Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №504/569/20
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №504/569/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 504/569/20

провадження № 61-1189 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - виконавчий комітет Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області, правонаступником якого є виконавчий комітет Южненської міської ради Одеського району Одеської області;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державне підприємство «Виробнича фірма «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 листопада 2020 року у складі судді Барвенка В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С.,Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області (далі - виконком Сичавської сільської ради), правонаступником якого є виконавчий комітет Южненської міської ради Одеського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державне підприємство «Виробнича фірма «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» (далі - ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд»),про визнання рішення органу місцевого самоврядування протиправним та його скасування.

Позовна заява обґрунтована тим, що йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 02 лютого 2005 року належить база відпочинку за адресою:

АДРЕСА_1 ,

Рішенням виконкому Сичавської сільської ради від 28 грудня 2006 року № 73 базі відпочинку, яка належить ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд», присвоєно юридичну адресу: АДРЕСА_2.

У подальшому рішенням виконкому Сичавської сільської ради «Про інвентаризацію житлових та садових будинків, інших приміщень, земельних ділянок на території Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області, та надання їм адрес» від 28 лютого 2019 року № 5 внесено зміни до рішення виконкому Сичавської сільської ради від 28 грудня 2006 року № 73 та присвоєно базі відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» адресу: АДРЕСА_2.

Вказував, що частина належних йому на праві власності об`єктів бази відпочинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, в результаті зміни адреси рішенням виконкому Сичавської сільської ради від 28 лютого 2019 року № 5 фактично перейшла іншій особі.

Вважав рішення виконкому Сичавської сільської ради від 28 лютого 2019 року № 5 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, як прийняте з порушенням норм чинного законодавства та перевищенням повноважень. Так, положеннями статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на яку посилався відповідач при його прийнятті, визначено загальну компетенцію сільських, селищних, міських рад, а не виконавчого органу сільської ради, а норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не надають повноважень органам місцевого самоврядування скасовувати, анулювати, змінювати рішення про присвоєння поштової адреси об`єкта нерухомого майна. Оскільки рішення виконкому Сичавської сільської ради від 28 грудня 2006 року № 73 щодо присвоєння адреси базі відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, внесення змін до нього є безпідставним.

Ураховуючи вкладне, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення виконкому Сичавської сільської ради «Про інвентаризацію житлових та садових будинків, інших приміщень, земельних ділянок на території Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області, та надання їм адрес» від 28 лютого 2019 року № 5 в частині внесення змін до рішення виконкому Сичавської сільської ради від 28 грудня 2006 року № 73 щодо присвоєння базі відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» адреси: АДРЕСА_2.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що позивачем не доведено, а судовим розглядом не встановлено, у чому саме полягає порушення права власності позивача. Оскаржуване рішення виконкому Сичавської сільської від 28 лютого 2019 року № 5 щодо присвоєння базі відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» адреси: АДРЕСА_2, прийнято виключно задля впорядкування нумерації двох різних об`єктів нерухомого майна, які належать різним власникам та знаходиться на різних земельних ділянках. Оскаржуване рішення прийнято відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому підстави для його скасування відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16березня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 369/2190/22 із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до пункту 30 Положення про містобудівний кадастр, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 559, передбачено, що на міському рівні в систему містобудівного кадастру вводяться відомості про: реєстр назв вулиць та інших поіменованих об`єктів місцевості на підставі топографічних планів, офіційних довідників та рішень органів місцевого самоврядування про найменування (перейменування) вулиць та інших поіменованих об`єктів місцевості; реєстр адрес на території міста на підставі топографічних планів та рішень органів місцевого самоврядування про присвоєння та зміну адрес об`єктів на території міста. Інформація, яка міститься у містобудівному кадастрі, є відкритою та загальнодоступною, крім відомостей, що належать до інформації з обмеженим доступом (пункт 37 Положення).

Вказує, що цього часу будь-яких документів для офіційної зміни адреси до компетентних органів не надходило, що свідчить про незаконність оскаржуваного рішення виконкому Сичавської сільської ради від 28 лютого 2019 року № 5 в частині внесення змін до рішення виконкому Сичавської сільської ради від 28 грудня 2006 року № 73 щодо присвоєння базі відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» адреси: АДРЕСА_2; вказане рішення прийнято без відповідних повноважень та необхідної документації.

Вказує, що з 28 лютого 2019 року формально ДП ВФ «Агроцентренерго» користується юридичною адресою, відмінною від адреси його бази відпочинку.

Зазначає, що будь-яких реєстраційних дій відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» з часу прийняття на баланс бази відпочинку «Чайка» ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» проведено не було, що унеможливлює встановлення наявність чи відсутність певних об`єктів нерухомого майна та присвоєння юридичної адреси.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 лютого 2005 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на базу відпочинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яке було зареєстровано 02 березня 2005 року Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації за № 8275880, номер запису 16 в книзі 58. В свідоцтві про право власності міститься опис об`єкта нерухомого майна; підстава для видачі свідоцтва - рішення виконавчого комітету Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 30 грудня 2004 року № 88 (а. с. 8, 9, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області «Про інвентаризацію житлових та садових будинків, інших приміщень, земельних ділянок на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, та надання їм юридичних адрес» від 28 грудня 2006 року № 73, присвоєно, зокрема, юридичну адресу базі відпочинку «Агроцентренерго» : АДРЕСА_2.

31 липня 2008 року виконавчим комітетом Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області прийнято рішення № 62 «Про оформлення права державної власності та видачу свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна - базу відпочинку « Чайка », що знаходиться на території Сичавської сільської ради АДРЕСА_2 за Державою Україна в особі Верховної ради України в повному господарському віданні ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» (а. с. 35-36, т. 1).

На підставі вказаного рішення 28 серпня 2008 року Державі Україна в особі Верховної ради України в повному господарському віданні ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 на базу відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 38, т. 1).

Відповідно до витягу з рішення № 5 від 28 лютого 2019 року виконавчого комітету Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області «Про інвентаризацію житлових та садових будинків, інших приміщень, земельних ділянок на території Сичавської сільської ради Лиманського району Одеської області та надання їм адрес» вирішено з метою уточнення та приведення у відповідність юридичної адреси відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 28 серпня 2008 року Держава Україна в особі Верховної ради України в повному господарському віданні ДП «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Украгропромбуд», внести зміни в рішення виконавчого комітету Сичавської сільської ради від 28 грудня 2006 року № 73 «Про інвентаризацію житлових та садових будинків, інших приміщень, земельних ділянок на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області та надання їм адрес», присвоївши адресу: АДРЕСА_2 (а. с. 11, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частини перша-друга статті 386 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада

2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено, а судовим розглядом не встановлено, у чому саме полягає порушення права власності позивача.

Суди правильно виходили із того, що посилаючись на порушення своїх прав власності внаслідок прийняття рішення виконкому Сичавської сільської ради від 28 лютого 2019 року № 5 в частині внесення змін до рішення виконкому Сичавської сільської ради від 28 грудня 2006 року № 73 щодо присвоєння базі відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» адреси: АДРЕСА_2, позивач не обґрунтував та не підтвердив належними доказами, як саме оскаржуване рішення безпосередньо порушує його права чи законні інтереси.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (частина третя статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради (частина перша статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19 140 143 144 146 Конституції України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Відповідно до частин першої-другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Повноваження, сільських, селищних, міських рад визначені у статтях 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

В свою чергу, компетенція виконавчих органів сільських, селищних, міських рад передбачена главою 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». При цьому, повноваження виконавчих органів, зокрема, селищних рад поділяються на власні (самоврядні) та делеговані.

Отже, повноваження селищної ради та виконавчого комітету селищної ради щодо прийняття рішень з конкретних питань розмежовані, і кожен з вказаних органів в межах таких (повноважень) приймає рішення/вчиняє дії, відтак, вони є окремими суб`єктами владних повноважень, дії чи рішення, яких можуть бути оскаржені.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, такі делеговані повноваження: облік відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності (підпункт 10 пункт б статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до статті 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.

Згідно з частиною шостою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами вірно встановлено, що оскаржуване рішення виконкому Сичавської сільської від 28 лютого 2019 року № 5 щодо присвоєння базі відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» адреси: АДРЕСА_2, прийнято відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

При цьому, відповідач оскаржуваним рішенням від 28 лютого 2019 року № 5 усунув протиріччя між сторонами щодо адрес та присвоїв базі відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» іншу адресу, що унеможливлює порушення права позивача на час ухвалення рішення.

Посилання позивача на те, що об`єкти бази відпочинку, які належать йому на праві власності, шляхом присвоєння іншої адреси базі відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» фактично надано іншій особі, судами вірно визнані безпідставними.

Так, за встановленими судами обставинами, бази відпочинку позивача та відповідача знаходяться на різних земельних ділянках, яким присвоєно різні кадастрові номера, при цьому, база відпочинку, яка належить ОСОБА_1 розташована на земельній ділянці, площею 1, 316 га, між всіма суміжними користувачами та ОСОБА_1 погоджені межі його земельної ділянки (а. с. 22, т. 1).

Матеріали справи не містять доказів, що свідоцтва про право власності на бази відпочинку позивача та відповідача видані на одні й ті самі об`єкти нерухомого майна.

Отже суди вірно виходили із того, що оскаржуване рішення відповідача від 28 лютого 2019 року № 5 прийнято виключно задля впорядкування нумерації двох різних об`єктів нерухомого майна, які належать різним власникам та знаходиться на різних земельних ділянках і підстави для його скасування відсутні.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення виконкому Сичавської сільської ради від 28 грудня 2006 року № 73 яким базі відпочинку «Агроцентренерго» присвоєно юридичну адресу: АДРЕСА_2, було предметом розгляду у справі № 504/114/19 (провадження № 61-11273св22), у якій Верховний Суд в постанові від 10 травня 2023 року дійшов висновку про відсутність підстав для його скасуваннята недоведеності ОСОБА_1 порушення прав цим рішенням, з огляду на те, що рішенням від 28 лютого 2019 року № 5 виконком усунув протиріччя між сторонами щодо адрес, присвоївши базі відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго» корпорації «Украгропромбуд» іншу адресу: АДРЕСА_2.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

За своїм змістом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович