Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 207/857/15-ц

провадження № 61-2259св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року у складі судді Тюлюнової В. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який надалі уточнило у зв'язку зі смертю відповідача ОСОБА_4.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 15 березня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNKOGK00000011, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 10 000,00 дол. США на строк до 04 березня 2027 року. Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Відповідно до умов договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладені договори поруки, згідно з якими поручителі несуть відповідальність як солідарні боржники. Відповідачі неналежним чином виконували зобов'язання за кредитним договором і договорами поруки внаслідок чого утворилася заборгованість.

З урахуванням наведеного позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 15 березня 2007 року № DNKOGK00000011 у розмірі 17 442,14 дол. США, що в еквіваленті становить 367
680,38 грн, та складається із заборгованості: за кредитом - 11 602,16 дол. США; за відсотками за користування кредитом - 2 260,79 дол. США; за комісією за користування кредитом - 413,84 дол. США; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 2323,48 дол. США; штрафів: 11,86 дол. США (фіксована частина) та 830,01 дол. США (відсоткова складова).

Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 15 березня 2007 року № DNKOGK00000011 у розмірі 17 442,14 дол. США, що в еквіваленті становить 367
680,38 грн та складається із заборгованості: за кредитом у розмірі 11 602,16 дол. США; за відсотками за користування кредитом - 2 260,79 дол. США; за комісією за користування кредитом - 413,84 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором - 2 323,48 дол. США; штрафів: 11,86 дол. США (фіксована частина), 830,01 дол. США (відсоткова складова). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі належним чином не виконували свої зобов'язання, у зв'язку із чим станом на 10 серпня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 367 680,38 грн, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року в частині стягнення комісії та штрафів (фіксована частина та процентна складова) скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року в частині стягнення пені змінено, стягнуто пеню у національній валюті України у розмірі 49 084,36 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у зазначених частинах, апеляційний суд виходив з того, що одночасне застосування пені та штрафів за одне й те саме порушення не допускається, а щодо стягнення комісії, то, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пеня підлягає стягненню у національній валюті, оскільки за своєю суттю є штрафною санкцією, сплата якої законом та договорами передбачена виключно у національній валюті.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У січні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк звернувся до суду після спливу позовної давності, оскільки право на звернення до суду у позивача виникло 27 серпня 2008 року, а позов до суду пред'явлено лише у 2015 році, тобто після спливу трирічної позовної давності. Крім того, з неї, як з поручителя, безпідставно стягнуто частину заборгованості, оскільки договір поруки має додатковий характер і укладається виключно на забезпечення виконання кредитного договору. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення вимог позивача в частині солідарного стягнення із ОСОБА_3 як з поручителя заборгованості за спірним кредитним договором.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law38~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law39~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law40~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law41~.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності ~law42~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 15 березня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNKOGK00000011, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 10 000 дол. США на придбання житла, а також 1 800 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредитний договір укладений на строк з 15 березня 2007 року до 04 березня 2027 року (т. 1, а. с. 20-22).

Пунктом 1.1 кредитного договору № DNKOGK00000011 встановлено, що позичальник повинен здійснювати щомісячний платіж у розмірі 131,27 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.

Пунктом 3.2 кредитного договору визначено, що згідно зі статтею 212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у разі порушення позичальником зобов'язань з погашення кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,46 % на місяць, нарахованих на суму непогашеної у строк заборгованості за кредитом. За порушення позичальником будь-якого зобов'язання банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню у розмірі 0,15 відсотка від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки.

Пунктом 5.4 договору передбачена відповідальність позичальника за порушення строків платежів більше ніж на 30 днів у вигляді штрафу у розмірі 250 грн та 5 відсотків від ціни позову.

15 березня 2007 року на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 укладені договори поруки № DNKOGK00000011-2 (т. 1, а. с. 23) та № DNKOGK00000011-3 (т. 1, а. с. 25).

Згідно з пунктом 2 договорів поруки, укладеними з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3, поручитель зобов'язалася відповідати перед кредитором за виконання боржником у повному обсязі зобов'язань з повернення суми кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У пункті 4 договору поруки зазначено, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно з пунктом 13 договору поруки зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін у письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Відповідачі зобов'язання за кредитним договором і договором поруки не виконують, у зв'язку з чим станом на 10 серпня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 17 442,14 дол. США, яка складається із заборгованості: за кредитом - 11 602,16 дол. США; за відсотками за користування кредитом - 2260,79 дол. США; за комісією за користування кредитом - 413,84 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором - 2 323,48 дол. США; штрафів: 11,86 дол. США - фіксована частина, 830,01 дол. США - відсоткова складова. Вказана заборгованість відповідачами не сплачена.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

На підставі положень частини 4 статті 559 ЦК України необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення суб'єктивного права кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

У пункті 12 договору поруки від 15 березня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_3, зазначено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Як встановлено судами, банк звернувся до боржника та поручителів з листами від 24 вересня 2014 року з вимогами про усунення порушення з пропозицією погасити борг у повному обсязі за договором кредиту.

Отже, направляючи вимогу боржнику та поручителям про погашення боргу за договором кредиту, банк реалізував своє право на дострокове погашення заборгованості, зміну строку виконання основного зобов'язання, відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, тобто визнав строк повернення кредиту таким, що настав.

Враховуючи, що на момент звернення до суду з позовом (02 березня 2015 року) минуло лише 5 місяців та 6 днів, а умовами договорів поруки передбачено строк її дії у п'ять років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, тому доводи заявника про те, що порука припинилася відповідно до правил частини 4 статті 559 ЦК України, є помилковими.

Доводи касаційної скарги про те, що позов пред'явлено після спливу позовної давності є необґрунтованими. Суди встановили, що банк звернувся до боржника та поручителів з листами від 24 вересня 2014 року з вимогами про усунення порушення з пропозицією погасити борг у повному обсязі за договором кредиту, останній платіж за договором боржник здійснив 25 лютого 2014 року, з позовом до суду банк звернувся у березні 2015 року, тобто у межах передбаченої статтею 257 ЦК України загальної позовної давності у три роки.

Тому не заслуговують на увагу доводи заявниці, про те, що перебіг позовної давності має відраховуватися із серпня 2008 року, оскільки вимога про дострокове повернення кредиту банком заявлена у вересня 2014 року, а боржник здійснював платежі до лютого 2014 року.

Щодо солідарного стягнення заборгованості поручителів

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності.

Кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не вправі пред'явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 317/5082/13-ц (провадження № 14-415цс19).

Відповідно до пункту 4 договорів поруки від 15 березня 2007 року у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки.

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів за окремими договорами поруки, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами статті 554 ЦК України відсутні.

Зважаючи на наведене, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 несуть спільну солідарну відповідальність між собою за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Тому на часткове задоволення вимог касаційної скарги рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції підлягають зміні в частині порядку стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором. Зокрема, з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь банку підлягає стягненню солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 093,21 дол. США, що в еквіваленті становить 183 840,19 грн та складається із заборгованості: за кредитом у розмірі 5 801,08 дол. США; за відсотками за користування кредитом - 1 130,39 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором - 24 542,18 грн.

Аналогічні суми підлягають солідарному стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 711/8312/15-ц (провадження № 61-40528св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин 1 , 2 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, змінивши рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційної інстанції в частині порядку стягнення заборгованості за кредитним договором.

У решті рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задовольняються, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року у незміненій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в частині порядку стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором від 15 березня 2007 року № DNKOGK00000011 змінити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 15 березня 2007 року № DNKOGK00000011 у розмірі 8 093,21 дол. США, що в еквіваленті становить 183 840,19 грн та складається із заборгованості: за кредитом у розмірі 5 801,08 дол. США; за відсотками за користування кредитом - 1 130,39 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором - 24 542,18 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 15 березня 2007 року № DNKOGK00000011 у розмірі 8 093,21 дол. США, що в еквіваленті становить 183 840,19 грн та складається із заборгованості: за кредитом у розмірі 5 801,08 дол. США; за відсотками за користування кредитом - 1 130,39 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором - 24 542,18 грн.

У решті рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційного суду залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко