Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2020 року у справі №161/8087/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 161/8087/18

провадження № 61-5266св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Торчинська селищна рада,

особи, які не брали участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі судді Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Торчинської селищної ради про визнання права власності, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його матір ОСОБА_5, після яких залишилося спадкове майно, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1. Він є спадкоємцем за законом після смерті батьків та прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. Інших спадкоємців немає. При зверненні до нотаріальної контори для оформлення спадкових прав йому було відмовлено через відсутність оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на вищевказане нерухоме майно.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно після смерті батьків - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

07 листопада 2019 року особи, які не брали участі у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявникам необхідно було сплатити судовий збір.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу осіб, які не брали участі у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року визнано неподаною і повернуто особам, які її подали.

10 січня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повторно подали апеляційну скаргу на вищевказане рішення місцевого суду, а також заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій послалися на те, що копію ухвали Волинського апеляційного судувід 19 листопада 2019 року вони не отримували, а підпис в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення з копією цієї ухвали є підробленим і за цим фактом вони подали до Луцького районного відділу поліції заяву про вчинення кримінального проступку.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року залишено без руху та надано їм десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліківі подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав для його поновлення.

На виконання вищевказаної ухвали 17 лютого 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до апеляційного суду заяву, в якій послалася на ті ж самі обставини, що й у заяві від 10 січня 2020 року, і зазначили, що копію ухвали Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року вони отримали 26 грудня 2019 року, тому строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою осіб, які не брали участі у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що копію заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали 24 вересня 2019 року, однак апеляційну скаргу повторно подали лише 10 січня 2020 року. У встановлений судом строк заявники не виконали вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху і не навели поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, який вони пропустили.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивована тим, що вони не брали участі у справі в суді першої інстанції і, отримавши в жовтні 2019 року копію заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року, своєчасно подали апеляційну скаргу. Копію ухвали Волинського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, якою їх апеляційну скаргу було залишено без руху, вони не отримували, однак внаслідок неправомірних дій працівників пошти, які підробили їх підписи, до суду повернулося рекомендоване повідомленнях про вручення поштового відправлення з копією цієї ухвали. За отриманням копії вказаної ухвали вони також зверталися до апеляційного суду, однак працівники канцелярії цього суду повідомили про направлення її поштою. Отримавши копію ухвали Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року про визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення, вони повторно подали апеляційну скаргу з доказами сплати судового збору та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій зазначили, що невиконання вимог ухвали Волинського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року відбулося не з їх вини. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд помилково вважав наведені ними обставини неповажними для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

17 червня 2020 року справа № 161/8087/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 до Торчинської селищної ради про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно після смерті батьків - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

24 вересня 2019 року особи, які не брали участі у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до місцевого суду із заявою про видачу їм копії вищевказаного рішення суду.

В подальшому, 11 жовтня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду заяву про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року, в якій зазначили, що вони не брали участі у справі, а копію цього рішення отримали 08 жовтня 2019 року. (т.1 а. с.169-172)

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2018 року у прийнятті заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року відмовлено, оскільки вона подана не відповідачами, а особами, які не брали участі у справі.

Крім того, в мотивувальній частині цієї ухвали заявникам роз'яснено, що вони мають право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку.

07 листопада 2019 року особи, які не брали участі у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявникам необхідно було сплатити судовий збір.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копію вищевказаної ухвали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали 27 листопада 2019 року.

У зв'язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу осіб, які не брали участі у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року визнано неподаною і повернуто особам, які її подали.

10 січня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повторно подали апеляційну скаргу на вказане рішення місцевого суду, а також заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій послалися на те, що копію ухвали Волинського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року вони не отримували, тому не виконали її вимог з поважних причин. Підпис в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення з копією цієї ухвали є підробленим і за цим фактом вони подали до Луцького районного відділу поліції заяву про вчинення кримінального проступку.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2018 року залишено без руху та надано їм десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків і подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав для його поновлення.

На виконання вищевказаної ухвали 17 лютого 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до апеляційного суду заяву, в якій послалася на ті ж самі обставини, що й у заяві від 10 січня 2020 року, і зазначили, що копію ухвали Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року вони отримали 26 грудня 2019 року, тому строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

У пункті 1 частини 2 статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин 1 , 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина 1 статті 17 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у Статтею 354 ЦПК України.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частинами 3 , 4 статті 357 ЦПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому частинами 3 , 4 статті 357 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що копію оскаржуваного рішення місцевого суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали 24 вересня 2019 року, а апеляційну скаргу повторно подали лише 10 січня 2020 року. При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи міститься лише заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про видачу їм копії вищевказаного рішення суду, однак докази його отримання заявниками в цей день у справі відсутні. Крім того, апеляційний суд не дав належної оцінки доводам заявників про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з тих підстав, що апеляційну скаргу вони вперше подали 07 листопада 2019 року, однак їх скарга визнана неподаною та повернута їм ухвалою від 23 грудня 2019 року. Також суд апеляційної інстанції не встановив дату отримання заявниками копії цієї ухвали разом з повернутою апеляційною скаргою та додатками до неї, момент виникнення у заявників можливості для реалізації права на повторне звернення до суду з апеляційною скаргою.

Наведе свідчить про те, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв'язку з неповажними причинами пропуску заявниками строку на апеляційне оскарження.

За таких обставин оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.

За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1 та 2 статті 55, пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

ЄСПЛ у справі "Воловік проти України" (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

Апеляційний суд в цій справі наведеного не врахував та відмовив у відкритті апеляційного провадження без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також - порушив право заявників на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Відповідно до частини 4 статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов