Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.02.2018 року у справі №381/306/17

Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 381/306/17

провадження № 61-6458св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: Сафір ФедірОлегович, Сокуренко Євген Сергійович, Штронда Антон Михайлович, Бригинець АнютаАнатоліївна,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області у складі судді Осаулової Н. А. від 29 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Журби С. О., Кашперської Т. Ц. від 26 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 25 073,78 грн, яка складається із: 1 821,98 грн заборгованості за тілом кредиту; 18 381,62 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 3 200 грн заборгованості за пенею та комісією; 500 грн штрафу (фіксована частина); 1 170,18 грн штрафу (процентна складова).

Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2013 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 1 900 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Погашення заборгованості повинно здійснюватись відповідно до умов договору, щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Проте, зобов'язання щодо своєчасного внесення вказаних у договорі платежів відповідачем були порушені, унаслідок чого станом на 31 жовтня 2016 року виникла заборгованість за кредитом та відсотками, загальний розмір якої з урахуванням пені, комісії та штрафів склав 25 073,78 грн.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2017 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що оскільки останній платіж відповідач здійснив 19 грудня 2013 року, а з позовом до суду банк звернувся 27 січня 2017 року, то позивач пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України, про застосування якої просив відповідач. Тому у задоволенні позову відмовив у зв'язку із пропуском позовної давності.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги банку про те, що пунктом 1.1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку сторони погодили збільшення позовної давності та визначили її строк у 50 років, апеляційний суд виходив із того, що надані банком Умови та правила надання банківських послуг не підписані відповідачем, а позивачем не надано доказів, які б підтверджували ту обставину, що саме вони є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови та Правила мав на увазі відповідач, підписуючи заяву на видачу кредитної картки. Тому визначена в Умовах та Правилах надання банківських послуг збільшена позовна давність не може бути застосована до виниклих між сторонами правовідносин.

Разом із тим, відхиляючи доводи апеляційної скарги банку про переривання позовної давності шляхом здійснення відповідачем платежів 19 червня, 23 липня, 13 серпня, 01 жовтня 2013 року, апеляційний суд зазначив, що право банку на пред'явлення позову виникло з дня останнього платежу - 19 грудня 2013 року.

У листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з указаним позовом у межах позовної давності, оскільки відповідач, здійснюючи 19 червня, 23 липня, 13 серпня, 01 жовтня та 19 грудня 2013 року платежі на погашення заборгованості, перервав позовну давність. Крім того, укладаючи кредитний договір, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком кредитний договір, факт отримання коштів та розмір кредитної заборгованості за яким відповідачем не спростовані.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд установив, що 15 лютого 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 1 900 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості повинно здійснюватись шляхом внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, що слідує за звітним, у розмірі 7 % від суми заборгованості.

Із наданого банком розрахунку вбачається, що відповідач порушив умови договору, не сплачував нараховані банком відсотки, не погашав взяту суму кредитного ліміту, унаслідок чого станом на 31 жовтня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 25 073,78 грн, яка складається із: 1 821,98 грн заборгованості за тілом кредиту; 18 381,62 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 3 200 грн заборгованості за пенею та комісією; 500 грн штрафу (фіксована частина); 1 170,18 грн штрафу (процентна складова).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

10 квітня 2017 року під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Оскільки відповідач з 19 грудня 2013 року припинив виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, то з цього часу банк мав можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд щодо повернення кредиту, проте до суду звернувся лише 27 січня 2017 року, тобто поза межами позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, про застосування якої просив відповідач.

Визначена в Умовах та Правилах надання банківських послуг, які надані позивачем, збільшена позовна давність не може бути застосована до виниклих між сторонами правовідносин, оскільки відсутня письмова згода позичальника на збільшення позовної давності, відповідно до положення частини першої статті 259 ЦК України.

За таких обставин, висновки судів про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, є правильними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило