Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.05.2019 року у справі №733/406/18

Постанова

Іменем України

2 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 733/406/18

провадження № 61-6428св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Карпенко С. О. (судді-доповідача),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ",

треті особи, які не заявляють власних вимог щодо предмета спору: Черкаська діагностична дільниця Київського територіального центру філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"; Філія "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, прийняту колегією ускладі суддів: Шитченко Н. В., Бобрової І. О., Висоцької Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (далі - ПАТ "УКРТРАНСГАЗ"), у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 1 березня 2018 року № 98-к про звільнення його із займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням визнати недійсним відповідний запис у трудовій книжці. Просив звільнити його за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України - у зв'язку із невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Також позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 52 417,59 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди, заподіяної незаконним звільненням, в розмірі 1 000 грн та витрати на правову допомогу.

Позов мотивовано тим, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ "УКРТРАНСГАЗ і працював на посаді інженера І категорії електротехнічної лабораторії Черкаської діагностичної дільниці Київського територіального центру.

Розпорядженням начальника Черкаської діагностичної дільниці філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" від 11 серпня 2017 року № 30 ОСОБА_1 призначено відповідальним за складання звіту за результатами польових робіт з теплотехнічного аудиту будівель та споруд на компресорній станції "Ставищенська" (обробка термограм та графічного матеріалу). Із вказаним розпорядженням позивача ознайомлено після повернення із відрядження, у якому він перебував з 7 серпня 2017 року.

На думку позивача, вказаним розпорядженням на нього незаконно покладені обов'язки, не передбачені посадовою інструкцією, тому 26 лютого 2018 року він подав заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням адміністрацією умов колективного договору. Однак наказом від 1 березня 2018 року № 98-К позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, а не на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, як було зазначено в заяві.

Посилаючись на те, що роботодавець не вправі був самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору, ОСОБА_1 просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про незаконність його звільнення за статтею 38 КЗпП України, а також стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу є недоведеними, а вимоги про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу - безпідставні.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано.

Ухвалено у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ від 1 березня 2018 року № 98-К про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України. Стягнено з ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 300 грн та 1500 грн - витрат на правову допомогу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні позову у іншій частині відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідач не мав самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину 3 статті 38 КЗпП України, навіть якщо таке порушення ним не визнавалось, тому оскаржуваний наказ від 1 березня 2018 року № 98-К є протиправним та підлягає скасуванню. Внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу завдана моральна шкода, компенсацію якої належить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним запису у трудовій книжці, звільнення його за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то такі вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 1 березня 2018 року до 12 березня 2019 року.

Позивач зазначає, що наказом від 4 березня 2019 року № 95-К на виконання вказаної постанови апеляційного суду відповідачем скасовано наказ від 1 березня 2018 року № 98 К. Наказом від 12 березня 2019 № 112-К його допущено до виконання своїх обов'язків з 12 березня 2019 року і наказом від 12 березня 2019 року № 113-К звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв'язку із переїздом на нове місце проживання.

У зв'язку зі скасуванням наказу від 1 березня 2018 року № 98 К запис у трудовій книжці про звільнення позивача з 1 вересня 2018 року є недійсним і у трудовій книжці зроблено новий запис про звільнення позивача з 12 березня 2019 року.

Починаючи з 1 березня 2018 року до 12 березня 2019 року позивач не міг виконувати свої посадові обов'язки, оскільки не був допущений до виконання роботи, тому вказаний період часу є часом вимушеного прогулу.

Посилаючись на викладене, позивач просить задовольнити касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Судувід 5 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Ічнянського районного суду Чернігівської області матеріали цивільної справи № 733/406/18.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2019 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на правильне застосування судом норм матеріального права. Наголошує на тому, що позивачу неодноразово відповідач пропонував подальшу роботу на підприємстві, на що ОСОБА_1 не погоджувався, не бажаючи продовження трудових відносин. Звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що змінити підставу звільнення позивач не просив; крім того, одночасно із поданням касаційної скарги звернувся з іншим позовом про стягнення коштів, належних до виплат при звільненні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач з 17 червня 2020 року перебував у трудових відносинах з ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" та працював на різних посадах у Черкаській діагностичній дільниці філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ". Наказом від 15 липня 2013 року № 225-к позивач переведений на посаду інженера І категорії електротехнічної лабораторії Черкаської діагностичної дільниці.

Розпорядженням начальника Черкаської діагностичної дільниці філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" від 11 серпня 2017 року № 30-р інженера 1 категорії ОСОБА_1 визначено відповідальним за складання звіту (обробка термограм та графічного матеріалу) за результатами теплотехнічного аудиту будівель та споруд на Компресорній станції "Ставищенська" Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів "ЧЕРКАСИТРАНСГАЗ", виконаного у 2017 році.

Розпорядженням від 13 грудня 2017 року № 32-р створено бригаду для виконання робіт теплотехнічного аудиту будівель та споруд (польові роботи) адмінбудинок управління магістральних газопроводів "ЧЕРКАСИТРАНСГАЗ" у грудні 2017 року, до складу якої був включений позивач.

Розпорядженням начальника Черкаської діагностичної дільниці філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" від 29 січня 2018 року № 01-р зобов'язано, в тому числі інженера І категорії ОСОБА_1, у строк до 5 лютого 2018 року передати на затвердження Звіт з виконаними зауваженнями, погодженими з відділом технічної діагностики обладнання компресорних станцій, енергоаудиту та паспортизації.

26 лютого 2018 року ОСОБА_1 подав заяву директору філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ", у якій просив звільнити його з 1 березня 2018 року за власним бажанням без відпрацювання двох тижнів у зв'язку з порушенням адміністрацією умов колективного договору, а саме залучення його до виконання робіт, не передбачених функціональними обов'язками.

28 лютого 2018 року позивач подав директору філії "Науково-виробничий центр технічної діагностики "ТЕХДІАГАЗ" Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" доповнення до поданої заяви про звільнення, у якому зазначив, що розпорядження від 11 серпня 2017 року № 30-р, яким його визначено відповідальним за складання звіту (обробка термограм та графічного матеріалу), було видане під час його знаходження у відрядженні і суперечить колективному договору, оскільки цим розпорядженням його залучено до виконання робіт, не передбачених посадовою інструкцією. Внаслідок зволікань із перевіркою звіту на позивача здійснювався моральний тиск з боку адміністрації, премія виплачувалась у меншому розмірі.

Наказом від 1 березня 2018 року № 98-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 1 березня 2018 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України і виплачено компенсацію за 8 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 21 січня 2017 року до 1 березня 2018 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Ухвалюючи у справі нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач не мав самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору, вказану працівником у заяві, на звільнення за власним бажанням без посилання на частину 3 статті 38 КЗпП України, навіть якщо таке порушення ним не визнавалось, тому оскаржуваний наказ від 1 березня 2018 року № 98-К є протиправним та підлягає скасуванню. Внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу була завдана моральна шкода, компенсацію якої у розмірі 300 грн належить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним запису у трудовій книжці, звільнення його за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності таких вимог.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 1 березня 2018 року № 98-К, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідач не мав права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину 3 статті 38 КЗпП України, навіть якщо таке порушення ним не визнавалось.

При цьому суд правильно вказував на те, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною 3 статті 38 КЗпП України значення має лише сам факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та його істотність.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13.

Оскільки наказ від 1 березня 2018 року № 98-К визнано протиправним, то обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 300 грн в рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.

Правильним також є висновок суду про відмову в стягненні вихідної допомоги при звільненні за відсутності підстав для її виплати, визначених статтею 45 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції правильного виходив із того що позивач не навів правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, свою вимогу не обґрунтував та поновити його на посаді не просив.

Згідно із частиною 3 статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

За змістом указаної норми, у разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону, проте таких позовних вимог ОСОБА_1 не заявляв.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивач не навів правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, свою вимогу не обґрунтував, змінити формулювання причин звільнення чи поновити його на посаді не просив, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в стягненні з ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З таким висновком касаційний суд погоджується, урахувавши принцип диспозитивності цивільного процесу.

З огляду на викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що, починаючи з 1 березня 2018 року і до 12 березня 2019 року, позивач не міг виконувати свої посадові обов'язки, оскільки не був допущений до виконання роботи, відтак вказаний період часу є часом вимушеного прогулу.

Обставин, які б свідчили про те, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню ОСОБА_1, судами попередніх інстанцій не встановлено і ОСОБА_1 на такі не вказував.

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду та не спростовують висновків суду, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанцій, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Залишення касаційної скарги без задоволення виключає необхідність нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. О. Карпенко Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов