Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 757/31634/15-ц

провадження № 61-6471св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства «Липкижитлосервіс», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 червня 2022 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкориної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Липкижитлосервіс», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» про зобов`язання вчинити дії, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив зобов`язати відповідачів здійснити перерахунок нарахувань за послуги централізованого опалення у квартирі АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) за опалювальні сезони 2006/2007 рр., 2007/2008 рр., 2008/2009 рр., 2009/2010 рр., 2010/2011 рр. з урахуванням показників загальнобудинкового приладу обліку спожитого тепла та вимог розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 26 грудня 2002 року № 2306 і від 14 жовтня 2003 року № 1907.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2016 року у складі судді Новака Р. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довів факт порушення відповідачами його прав і обрав неправильний спосіб захисту, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 03 червня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому посилався на те, що він не отримував копії рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2016 року, про існування цього рішення дізнався випадково 11 травня 2021 року, переглядаючи в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) стан розгляду іншої справи за його позовом до цих же відповідачів. При цьому 20 грудня 2018 року та 17 лютого 2020 року він подавав до місцевого суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, прохання повідомити про стан розгляду справи, на що жодної відповіді не отримав. Згідно з відомостями ЄДРСР оскаржуване рішення було оприлюднено в цьому реєстрі лише 28 грудня 2020 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 червня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2016 рокуна підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з поданням апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що будучи обізнаним про розгляд справи місцевим судом, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу більш ніж через чотири роки з дня складення повного тексту рішення та не надав доказів на підтвердження пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 27 червня 2022 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що встановлення дня складення повного тексту судового рішення має вирішальне значення для правильного вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження. Згідно з відомостями ЄДРСР рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2016 року, в якому не зазначено дати складання його повного тексту, було оприлюднене в реєстрі лише 28 грудня 2020 року. При цьому в матеріалах справи відсутні докази отримання ним копії оскаржуваного рішення. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки не встановив день складення повного тексту рішення місцевим судом, що давало б можливість дійти висновку про пропуск присічного строку на апеляційне оскарження, визначеного частиною другою статті 358 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

09 листопада 2022 року справа № 757/31634/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13).

Матеріалами цієї справи підтверджується, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 03 червня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд цієї справи судом першої інстанції, про що свідчать подані ним до суду заява про уточнення (зміну) позовних вимог та клопотання про розгляд справи без його участі, а також - зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення. Апеляційна скарга на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2016 року подана 03 червня 2021 року, тобто після спливу більше одного року з дня складення повного тексту судового рішення. При цьому апеляційний суд не зазначив в оскаржуваній ухвалі дату складення повного тексту.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 292 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом (далі - ЦПК України 2004 року), сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 294, частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Згідно з частинами другою, третьою статті 222 ЦПК України 2004 року копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення з викладом вступної та резолютивної частин. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді. Якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії, що потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, копія такого судового рішення також надсилається цим органам та/або особам у строки та порядку, визначені цією статтею.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судувід 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18)зроблено висновок про те, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент вчинення таких дій (частина третя статті 3 ЦПК України).

Оскільки ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції 03 червня 2021 року, то апеляційний суд обґрунтовано керувався нормами ЦПК України в редакції, чинній на час подання такої скарги.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Результат аналізу вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

День належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні або розписки про отримання копії судового рішення(див. постанову Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19, провадження № 61-17037св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є позивачем у справі, про її розгляд був обізнаний, однак своєчасно не скористався правом на оскарження судового рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. У зв`язку з цим наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження згідно з вимогами частини другої статті 358 ЦПК України.

Верховний Суд не погоджується з цим висновком з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Частиною другою статті 2 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV) визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 3262-IV суд загальної юрисдикції вносить до ЄДРСР всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

Обставини щодо встановлення дати складення повного судового рішення мають визначальне значення для правильного вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження.

Як вбачається з відомостей ЄДРСР (https://reestr.court.gov.ua/Review/93830939), рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2016 року, в якому не зазначено дати складання його повного тексту, було внесене судом до ЄДРСР лише 25 грудня 2020 року і оприлюднене в цьому реєстрі - 28 грудня 2020 року.

У справі наявний супровідний лист Печерського районного суду міста Києва, вихідна дата якого - 25 грудня 2020 року, щодо направлення учасникам справи, в тому числі ОСОБА_1 , рішення цього суду від 08 грудня 2016 року. Водночас матеріали справи не містять ні зворотних повідомлень про вручення ОСОБА_1 поштових відправлень, ні конвертів, які мали б повернутися до суду у випадку невручення особі таких відправлень.

Також у справі відсутні відомості щодо дати складення Печерським районним судом міста Києва повного рішення в період з 08 грудня 2016 року до 25 грудня 2020 року. При цьому ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу 03 червня 2021 року, тобто до спливу одного року з дня внесення місцевим судом рішення до ЄДРСР та направлення його копії учасникам справи.

Аналіз вищенаведених обставин в їх сукупності свідчить про те, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість застосування положень частини другої статті 358 ЦПК України.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постановах від 15 червня 2022 року у справі № 758/13703/14-ц (провадження № 61-18277св21) та від 18 травня 2022 року у справі № 757/2543/16 (провадження № 61-1379св22), на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Отже, суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження за відсутності правових підстав та всупереч послідовності процесуальних дій, визначених статтею 357 ЦПК України.

Враховуючи викладене, при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі апеляційний суд мав встановити дату складення судом першої інстанції повного судового рішення, перевірити дотримання цим судом визначеного процесуальним законодавством порядку надсилання учасникам справи копії оскаржуваного рішення, та з огляду на це встановити наявність чи відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження є обґрунтованими.

За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

Апеляційний суд не врахував зазначеного та відмовив у відкритті апеляційного провадження без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також - порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 27 червня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук