Постанова

Іменем України

8 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 662/928/15ц

провадження № 61-1760 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О.,

КузнєцоваВ. О.,

Олійник А.С. (суддя-доповідач),

Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області у складі судді Тимченко О. В. від 9 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Пузанової Л. В. від 22 червня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про відшкодування матеріальної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 29 травня 2007 року ОСОБА_4 передала касиру ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_6 для внесення на депозитний рахунок 4 340 грн., проте вона їх незаконно привласнила. Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року ОСОБА_6 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною третьою статті 364, частинами першою, другою статті 358 КК України, зокрема за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Посилаючись на те, що матеріальну шкоду їй завдано незаконними діями працівника банку при виконанні ним своїх службових обов'язків, з урахуванням збільшених позовних вимог, на підставі статей 22, 1166, 1172, 1192 ЦК України, позивач просила стягнути з відповідача зазначену шкоду з урахуванням інфляційних втрат з 29 травня 2007 року по 1 травня 2015 року у розмірі 13 510 грн.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 9 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 22 червня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_4 4 340 грн. матеріальної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_4 підлягає поверненню сума, яку вона вносила як депозит, оскільки касир ОСОБА_6 приймала кошти як працівник банку. При цьому суд відмовив у стягненні інфляційних втрат з тих підстав, що між сторонами не існує договірних правовідносин, а до деліктних правовідносин положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не застосовуються. Крім того, статтею 1192 ЦК України не передбачено стягнення інфляційних збитків.

14 липня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у стягненні завданих збитків з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 13 510 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

У частині задоволення позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_4 4 340 грн. матеріальної шкоди судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не взяли до уваги положення частини другої статті 1192 ЦК України, відповідно до якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Аналіз змісту Глави 13 ЦК України, яка визначає зміст і поняття речей та майна, дає підстави дійти висновку, що гроші (грошові кошти) є майном. Реальна вартість грошей може визначатись їх купівельною спроможністю у певний час. Купівельна спроможність втрачених заявником коштів на момент розгляду справи у 2015 році значно зменшилась у порівнянні з 2007 роком, коли заявник була позбавлена свого майна внаслідок його незаконного заволодіння працівником банку. Єдиним критерієм за яким можна визначити купівельну спроможність грошей є рівень інфляції. Висновок апеляційного суду про те, що нормою частини другої статті 1192 ЦК України не передбачено стягнення інфляційних збитків є помилковим, оскільки судом неправильно витлумачено поняття "інфляційні збитки".

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Перевіряючи застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України виходить із завдання та основних засад цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України).

Судами встановлено, що 29 травня 2007 року ОСОБА_4 передала касиру ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_6 для внесення на депозитний рахунок 4 340 грн. Проте касир ці кошти на рахунок не внесла та незаконно їх привласнила.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року ОСОБА_6 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною третьою статті 364, частинами першою, другою статті 358 КК України, зокрема за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі Zolotas проти Греції (№ 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини, № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року)».

Незаконне привласнення працівником банку коштів, які належать ОСОБА_4 на праві власності, порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу).

Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦПК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, частиною третьою вказаної статті передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Главою 13 «Речі. Майно» ЦК України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (стаття 179 ЦК України).

У цій же Главі ЦК України міститься норма статті 192 «Гроші (грошові кошти)», частиною першою якої передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Таким чином, гроші (грошові кошти) є різновидом майна.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 5 липня 2017 року № 6 - 1032 цс17

З урахуванням положень статей 22 та 190 ЦК України колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України дійшла висновку, що у цій справі під шкодою, що завдана майну ОСОБА_4 у вказаній справі необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які ОСОБА_4 внесла як вклад за договором банківського вкладу з моменту їх втрати - 29 травня 2007 року і на час вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність.

Звертаючись у травні 2015 року до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_4 просила відшкодувати матеріальну шкоду відповідно до статті 1192 ЦК України, з тих підстав, що реальна вартість втрачених грошових коштів, з 2007 року до моменту звернення з позовом у 2015 році, значно збільшилася, а також вона була позбавлена протягом тривалого часу права розпорядження належними їй грошовими коштами.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно статті 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв'язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Враховуючи положення частини третьої статті 22 ЦК України, якою закріплено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, а також аналізуючи зміст частини другої статті 1192 ЦК України «реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи», необхідно дійти висновку про те, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду (грошові кошти), завдану їхнім працівником з урахуванням установленого індексу інфляції.

Разом із тим, висновки судів про те, що нормою статті 1192 ЦК України не передбачено стягнення збитків з урахуванням установленого індексу інфляції є неправильними, оскільки частиною другою цієї статті передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, а іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв'язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Купівельна спроможність коштів позивача в розмірі 4 340 грн. з моменту їх втрати (29 травня 2007 року) у зв'язку з вчиненням працівником банку злочину до моменту звернення до суду із зазначеним позовом (у травні 2015 року) значно зменшилась.

Таким чином, завдані ОСОБА_4 збитки є її втратами, які за розміром є більшими, ніж сума банківського вкладу, оскільки купівельна вартість коштів зменшилась. З огляду на викладене, у конкретній справі обсяг збитку ОСОБА_4 необхідно визначити з урахуванням установленого індексу інфляції. Зважаючи на положення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, статей 22, 1192 ЦК України у ОСОБА_4 є законні сподівання на відшкодування шкоди, яку їй було завдано.

Враховуючи наведене вище, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до неправильного висновку про відсутність підстав для застосування частини другої статті 1192 ЦК України до спірних правовідносин.

З огляду на положення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, системного тлумачення положень статей 22, 190, 1192 ЦК України, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України, дійшла висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

Наданий ОСОБА_4 суду розрахунок розміру збитків, що підлягають відшкодуванню, на підставі статті 1192 ЦК України, не є очевидно невідповідним розміру збитків, який обчислюється з урахуванням вимог Закону, тому береться Верховним Судом до уваги.

Частиною першої статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а частиною третьої цієї статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 9 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 22 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування збитків скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_4 інфляційні втрати (збитки) за період з 29 травня 2007 року по 1 травня 2015 року в розмірі 9 170 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В.О. Кузнєцов

А.С. Олійник

Г.І. Усик