Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 145/148/20

провадження № 61-16153св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду

від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Панасюка О. С., Шемети Т. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та просила визначити додатковий строк у три місяці після набрання законної сили рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько

позивача - ОСОБА_3. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

У визначений законом шестимісячний строк із дня смерті спадкодавця

ОСОБА_1 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звернулася у зв'язку з поважними причинами, оскільки практично після народження її мати ОСОБА_4 та батько ОСОБА_3 почали проживати окремо, шлюб між ними розірвано.

Позивача виховувала мати, а з батьком вона не спілкувалася. Проживали вони в різних населених пунктах.

Про смерть батька їй не було відомо, участі у його похованні позивач не брала, будь-яких стосунків із членами сім'ї спадкодавця не підтримувала. Про те, що батько помер, позивач дізналася лише з листа приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області Смоляк Л. С., який отримала у грудні 2019 року.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визначити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: строк у три місяці після набрання законної сили рішенням суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивачем.

Строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 сплив 19 лютого 2019 року, а позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження існування об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для подачі заяви про прийняття спадщини в строки, передбачені законом. Також позивачем не доведено, що вона була позбавлена можливості встановити місцезнаходження батька ОСОБА_3, що вона вживала всіх можливих заходів для цього, однак не змогла встановити місце його проживання у зв'язку з об'єктивними, непереборними, істотними обставинами. Крім того, ОСОБА_1 не заперечує, що вона не зверталася до органів внутрішніх справ, міграційної служби для перевірки місця реєстрації ОСОБА_3, з батьком за життя не спілкувалася.

З огляду на вказане, суд першої інстанції вважав відсутніми правові підстави для застосування положень статті 1272 ЦК України та надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кобелецьке Тиврівського району Вінницької області, тривалістю в три місяці з дня прийняття постанови.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що враховуючи стосунки, що склалися між позивачем та покійним батьком (друга сім'я батька, проживання в різних містах, дитяча образа, тривале не спілкування), ОСОБА_1 з об'єктивних причин не могла довідатися про смерть свого батька. Доказів того, що батько позивача цікавився її життям та повідомив її про своє місце проживання, матеріали справи не містять. Таким чином, позивачу не було відомо про смерть спадкодавця.

Крім того, причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними, оскільки нотаріусом не було вжито заходів відповідно до статті

63 Закону України "Про нотаріат" щодо повідомлення ОСОБА_1 про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3.

Шестимісячний строк подання позивачем заяви про прийняття спадщини після смерті батька сплив 19 лютого 2019 року, проте про смерть спадкодавця

ОСОБА_1 дізналася лише у грудні 2019 року, а з позовом звернулася до суду про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

04 лютого 2020 року, таким чином, на думку апеляційного суду, пропущений позивачем строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним, а тому існують підстави для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Тиврівського районного суду Вінницької області.

У грудні 2020 року справа № 145/148/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме: частину 3 статті 1272 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від

06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, від 25 квітня 2019 року у справі № 761/794/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17.

Так, у справі № 592/9058/17-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

У справі № 761/794/15-ц Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що незнання про смерть спадкодавця не може бути визнано як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки така обставина не є об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення відповідних дій.

Схожий за змістом правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові

від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17.

Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що незнання про смерть батька у зв'язку з конфліктними відносинами за життя, є підставою для поновлення пропущеного строку для звернення із заявою про прийняття спадщини.

В ухвалі Верховного Суду від 16 листопада 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, та подана в строк, передбачений статтею 392 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити за безпідставністю.

Відзив мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність у позивача об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не підтримувала стосунків із батьком через неможливість встановлення його місця проживання, а доказів того, що батько за життя цікавився життям позивача, відповідачем не надано.

Крім того, позивач про смерть батька дізналася лише через 15 місяців із запиту приватного нотаріуса.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кобелецьке Тиврівського району Вінницької області помер ОСОБА_3 (а. с. 6).

Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про її народження (а. с. 7).

За життя ОСОБА_3 своїм майном не розпорядився. Від його імені заповіт в спадковому реєстрі не зареєстровано, що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 13 лютого 2020 року № 59402319 (а. с. 25).

В установлений законом шестимісячний строк 05 грудня 2018 року із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу Смоляк Л. С. звернулася ОСОБА_2, інші особи із заявами про прийняття спадщини, відмову від прийняття спадщини до нотаріуса не зверталися, що підтверджується листом приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу Смоляк Л. С. від 01 червня 2020 року № 180/01-16.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові

від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18),

від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20).

Таким чином, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом із тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Звертаючись до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1, як на підставу поважності причин пропуску строку для звернення до нотаріуса, посилалася на відсутність у позивача інформації щодо смерті батька, проживання в іншому населеному пункті та не спілкування зі спадкодавцем за життя.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження існування об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для подачі заяви про прийняття спадщини в строки, передбачені законом. Також позивачем не доведено, що вона була позбавлена можливості встановити місцезнаходження батька ОСОБА_3, що вона вживала всіх можливих заходів для цього, однак не змогла встановити місце його проживання у зв'язку з об'єктивними, непереборними, істотними обставинами.

Разом із тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, враховуючи стосунки, що склалися між позивачем та покійним батьком (друга сім'я батька, проживання в різних містах, дитяча образа, тривале не спілкування), вважав, що ОСОБА_1 з об'єктивних причин не могла довідатися про день смерті свого батька. Доказів того, що батько позивача ОСОБА_3 цікавився її життям та повідомив її про своє місце проживання матеріали справи не містять. Таким чином, позивачу не було відомо про смерть спадкодавця.

Крім того, причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними, оскільки нотаріусом не було вжито заходів відповідно до статті

63 Закону України "Про нотаріат" щодо повідомлення ОСОБА_1 про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3.

Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20) зроблено правовий висновок про те, що неспілкування позивача зі спадкодавцем внаслідок неприязних відносини між ними, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті батька не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду

від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 13 грудня

2018 року у справі № 703/1560/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 344/6096/16-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

З урахуванням зазначених норм права та релевантної практики Верховного Суду, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач з об'єктивних причин не могла довідатися про день смерті свого батька, що свідчить про поважність причин пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Крім того, помилковим є посилання апеляційного суду на визнання причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини поважними, оскільки нотаріусом не було вжито заходів відповідно до статті 63 Закону України "Про нотаріат" щодо повідомлення ОСОБА_1 про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, оскільки вказані обставини також не свідчать про поважність причин пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини, так як не є перешкодою на вчинення спадкоємцем дій щодо прийняття спадщини відповідно до норм цивільного права.

Крім того, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц, не звернув увагу на те, що фактичні обставини справи, що була предметом перегляду Верховного Суду, правові підстави і обґрунтування позову не є тотожними з цією справою.

Так, у справі № 761/42165/17-ц встановлено наявність заповіту на користь позивача, недобросовісну поведінку відповідачів, а також наведені позивачем причини визнані судом об'єктивними та істотними труднощами для подачі заяви у визначені законом строки. У зазначеній справі Верховний Суд вказував на свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та принцип пропорційності між застосованим заходом і переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із тим, у справі, що переглядається, судами встановлено, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 своїм майном не розпорядився. Від його імені заповіт у спадковому реєстрі не зареєстровано, що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 13 лютого 2020 року № 59402319.

В установлений законом шестимісячний строк 05 грудня 2018 року із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Тиврівського районного нотаріального округу Смоляк Л. С. звернулася ОСОБА_2, інші особи із заявами про прийняття спадщини, відмову від прийняття спадщини до нотаріуса не зверталися.

Вказане свідчить про нерелевантне застосування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду.

З огляду на зазначене, оскільки ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження наявності непереборних, істотних труднощів для подання нею заяви про прийняття спадщини у строк, передбачений частиною 1 статті 1270 ЦК України, суд першої інстанції правильно вважав, що незнання про місцезнаходження батька та про його смерть не є поважними причинами пропуску встановленого законом строку, що унеможливили чи в інший спосіб перешкодили їй здійснити своє право на подання заяви про прийняття спадщини.

Апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення, та доказів, наданих сторонами, і помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 , 2 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено, судовий збір за подачу касаційної скарги, сплачений ОСОБА_2, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 1 681,60 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактичних обставин у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року скасувати.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 червня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 681,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. С. Ткачук