Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.08.2018 року у справі №389/998/17

Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 389/998/17

провадження № 61-42318св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач за первинним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 ,

представник позивача за первинним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за первинним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

представники відповідача за первинним позовом (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області у складі судді Берднікової Г. В. від 06 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л. від 13 липня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання права власності на Ѕ частини домоволодіння в порядку поділу майна подружжя.

Позов мотивований тим, що з 17 вересня 1988 року він перебував з відповідачем ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду в листопаді 2015 року.

Посилаючись на те, що під час шлюбу сторонами побудовано будинок по АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 просив визнати за ним право власності на Ѕ частини цього домоволодіння.

У серпні 2017 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила поділити спільне сумісне майно подружжя, виділивши їй у власність 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку та господарсько-побутових будівель площею 0,25 га по АДРЕСА_1 , а також 1/2 частину фундаменту та льоху, збудованих на вказаній ділянці; визнати будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 її окремою приватною власністю.

Зустрічний позов мотивовано тим, що у 1994 році сторони на ім`я ОСОБА_7 в АДРЕСА_1 отримали земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,25 га, на якій за спільні кошти розпочали будівництво будинку, звели фундамент під будинок та льох. Зазначене майно є їхньою з колишнім чоловіком спільною сумісною власністю, яка підлягає поділу між ними.

Також ОСОБА_6 зазначала, що у 1995 році її батько за власні кошти придбав невеликий старий будинок по АДРЕСА_1 , проте за договором купівлі-продажу покупцем цього будинку виступила вона.

Вказаний будинок з часом було зруйновано і на його місці у 1998 році її батьком за власні кошти, отримані ним від продажу належної йому на праві приватної власності однокімнатної квартири в м. Києві, та силами найманих робітників побудовано двоповерховий будинок з господарсько-побутовими будівлями загальною площею 136,4 кв. м.

З огляду на вказане та посилаючись на те, що з 2010 року сторони припинили спільне проживання, відповідач проживає окремо і з того часу нею за власні кошти в будинку та на подвір`ї по АДРЕСА_1 здійснено значні за вартістю невід`ємні поліпшення, ОСОБА_6 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2018 року первинний позов ОСОБА_7 задоволено. Визнано за ОСОБА_7 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи первинний позов ОСОБА_7 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 , виходив з того, що будівництво спірного будинку по АДРЕСА_1 завершено під час перебування сторін у шлюбі і будинок зареєстровано на праві власності за відповідачем до припинення шлюбних відносин, а тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. Проведення поточних ремонтних робіт після прийняття будинку в експлуатацію та набуття права власності на нього, а також після припинення шлюбних відносин, не змінює статусу будинку. Вимог про відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням ремонтних робіт ОСОБА_6 не заявляла.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_6 права власності на Ѕ частину фундаменту та льоху, збудованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , а також на Ѕ частину вказаної земельної ділянки, суд виходив з того, що вказана земельна ділянка була передана ОСОБА_7 у приватну власність шляхом приватизації, і в матеріалах справи відсутні відомості щодо видачі ОСОБА_7 державного акта на право власності на землю та щодо реєстрації права на цю земельну ділянку. Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо зведення та наявності на цій земельній ділянці будівель чи споруд. При цьому судом враховано, що у разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 13 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2018 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про задоволення первинного позову ОСОБА_7 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 389/998/17 із Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області. Зупинено виконання рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що сам факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя, оскільки у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно є особистою приватною власністю. Проте судами не враховано, що позивач будь-яких доказів про участь у будівництві спірного будинку коштами та працею не надав, в той час як нею подано усі необхідні докази такої участі її та її батьків.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що сторони з 17 вересня 1988 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області в листопаді 2015 року.

Згідно договору купівлі-продажу від 26 травня 1995 року ОСОБА_9 придбала у ОСОБА_10 жилий будинок глиноплетений, побілений, жилою площею 19,4 кв. м. по АДРЕСА_1 .

В подальшому, зазначений будинок був зруйнований і на його місці побудовано новий будинок загальною площею 101,7 кв. м, житловою - 70,9 кв. м, який прийнято до експлуатації 19 лютого 2001 року на підставі відповідного акту, затвердженого рішенням виконкому Суботцівської сільської ради народних депутатів № 9 від 22 лютого 2001 року.

Згідно вказаного акту забудову розпочато 10 липня 1995 року і завершено 30 вересня 2000 року.

На підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого Суботцівською сільською радою від 23 лютого 2001 року, вказаний будинок зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_9

Також судами установлено, що рішенням Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області від 21 листопада 1996 року № 91 «Про приватизацію земельних ділянок» ОСОБА_7 безкоштовно у приватну власність передано земельну ділянку площею 0,32 га з них: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,25 га та ведення особистого селянського господарства 0,07 га в АДРЕСА_1 з наступною видачею державного акта на право власності на землю.

На забудову земельної ділянки по вул. Квітневій , виділеної індивідуальному забудовнику ОСОБА_7 , виготовлено будівельний паспорт, в якому міститься дозвіл № 87/ 94 на індивідуальне житлове будівництво від 21 липня 1996 року, схематичний план забудови.

При цьому, за інформацією ЗРКП «Бюро технічної інвентаризації» від 29 серпня 2017 року № 186 та ЗМКП «Бюро технічної інвентаризації» від 29 жовтня 2017 року № 445, технічна документація на вказане домоволодіння не виготовлялась, реєстрація права власності на нерухоме майно не проводилась.

Звертаючись до суду з позовами про поділ майна, ОСОБА_7 просив визнати за ним право власності на Ѕ частини домоволодіння по АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що він був придбаний під час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя, в той час як ОСОБА_6 просила визнати його її особистою приватною власністю, посилаючись на те, що він був збудований за належні їй та її батькам кошти.

Також ОСОБА_6 просила виділити їй у власність 1/2 частину фундаменту та льоху, а також 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Статтею 22 КпШС України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю.

Статтею 28 КпШС України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними.

Встановивши, що спірне нерухоме мано придбано за час перебування сторін у шлюбі та будівництво нового будинку по АДРЕСА_1 також завершено під час перебування сторін у шлюбі і цей будинок зареєстровано на праві власності за відповідачем до припинення шлюбних відносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вказане майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу силу положень статті 22 КпШС України, тобто по Ѕ частини за кожним.

Суди попередніх інстанцій, належним чином оцінивши надані ОСОБА_6 докази, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність останньою того, що кошти, за які придбано спірний будинок і в подальшому будівельні матеріали з метою зведення нового будинку, належали особисто їй. Кошти батьків, за відсутності доказів передачі їх в дарунок відповідачу або іншим чином, що виключає їх віднесення до спільної сумісної власності подружжя, не надає їм статусу таких, що належали особисто ОСОБА_6

Проведення поточних ремонтних робіт після прийняття будинку в експлуатацію, набуття права власності на нього, та після припинення шлюбних відносин, не змінює статусу будинку.

Зазначені доводи не спростовують правильно визначеного судами статусу спірного будинку, який набуто подружжям під час шлюбу та належності його до спільної сумісної власності за цим критерієм.

Зважаючи на вищевикладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_7 в порядку поділу спільного майна подружжяправа власності на 1/2 частину домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з формально-правового погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю використаних у його будівництві будівельних матеріалів, результатів виконаних робіт, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і підлягати поділу між ними.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 зроблено висновок, що за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/2 частину фундаменту та льоху, збудованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , суди вмотивовано виходили з того, що на забудову вказаної земельної ділянки ОСОБА_7 виготовлено будівельний паспорт, в якому міститься дозвіл № 87/94 на індивідуальне житлове будівництво від 21 липня 1996 року, схематичний план забудови, проте за інформацією ЗРКП «Бюро технічної інвентаризації» від 29 серпня 2017 року № 186 та ЗМКП «Бюро технічної інвентаризації» від 29 жовтня 2017 року № 445, технічна документація на вказане домоволодіння не виготовлялась, реєстрація права власності на нерухоме майно не проводилась.

Будь-яких доказів щодо зведення та наявності на земельній ділянці будівель чи споруд, про фактичний стан такої нерухомості матеріали справи не містять.

Таким чином суди попередніх інстанцій вмотивовано відмовили у задоволенні позову в цій частині.

Щодо визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування будинку та господарсько-побутових будівель площею 0,25 га по АДРЕСА_1 , суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги, оскільки вказана земельна ділянка була передана ОСОБА_7 відповідно до рішення Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області від 21 листопада 1996 року № 91 «Про приватизацію земельних ділянок», тобто шляхом приватизації.

Судами враховано, що окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Отже доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2018 року було зупинено виконання рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 13 липня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 .

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. М. Коротун В. П. Курило