Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 165/1878/16-ц

провадження № 61-6252св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

відповідачі: ОСОБА_11, ОСОБА_12,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Нововолинського міського суду Волинської області у складі судді Ференс-Піжук О. Р. від 08 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів: Грушицького А. І., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю. від 17 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_12 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивна тим, що 17 жовтня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_11 було укладено кредитний договір № 198/07/М, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 12 500 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцевим терміном повернення 16 жовтня 2010 року. Цього ж дня на забезпечення виконання вказаного договору між позивачем та ОСОБА_12 укладено договір поруки № 198/07/М/Р, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з ОСОБА_11 відповідати перед позивачем за виконання зобов'язання за указаним кредитним договором.

У порушення умов кредитного договору, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідачі зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконали, чим порушили умови кредитного договору. Станом на 18 серпня 2016 року утворилась заборгованість у сумі 42 329,65 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 8 485,55 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 12 974 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 20 870,10 дол. США; штраф (фіксована частина) у розмірі 9,97 дол. США, штраф (процентна складова) у розмірі 1 380,59 дол. США.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 22 грудня 2011 року у справі № 2-21/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 17 жовтня 2007 року № 198/07/М у сумі 116 296,11 грн, що еквівалентно 14 717,86 дол. США.

Тому заборгованість за кредитом з урахуванням стягнутої судовим рішенням суми 14 717,86 дол. США становить 29 002,35 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 727 378,88 грн, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 08 серпня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що оскільки останній платіж боржником здійснено 16 січня 2009 року, рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 22 грудня 2011 року у справі № 2-21/11 стягнуто заборгованість за кредитом з відповідачів станом на 15 липня 2010 року, а з позовом банк звернувся до суду 24 вересня 2016 року, то позивач пропустив п'ятирічний строк позовної давності, встановлений пунктом 6.8 кредитного договору від 17 жовтня 2007 року № 198/07/М, про застосування якого просили відповідачі. Тому у задоволенні позову відмовив у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Оскільки з позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентів та пені банк звернувся 06 серпня 2011 року у справі № 2-21/11, то відповідно до частини другої статті 264 ЦК України з цієї дати позовна давність перервалася. Тому звернувшись до суду з указаним позовом 24 вересня 2016 року, банк пропустив п'ятирічний строк позовної давності, встановлений пунктом 6.8 кредитного договору від 17 жовтня 2007 року № 198/07/М. У зв'язку із відсутністю підстав для стягнення з позичальника грошових коштів через пропуск кредитором строку позовної давності відсутні підстави для стягнення грошових коштів з поручителя.

У листопаді 2017 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належним чином обставин справи та не врахували, що строк позовної давності перервався з дня набрання законної сили рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 22 грудня 2011 року у справі № 2-21/11, а не з дня звернення до суду з позовом 06 серпня 2011 року, як вважали суди, тому банк звернувся до суду з указаним позовом у межах п'ятирічного строку позовної давності.

Відзив відповідачів на касаційну скаргу до суду не надходив.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

До Верховного Суду надійшла вказана справа.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статей 526, 530, 1054 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд установив, що 17 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_11 було укладено кредитний договір № 198/07/М, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 12 500 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцевим терміном повернення 16 жовтня 2010 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання вказаного договору між позивачем та ОСОБА_12 укладено договір поруки № 198/07/М/Р, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з ОСОБА_11 відповідати перед позивачем за виконання зобов'язання за указаним кредитним договором.

Пунктом 6.8 кредитного договору від 17 жовтня 2007 року № 198/07/М сторони обумовили строк позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів тривалістю 5 років.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 22 грудня 2011 року у справі № 2-21/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 17 жовтня 2007 року № 198/07/М у сумі 116 296,11 грн, що еквівалентно 14 717,86 дол. США.

Зазначене судове рішення відповідачами не виконане.

Звертаючись до суду з указаним позовом, банк зазначав про те, що оскільки рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 22 грудня 2011 року у справі № 2-21/11 з відповідачів стягнуто 14 717,86 дол. США заборгованості за указаним кредитним договором, розрахованої станом на 15 липня 2010 року, то сума заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням до цього часу кредитного зобов'язання становить 29 002,35 дол. США.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як установлено статтями 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, у встановлений строк (термін).

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена тривалість загальної позовної давності у три роки.

Згідно частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно з частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами першою, другою статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові про стягнення заборгованості за тілом кредиту за пропуском строку позовної давності, оскільки ОСОБА_11 здійснив останній платіж на погашення кредиту в сумі 750 дол. США 16 січня 2009 року, з позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту банк звернувся 06 серпня 2011 року, у зв'язку із чим на підставі частини другої статті 264 ЦК України позовна давність перервалася і перебіг позовної давності розпочався заново. Отже п'ятирічний строк позовної давності (який сторонами було збільшено) за вимогами про повернення тіла кредиту сплинув 06 серпня 2016 року, а з указаним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду 24 вересня 2016 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 16 жовтня 2010 року включно.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

З огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 16 жовтня 2010 року позивач не міг нараховувати такі проценти.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що після закінчення строку кредитування (16 жовтня 2010 року) підстав для нарахування процентів за користування кредитом за останні 5 років, що передували звернення до суду з указаним позовом, відсутні.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Тобто, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, то до вимоги позивача про стягнення таких процентів за останні 5 років, що передували звернення до суду з указаним позовом позовна давність не може бути застосована. А тому вказана вимога є необґрунтованою.

Оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування (16 жовтня 2010 року), то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на кредитну заборгованість пені та штрафів.

Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Неправильне визначення судами попередніх інстанцій строку позовної давності до вимог про стягнення процентів за кредитним договором після закінчення строку кредитування не призвело до ухвалення незаконних рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 08 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило