Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.11.2020 року у справі №750/2632/20

Постанова

Іменем України

05 березня 2021 року

м. Київ

справа № 750/2632/20

провадження № 61-15172св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Виконавчий комітет Чернігівської міської ради,

треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернігова, Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 30 червня 2020 року у складі судді Рахманкулової І. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернігова (далі - КЕВ міста Чернігова), про виключення квартири з числа службових.

Позовна заява мотивована тим, що підпунктом 3.7 пункту 3 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 травня 2018 року № 214 відмовлено КЕВ міста Чернігова у зміні статусу службової квартири

АДРЕСА_1 та закріпленні її за

ОСОБА_1 і його сім'єю.

ОСОБА_1 проходить безперервну військову службу у Збройних Силах України, має вислугу 24 роки та є учасником бойових дій, тому відповідно до вимог закону має право на отримання житла для постійного проживання. Оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради порушено право позивача на забезпечення постійним житлом, що гарантоване Конституцією України та законами України.

Вказував, що спірна квартира розподілена йому встановленим у Збройних Силах України порядком за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України та його кошторисних призначень, знаходиться на оперативному обліку житлових приміщень у КЕВ міста Чернігова.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати протиправним та скасувати підпункт 3.7 пункту 3 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 травня 2018 року № 214; зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким виключити з числа службових квартиру

АДРЕСА_1 з наданням її для постійного проживання ОСОБА_1 та членам його сім'ї.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 29 квітня

2020 року Міністерство оборони України залучено до участі в справі як третю особу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх прийняття

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 30 червня 2020 року позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано підпункт 3.7 пункту 3 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 травня 2018 року № 214 про відмову у виключенні з числа службових жилих приміщень трикімнатної квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язано Виконавчий комітет Чернігівської міської ради у місячний строк від дня набрання рішенням суду законної сили ухвалити рішення

про виключення трикімнатної квартири

АДРЕСА_1 з числа службових жилих приміщень та надання її родині ОСОБА_1 для постійного проживання зі зняттям з квартирного обліку.

Стягнуто з Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач як особа, яка має понад 20 років вислуги на військовій службі, у законний спосіб набув право на жиле приміщення для постійного проживання. КЕВ міста Чернігова під час звернення до відповідача з листом про виключення спірної квартири з числа службових повністю виконано вимоги Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (далі - Інструкція № 737), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відмова відповідача у зміні статусу спірної квартири та закріпленні її за ОСОБА_1 і його сім'єю суперечить вимогам закону, а також порушує права та інтереси останнього, тому заявлені у справі вимоги підлягають задоволенню.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції змінено, виключено з абзацу третього резолютивної частини слова "зі зняттям з квартирного обліку".

У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовна заява

ОСОБА_1 не містить вимогу про зняття його та членів його сім'ї

з квартирного обліку. Отже, суд першої інстанції не мав права розглядати вимогу, яка не була заявлена, тому рішення місцевого суду в частині зобов'язання Виконавчого комітету Чернігівської міської ради зняти ОСОБА_1 та його родину з квартирного обліку підлягає зміні

з виключенням цієї вимоги як задоволеної з резолютивної частини.

У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції,

а також зазначив, що безпідставним є посилання відповідача на Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджену наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, оскільки на час прийняття оскаржуваного рішення була чинною Інструкція № 737.

Відмова Виконавчого комітету Чернігівської міської ради у виключенні спірної квартири з числа службових та закріпленні її за зареєстрованою та проживаючою у ній сім'єю ОСОБА_1 становить втручання держави

у право на житло та є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі Виконавчий комітет Чернігівської міської ради просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення суду про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Так, суди не дали належної правової оцінки висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 438/1500/15-ц,

від 12 березня 2018 року у справі № 676/1707/17-ц. Касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Подане КЕВ міста Чернігова клопотання про забезпечення позивача житлом суперечило вимогам Інструкції № 737, тому відповідач обґрунтовано відмовив у його задоволенні. Крім того, КЕВ міста Чернігова порушує права інших громадян, які в порядку черговості мають отримувати житло для постійного проживання, оскільки мають значно більший стаж військової служби ніж ОСОБА_1. Переведення житла, яке перебувало у житловому фонді Міністерства Оборони України, зі статусу службового в житло для постійного проживання не передбачалося жодними нормативно-правовими актами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Позивач обрав неналежний спосіб захисту права у частині вимог про зобов'язання Виконавчого комітету Чернігівської міської ради прийняти рішення щодо виключення з числа службових житлових приміщень квартири АДРЕСА_1, оскільки прийняття цих рішень є дискреційними повноваженнями органів місцевого самоврядування та, відповідно, прийняття таких рішень у судовому порядку суперечить конституційному принципу розподілу влади.

КЕВ міста Чернігова та ОСОБА_1 порушили порядок забезпечення останнього та членів його сім'ї житловим приміщенням, тому оскаржуване рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради є законним

і справедливим, проте суди на вказані обставини уваги не звернули, отже помилково задовольнили заявлені у справі вимоги.

Позиція інших учасників справи

КЕВ міста Чернігова подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказував, що підставою для виключення квартири з числа службового житла із зняттям сім'ї позивача з квартирного обліку є протокольне рішення Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України

від 14 грудня 2017 року, яким рекомендовано надати спірну квартиру

в постійне користування ОСОБА_1 зі зняттям його з квартирного обліку. Даний протокол є чинним і ніким не оскаржувався. Всі зазначені в Інструкції № 737 умови щодо виключення квартири ОСОБА_1 з числа службових виконано. Для вирішення питання щодо виключення квартир з числа службових вимога щодо дотримання черговості не застосовується.

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказував, що предметом даного спору є виключення житлової квартири

з числа службових, тому доводи касаційної скарги про порушення оскаржуваними рішеннями судів прав осіб, які перебувають на черзі та потребують поліпшення житлових умов є безпідставними. КЕВ міста Чернігова, звертаючись до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради з відповідною заявою, дотримався вимог закону, а тому оскаржуване рішення відповідача є безпідставним та порушує права й інтереси позивача.

Міністерство оборони України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказувало, що викладені у касаційній скарзі доводи є надуманими, необґрунтованими і такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 16 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є полковником Збройних Сил України, проходить безперервну військову службу, бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до довідки Міністерства оброни України від 18 лютого 2020 року ОСОБА_1 має календарну вислугу в Збройних Силах України 24 роки

07 місяців 28 днів та пільгову - 2 місяці 8 днів.

ОСОБА_1 перебуває у загальній черзі на покращення житлових умов Чернігівського гарнізону (міста Чернігів) під номером 95, на першочерговій - під номером 238.

На підставі ордеру Виконавчого комітету Чернігівської міської ради

від 24 березня 2017 року ОСОБА_1 та членам його сім'ї виділено службову квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до протоколу засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України від 14 грудня 2017 року комісією затверджено список військовослужбовців, квартири яких пропонується виключити з числа службового житла Міністерства оборони України, серед яких і квартира, в якій проживає сім'я ОСОБА_1

КЕВ міста Чернігів 04 січня 2018 року направив Голові Чернігівської міської ради лист з проханням винести рішення про виключення з числа службових семи квартир та надати їм статус квартир для постійного проживання, серед яких була вказана службова квартира, в якій проживає ОСОБА_1 разом з родиною.

Листом начальника Чернігівського гарнізону генерал-майора Кравченка В. А. від 26 січня 2018 року, за погодженням з начальником КЕВ міста Чернігова підполковником Дмитренком О. В., повторно направлено на адресу Голови Чернігівської міської ради клопотання щодо винесення питання на розгляд Виконавчого комітету Чернігівської міської ради та прийняття рішення про виключення одинадцяти квартир з числа службових і надання їм статусу квартир для постійного проживання, серед яких зазначена а квартира АДРЕСА_1, в якій проживає ОСОБА_1 разом з родиною.

Листом секретаря Чернігівської міської ради від 16 лютого 2018 року повторно відмовлено у виключенні квартир з числа службових, зокрема

і службової квартири, в якій проживає родина полковника ОСОБА_1, з тих підстав, що в клопотання КЕВ міста Чернігова не достатньо мотивовано щодо підстав виключення житла зі службового (не доведено відсутність потреби у його подальшому використанні) та наявність необхідності (потреби) подальшого використання квартири як службового приміщення.

Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 травня

2018 року (підпункт 3.7 пункт 3) відмовлено КЕВ міста Чернігова у зміні статусу службової квартири АДРЕСА_1 та закріпленні її за зареєстрованою і проживаючою у ній сім'єю ОСОБА_1

ОСОБА_1 21 січня 2019 року направив Голові Чернігівської міської ради заяву щодо винесення на розгляд Виконавчого комітету Чернігівської міської ради питання про виключення з числа службових та надання статусу для постійного проживання вищевказаної квартири.

Виконавчий комітет Чернігівської міської ради своїм листом повідомив ОСОБА_1, що виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної ради, а не за заявою громадян, та у зв'язку з тим, що повторних клопотань від КЕВ міста Чернігова не надходило, розглянути питання по суті відповідач не має правових підстав.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що позивач як особа, яка має понад 20 років вислуги на військовій службі, у законний спосіб набув право на жиле приміщення для постійного проживання. КЕВ міста Чернігова під час звернення до відповідача з листом про виключення спірної квартири з числа службових повністю виконано вимоги Інструкції 737 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відмова Виконавчого комітету Чернігівської міської ради у зміні статусу спірної квартири та закріпленні її за ОСОБА_1 і його сім'єю суперечить вимогам закону,

а також порушує права та інтереси останнього, тому заявлені у справі вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному мати право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини 1 статті 31 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення

в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР ЖК та іншими актами законодавства Української РСР.

Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР, Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Згідно з пунктом 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній

на час виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років

і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Частиною 1 статті 118 ЖК Української РСР передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку

з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службового рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної вмісті Ради народних депутатів.

Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Пунктом 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 0З серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081), встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного

з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Пункт 8 Порядку № 1081 визначає, що житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом.

При цьому житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу (пункт 11 Порядку № 1081).

Механізм та порядок виключення квартир із числа службових у Збройних силах України регулювався також положеннями Інструкції № 737 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 3.5 Інструкції № 737 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для включення (виключення) квартир до (із) числа службових на підставі наказу начальника гарнізону про визначення кількості службових жилих приміщень та жилих приміщень для постійного проживання в гарнізоні начальником гарнізону за погодженням з КЕВ (КЕЧ) району направляються листи до сільських, селищних, міських, районних

у місті (у разі їх створення) рад (відповідних державних адміністрацій) про включення (виключення) квартири до (із) числа службових. До листа щодо виключення квартир із числа службових обов'язково додається відповідний протокол засідання Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України.

Відповідно до абзацу 16 підпункту 3.3 цієї Інструкції № 737 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення (пропозиції) Комісії

з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України є остаточними для начальника гарнізону, керівника квартирно-експлуатаційного органу, голови гарнізонної житлової комісії та командира військової частини.

Згідно з абзацами 4,5 підпункту 3.5 Інструкції № 737 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для виключення квартири

з числа службових військовослужбовець чи особа, звільнена у запас (відставку), подає начальнику КЕВ (КЕЧ) району рапорт (заяву), підписаний (підписану) всіма повнолітніми членами сім'ї.

Обов'язковою умовою для виключення квартир з числа службових

є перебування військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або відставку, на квартирному обліку в Збройних силах України і відповідність займаного житла нормам законодавства, встановленим для даного населеного пункту, що буде підставою для зняття сім'ї військовослужбовця з квартирного обліку.

Згідно з абзацом 7 підпункту 3.5 Інструкції № 737 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) питання виключення квартир

з числа службових на засіданнях Комісії з контролю за розподілом житла

у гарнізонах Збройних сил України слід розглядати за такими критеріями: для військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі не менше 20 календарних років.

Суди встановили, що умови, визначені нормативно-правовими актами для виключення квартири позивача з числа службових, дотримані, а саме: полковник ОСОБА_1 відповідно до довідки Міністерства оброни України від 18 лютого 2020 року має календарну вислугу в Збройних Силах України

24 роки 07 місяців 28 днів та пільгову - 2 місяці 8 днів; перебуває в загальній черзі на покращення житлових умов Чернігівського гарнізону (місто Чернігів) як учасник бойових дій.

Таким чином, унаслідок бездіяльності відповідача позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Подібні за змістом висновки зроблено Верховним Судом у постановах

від 13 лютого 2020 року у справі № 750/13081/18 (провадження № 61-15239св19), від 22 грудня 2020 року у справі № 750/8002/19 (провадження № 61-23255св19).

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку про задоволення позову з огляду на те, що позивач має понад 24 роки вислуги на військовій службі в Збройних силах України, перебуває в черзі на отримання житла, набув право на першочергове отримання житла, на підставі ордеру

від 24 березня 2017 року разом з сім'єю проживає у спірній квартирі, проте, позбавлений отримати це житло як постійне внаслідок прийняття відповідачем незаконного рішенням про відмову у зміні статусу службової житлової квартири.

При прийнятті відповідачем рішення про відмову у зміні статусу службової житлової квартири порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб.

Посилання в касаційній скарзі на те, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 призведе до порушення прав інших громадян, які перебувають в черзі на отримання житла, є безпідставними, оскільки спірне житло не є вільним, зайняте ОСОБА_1 і його сім'єю, який має право на покращення житлових умов, і в такий спосіб буде забезпечений житлом.

Аргументи касаційної скарги про те, що законом визначений інший, ніж ухвалення судового рішення, порядок виключення квартири з числа службових, не ґрунтуються на законі, оскільки ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Тому позивач як особа, права якої порушені, не мав іншої можливості захистити свої права та законі інтереси, ніж звернутися до суду з цим позовом.

При цьому суд має право зобов'язати орган вчинити певні дії, які б гарантували захист прав і свобод людини, оскільки Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 438/1500/15-ц (провадження № 61-3055св18) та від 12 березня 2018 року у справі № 676/1707/17-ц (провадження № 61-3775св18), оскільки в указаних справах встановлено інші фактичні обставини, а їхній зміст не свідчить, що суди попередніх інстанцій

в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги, що подане КЕВ міста Чернігова клопотання про забезпечення позивача житлом суперечило вимогам Інструкції № 737 спростовані встановленими судами обставинами. Висновки судів підтверджені матеріалами справи. При цьому, суд касаційної інстанції

є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції ухвалив рішення у незміненій частині та апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 30 червня

2020 року у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв