦПК України встановлено, що закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

За таких обставин апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу суду першої інстанції для виконання вимог, передбачених підпунктом 15.11 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, керуючись тим, що можливість оскарження ухвали суду про відкриття провадження у справі виключена Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, порушив приписи статті 58 Конституції України та статті 3 ЦПК України, застосувавши ретроспективну (зворотну) дію закону - законодавчого акта, що скасовує право, належне учаснику судового процесу.

Отже, у заявника право на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2019 року виникло до 08 лютого 2020 року, а тому суд апеляційної інстанції повинен був відкрити апеляційне провадження та розглянути апеляційну скаргу по суті, якщо відсутні інші процесуальні підстави, що перешкоджали б провадженню у справі.

До подібних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 27 серпня 2020 року у справі № 462/3463/19 (провадження № 61-6074св20) від 27 серпня 2020 року у справі № 740/5690/19 (провадження № 61-3906св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 756/12716/16 (провадження № 61-7909св20), від 23 вересня 2020 року у справі № 402/1497/19 (провадження № 61-7958св20), від 23 вересня 2020 року у справі № 308/14808/19 (провадження № 61-5354св20), від 23 вересня 2020 року у справі № 304/1082/16-ц (провадження № 61-5192св20), від 21 жовтня 2020 року у справі № 462/3327/18 (провадження № 61-4466св20).

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом. Також згідно з частинами 2 , 3 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Верховний Суд встановив, що висновок апеляційного суду ґрунтується на помилковому тлумаченні статей 352, 353 ЦПК України, без урахування вимог частини 4 статті 3 ЦПК України та статей 352, 353 ЦПК України 2017 року.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду, зокрема вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

У частині 6 статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана ухвала відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР" задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко